ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" квітня 2013 р. Справа № 809/525/13-a

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Боршовського Т.І.

за участю секретаря судового засідання Ферштей А.М.

представника позивача: Хоминця Б.М.,

представників відповідача: Синишина В.О., Плав’юк Р.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративний позов Державного підприємства електричних мереж зовнішнього освітлення "Міськсвітло"

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради

до Державної фінансової інспекції в Івано-Франківській області

про визнання нечинним та скасування акту позапланової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Державного підприємства електричних мереж зовнішнього освітлення «Міськсвітло» від 17.01.2013 року № 810-21/01 в частині висновків про допущені порушення в зв'язку з тим, що такі висновки не відповідають дійсності та суперечать чинному законодавству, та про визнання нечинною та скасування вимоги про усунення порушень, виявлених ревізією від 22.01.2013 року № 810-14/76

ВСТАНОВИВ:

15 лютого 2013 року Державне підприємство електричних мереж зовнішнього освітлення "Міськсвітло" звернулось з адміністративним позовом до Державної фінансової інспекції в Івано-Франківській області про визнання нечинним та скасування акту позапланової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Державного підприємства електричних мереж зовнішнього освітлення «Міськсвітло» від 17.01.2013 року № 810-21/01 в частині висновків про допущені порушення в зв'язку з тим, що такі висновки не відповідають дійсності та суперечать чинному законодавству, та про визнання нечинною та скасування вимоги про усунення порушень, виявлених ревізією від 22.01.2013 року № 810-14/76 (позовні вимоги з врахуванням заяви про зміну позовних вимог від 13.03.2013 року).

Як вбачається з позовної заяви та заяви позивача від 13.03.2013 року, в обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про те, що Державне підприємство електричних мереж зовнішнього освітлення «Міськсвітло» є комунальним підприємством, заснованим Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради, і основним замовником робіт якого є Департамент комунального господарства транспорту та зв'язку Івано-Франківського міськвиконкому, яке постійно боргує підприємству кошти за виконані ним роботи, наслідком чого є виникнення заборгованості по заробітній платі перед працівниками підприємства. Зазначає про те, що ним вживались всі необхідні заходи щодо недопущення такої заборгованості, зокрема, направлялись листи як міському голові, його заступнику, так і Івано-Франківській міській раді та її виконавчим органам, про погашення заборгованості та збільшення бюджетного фінансування, що свідчить про відсутність вини підприємства у виникненні боргу по заробітній платі. Також позивач вказує на те, що нарахування премій директору підприємства здійснювалось на підставі розпоряджень міського голови, які відповідно до вимог п. 20 ч. 4 ст. 42, ч. 1 ст. 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є обов'язковими для виконання. За наведеного, вважає, що висновки про допущені порушення, викладені відповідачем в акті перевірки від 17.01.2013 року № 810-21/01, є неповними, не відповідають дійсності та суперечать чинному законодавству. Як наслідок, на думку позивача, є протиправним виставляння йому вимоги про усунення порушень, виявлених ревізією від 22.01.2013 року № 810-14/76.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив позов задоволити повністю.

Відповідач позов заперечив повністю з підстав, викладених у письмових запереченнях на позовну заяву від 26.02.2013 року № 09-25-14-14/1250. Зокрема, у вказаних запереченнях відповідач зазначив про те, що акт перевірки від 17.01.2013 року № 810-21/01 відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 3, ч. 2 ст. 2, ч. 2 ст. 17, п. 1 ч. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України, п. 7 ч. 1 ст. 10, ст. 15 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні», абз. 2 п. 3 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою КМУ від 20.04.2006 року № 550, не є рішенням суб'єкта владних повноважень, а тому не може бути оскаржений до суду, а тому провадження в цій частині позовних вимог слід закрити. Щодо відмови в решті позову, відповідач посилається на те, що висновки інспекції ґрунтуються на тому, що позивачем в порушення вимог п.п. «б» п. 16 контракту від 20.11.2009 року та п. 3.3 контракту від 15.07.2011 року № 03/07, укладеного між міським головою Івано-Франківська та керівником КП «Міськсвітло» нараховувалась премія за наявності заборгованості по заробітній платі перед працівниками підприємства. Вказує на те, що контрольний захід проводився на підставі постанови Івано-Франківського міського суду про надання дозволу на проведення позапланової ревізії від 04.01.2013 року та постанови слідчого СВ Івано-Франківського МВ УМВС України в Івано-Франківській області про призначення позапланової ревізії від 09.01.2013 року № 4.

Представники відповідача в судовому засіданні позовні вимоги заперечили з підстав, викладених в письмових запереченнях на адміністративний позов. Просили в задоволенні позову відмовити повністю.

Представник третьої особи в судовому засіданні 02.04.2013 року пояснив про те, що Державне підприємство електричних мереж зовнішнього освітлення "Міськсвітло" є комунальним підприємством і преміювання директора даного підприємства здійснювалось на підставі розпоряджень міського голови Івано-Франківська. Вказав на те, що третя особа не володіє інформацією про те, що вищевказані розпорядження міського голови були скасовані на момент здійснення позивачем преміювання його директора.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 15.04.2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, дослідивши зібрані в матеріалах справи докази в їх взаємному зв'язку та сукупності, судом встановлено наступне.

Державне підприємство електричних мереж зовнішнього освітлення "Міськсвітло" (надалі - ДП "Міськсвітло") зареєстроване як суб'єкт підприємницької діяльності 08.06.1993 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи А00 № 362461. Згідно статуту ДП "Міськсвітло", дане підприємство створене Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради народних депутатів відповідно до рішення Івано-Франківського облвиконкому від 24.06.1963 року № 395 на базі підприємства електромереж зовнішнього освітлення "Міськсвітло". Як вбачається з довідки Головного управління статистики в Івано-Франківській області АА № 795536 від 04.02.2013 року та витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців станом на 11.04.2013 року, ДП "Міськсвітло" за організаційно-правовою формою є комунальним підприємством, засновником якого є Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради.

Судом встановлено, що відповідно до постанови Івано-Франківського міського суду про надання дозволу на проведення позапланової ревізії від 04.01.2013 року, постанови слідчого СВ Івано-Франківського МВ УМВС України в Івано-Франківській області про призначення позапланової ревізії від 03.01.2013 року та на підставі направлень на проведення ревізії від 09.01.2013 року № 4, провідним державним фінансовим інспектором Івано-Франківської об'єднаної державної фінансової інспекції проведено позапланову ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності державного підприємства електричних мереж зовнішнього освітлення "Міськсвітло" за період з 01.11.2010 року по 31.12.2012 року. Вказана ревізія проводилась з 10.01.2013 року по 17.01.2013 року у відповідності до програми ревізії від 10.01.2013 року, з якою було ознайомлено під розписку директора підприємства ОСОБА_4, про що свідчить його підпис на примірнику вказаної програми. За наслідками проведеної перевірки, було складено акт позапланової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності державного підприємства електричних мереж зовнішнього освітлення "Міськсвітло" від 17.01.2013 року № 810-21/01. Вказаний акт ревізії підписано директором та головним бухгалтером ДП "Міськсвітло" без зауважень. В письмових поясненнях під час проведення ревізії, директор та головний бухгалтер ДП "Міськсвітло" зазначили про те, що нарахування премії директору Міськсвітло" проводилось на підставі розпоряджень міського голови Івано-Франківська.

Як вбачається зі змісту акту ревізії від 17.01.2013 року № 810-21/01, відповідачем зроблено висновок про те, що в порушення вимог п.п. «б» п. 16 контракту від 20.11.2009 року та п. 3.3 контракту від 15.07.2011 року № 03/07, укладених між міським головою Івано-Франківська та керівником ДП «Міськсвітло», директору останнього ОСОБА_4 нараховувалась премія за наявності заборгованості по заробітній платі перед працівниками підприємства, а саме: за жовтень 2010 року в сумі 1250 грн., січень 2011 року в сумі 1315,79 грн., квітень 2011 року в сумі 1875 грн., червні 2011 року в сумі 900 грн., липні 2011 року в сумі 2738,09 грн., серпні 2011 року в сумі 2044 грн., вересні 2011 року в сумі 818,18 грн., жовтні 2011 року в сумі 3000 грн., всього на суму 11423,31 грн. За наведеного, а також з врахуванням проведених нарахувань на заробітну плату та перерахувань до державних цільових фондів, відповідачем зроблено висновок про те, що ДП «Міськсвітло» завдано матеріальної шкоди (збитків) на загальну суму 19088,10 грн.

22.01.2013 року відповідачем було направлено позивачу вимоги про усунення порушень, виявлених ревізією № 810-14/76, в яких зобов'язано ДП «Міськсвітло»: опрацювати матеріали ревізії та вжити заходів щодо усунення виявлених порушень, розглянути питання про притягнення до відповідальності винних осіб; провести претензійно-позовну роботу щодо повернення зайво нарахованих та виплачених коштів в сумі 19088,10 грн., в іншому випадку стягнути з осіб, винних у проведенні зайвих грошових виплат, кошти в сумі 19088,10 грн. у порядку та розмірі встановленому ст. 130-136 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (надалі - Закон) головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи.

Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування.

Порядок проведення органом державного фінансового контролю державного фінансового аудиту, інспектування та перевірок державних закупівель установлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 4 вказаного Закону передбачено, що інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

На підконтрольних установах, щодо яких за відповідний період їх фінансово-господарської діяльності відповідно до цього Закону проведено державний фінансовий аудит, інспектування за ініціативою органу державного фінансового контролю не проводиться.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону, на органи державного фінансового контролю покладаються функції щодо здійснення державний фінансового контролю та контролю за: виконанням функцій з управління об'єктами державної власності; цільовим використанням коштів державного і місцевих бюджетів; цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів (позик), одержаних під державні (місцеві) гарантії; складанням бюджетної звітності, паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі), кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету; станом внутрішнього контролю та внутрішнього аудиту у розпорядників бюджетних коштів; усуненням виявлених недоліків і порушень.

Відповідно до п.п. 1, 7 ч. 1 ст. 10 Закону органу державного фінансового контролю надається право:

- перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення процедур державних закупівель, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (коштів, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо);

- пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Відповідно до п. 5 ч. 5 ст. 10 Закону позаплановою виїзною ревізією вважається ревізія, яка не передбачена в планах роботи органу державного фінансового контролю і проводиться за наявності хоча б однієї з таких обставин, зокрема, у разі надходження доручення щодо проведення ревізій у підконтрольних установах від Кабінету Міністрів України, органів прокуратури, державної податкової служби, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, в якому містяться факти, що свідчать про порушення підконтрольними установами законів України, перевірку додержання яких віднесено законом до компетенції органів державного фінансового контролю;

Позапланова виїзна ревізія може здійснюватися лише за наявності підстав для її проведення на підставі рішення суду. Позапланова ревізія підконтрольної установи не може проводитися частіше одного разу на квартал (ч. 6 ст. 10 Закону). Позапланові виїзні ревізії суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені цим Законом до підконтрольних установ, проводяться органами державного фінансового контролю за рішенням суду, ухваленим на підставі клопотання слідчого, прокурора для забезпечення розслідування під час кримінального провадження (ч. 7 ст. 10 Закону). Тривалість позапланової виїзної ревізії не повинна перевищувати 15 робочих днів (ч. 9 ст. 10 Закону).

Частинами 14 - 15 цієї ж статті Закону передбачено, що посадові особи органу державного фінансового контролю вправі приступити до проведення ревізії за наявності підстав для їх проведення, визначених цим та іншими законами України, та за умови надання посадовим особам підконтрольних установ, інших суб'єктів господарської діяльності під розписку:

1) направлення на ревізію, в якому зазначаються дата його видачі, назва органу державного фінансового контролю, мета, вид, підстави, дата її початку та дата закінчення ревізії, посади, звання та прізвища посадових осіб органу державного фінансового контролю, які проводитимуть ревізію. Направлення на ревізію є дійсним за умови наявності підпису керівника органу державного фінансового контролю, скріпленого печаткою органу державного фінансового контролю;

2) копії рішення суду про дозвіл на проведення позапланової виїзної ревізії, в якому зазначаються підстави проведення такої ревізії, дата її початку та дата закінчення, а у разі проведення ревізії щодо суб'єктів господарської діяльності, не віднесених цим Законом до підконтрольних установ, - також номер кримінального провадження, орган, що здійснює досудове розслідування, дата та підстави повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Ненадання цих документів посадовим особам підконтрольних установ та інших суб'єктів господарської діяльності або їх надання з порушенням вимог, встановлених частиною чотирнадцятою цієї статті, є підставою для недопущення посадових осіб органу державного фінансового контролю до проведення ревізії.

З системного аналізу вищенаведених норм, вбачається, що органи державної фінансової інспекції під час здійснення своїх повноважень діють як суб'єкти владних повноважень. Тому всі спори, які випливають із функціональної діяльності органів державної фінансової інспекції, належать до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону дії або бездіяльність посадових осіб органу державного фінансового контролю можуть бути оскаржені в судовому або адміністративному порядку.

Згідно з пунктом 3 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 550 від 20 квітня 2006 року, в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин, акт ревізії - документ, який складається особами, що проводили ревізію, фіксує факт її проведення та результати. Заперечення, зауваження до акта ревізії (за їх наявності) та висновки на них є невід'ємною частиною акта.

Пунктом 35 цього Положення передбачено, що акт ревізії складається зі вступної та констатуючої частини. У констатуючій частині зазначається інформація про результати ревізії в розрізі кожного питання програми із зазначенням, за який період, яким способом (вибірковим, суцільним) та за якими документами перевірено ці питання, а також висновок про наявність або відсутність порушень законодавства. Виявлені допущені об'єктом контролю порушення законодавства, контроль за дотриманням якого віднесено до компетенції служби, фіксуються в констатуючій частині акта ревізії з обов'язковим посиланням на норми законів чи інших нормативно-правових актів, які порушено, та зазначенням винних у їх допущенні осіб.

Таким чином, враховуючи юридичну природу акта ревізії, який є основним документом, який складається суб'єктом владних повноважень - органом державного фінансового контролю за наслідками інспектування, і містить висновки про допущені порушення законодавства, виявлені ревізією, суд перевіряє правомірність складання цього документа.

Враховуючи вищенаведені норми права, вище встановлені судом обставини, пояснення сторін справи, судом не встановлено факту порушення відповідачем підстав та порядку проведення позапланової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності державного підприємства електричних мереж зовнішнього освітлення "Міськсвітло".

В той же час, суд не може погодитись з правомірністю висновків державної фінансової інспекції щодо допущених позивачем порушень при використанні коштів при виплаті премій керівнику ДП «Міськсвітло».

Зокрема, як встановлено судом, й не заперечується обома сторонами, директору ДП «Міськсвітло» ОСОБА_4 було виплачено премії за період, а саме: за жовтень 2010 року в сумі 1250 грн., січень 2011 року в сумі 1315,79 грн., квітень 2011 року в сумі 1875 грн., червень 2011 року в сумі 900 грн., липень 2011 року в сумі 2738,09 грн., серпень 2011 року в сумі 2044 грн., вересень 2011 року в сумі 818,18 грн., жовтень 2011 року в сумі 3000 грн., всього на суму 11423,31 грн.

Відповідач вважає, що така виплата була здійснена позивачем незаконно, оскільки при цьому не було враховано умов п.п. «б» п. 16 контракту від 20.11.2009 року та п. 3.3 контракту від 15.07.2011 року № 03/07, укладених між міським головою Івано-Франківська та директором ДП «Міськсвітло».

Факт наявності заборгованості за вищевказані періоди встановлено відповідачем при проведенні ревізії на підставі даних «Головної книги» по кредиту рахунку 661 «Розрахунки із заробітної плати» (додатки №№ 1 - 2 до акту ревізії). В підтвердження вказаних обставин, відповідачем також подано суду лист Територіальної державної інспекції з питань праці в Івано-Франківській області № 01-04/425 від 22.02.2012 року.

Доводи позивача щодо відсутності його вини в наявності заборгованості по заробітній платі перед працівниками підприємства, в підтвердження чого ним надано суду листи, адресовані виконавчим органам Івано-Франківської міської ради, не беруться судом до уваги, оскільки не впливають на факт правомірності оскаржених ним акту та вимоги відповідача.

Як вбачається зі змісту п.п. «б» п. 16 контракту від 20.11.2009 року та п. 3.3 контракту від 15.07.2011 року № 03/07, укладених між міським головою Івано-Франківська та директором ДП «Міськсвітло», нараховування премії керівнику підприємства не проводиться за наявності заборгованості по заробітній платі перед працівниками підприємства.

Як вбачається з письмових пояснень, наданих на вимогу відповідача під час проведення ревізії, директор та головний бухгалтер ДП "Міськсвітло" зазначили про те, що нарахування премії директору "Міськсвітло" проводилось на підставі розпоряджень міського голови Івано-Франківська.

Зокрема, як було встановлено судом, виплата премій директору ДП "Міськсвітло" за спірні періоди була здійснена на виконання розпоряджень Івано-Франківського міського голови № 22/1-к від 21.03.2011 року, № 35/1-к від 14.04.2011 року, № 87/1-к від 20.07.2011 року, № 171/1-к від 23.12.2011 року.

Відповідно до ч. 8 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільський, селищний, міський голова, голова районної у місті, районної, обласної ради в межах своїх повноважень видає розпорядження. Частиною 10 цієї статті Закону передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Вказані розпорядження міського голови, як пояснив представник третьої особи, не були скасовані ні в судовому, ні позасудовому порядку. Доказів протилежного, відповідачем відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України суду не подано. За таких обставин, у суду відсутні правові підстави для висновку про те, що вищезазначені розпорядження міського голови на момент їх виконання позивачем не були чинними.

Частиною 1 ст. 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

При цьому, слід також зазначити, що як встановлено судом вище, позивач є підприємством комунальної власності територіальної громади міста Івано-Франківська, засновником якого є Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради.

За таких обставин, враховуючи вищенаведені норми права, на думку суду, розпорядження Івано-Франківського міського голови № 22/1-к від 21.03.2011 року, № 35/1-к від 14.04.2011 року, № 87/1-к від 20.07.2011 року, № 171/1-к від 23.12.2011 року були обов'язковими для виконання для позивача.

При цьому, суд, враховуючи правову природу трудового договору (контракту) згідно глави ІІІ Кодексу законів про працю в Україні, а також враховуючи, що вищевказані розпорядження міського голови були видані міським головою після укладення ним контрактів з директором ДП "Міськсвітло" б/н від 20.11.2009 року та від 15.07.2011 року № 03/07, виходячи з норм ст. 144 Конституції України, ч. 1 ст. 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», вважає, що позивач був зобов'язаний виконати зазначені акти Івано-Франківського міського голови.

Щодо заперечень відповідача про те, що вищевказані розпорядження міського голови не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки були видані на підставі недостовірних даних, наданих позивачем виконавчим органам Івано-Франківської міської ради про відсутність заборгованості перед працівниками підприємства, то суд вважає їх такими, що не заслуговують на увагу, оскільки, як встановлено вище, вказані розпорядження на момент їх виконання були чинними, а, отже, й обов'язковими для виконання позивачем. Щодо обставин, на які посилається представник відповідача, а саме: недостовірності даних, наданих позивачем виконавчим органам Івано-Франківської міської ради про відсутність заборгованості перед працівниками підприємства, то дослідження вказаних обставин виходить за межі предмету доказування та встановлення в даній адміністративній справі, та може бути предметом окремого дослідження при оскарженні вищезазначених розпоряджень міського голови чи предметом кримінального провадження за ознаками відповідного складу злочину.

На підставі вищевикладеного, суд не погоджується з висновками акту перевірки про допущення позивачем порушень при використанні коштів при виплаті премій керівнику ДП «Міськсвітло» ОСОБА_4, а саме незаконності виплати йому 11423,31 грн. премії, та, як наслідок, заподіянні підприємству такими діями шкоди на загальну суму 19088,10 грн.

Проте, розглядаючи питання про засіб захисту порушеного права, який належить застосувати у даному випадку, врахував наступне.

Як встановлено вище, акт перевірки, враховуючи, що позивачу було виставлено вимоги про усунення порушень, виявлених ревізією, в даному випадку не є рішенням суб'єкта владних повноважень, яке є обов'язковим до позивача, або породжує відносно позивача правові наслідки.

Належним засобом захисту порушеного права в даній справі є оскарження вимоги Івано-Франківської об'єднаної державної фінансової інспекції Державної фінансової інспекції в Івано-Франківській області про усунення порушень, виявлених ревізією № 810-14/76 від 22.01.2013 року, оскільки саме зазначений документ можна кваліфікувати як рішення суб'єкта владних повноважень щодо позивача. Оскільки позивач скористався також і належним засобом захисту порушеного права, в задоволенні вимог про визнання недійсними висновків акту перевірки в цій частині слід відмовити саме з наведених підстав.

З огляду на те, що суд не погоджується з висновками акту перевірки про допущення позивачем порушень при використанні коштів при виплаті премій керівнику ДП «Міськсвітло» ОСОБА_4, а саме: незаконності виплати йому 11423,31 грн. премії, та як, наслідок, заподіянні підприємству такими діями шкоди на загальну суму 19088,10 грн., позов позивача в частині визнання нечинною та скасування вимоги Івано-Франківської об'єднаної державної фінансової інспекції Державної фінансової інспекції в Івано-Франківській області про усунення порушень, виявлених ревізією № 810-14/76 від 22.01.2013 року, вбачається судом обґрунтованим, та такими, що підлягає задоволенню, з урахуванням вимог частини 2 статті 162 КАС України щодо прав суду при вирішенні справи.

Вирішуючи питання щодо закриття провадження у справі в частині позовної вимоги про оскарження акту позапланової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Державного підприємства електричних мереж зовнішнього освітлення «Міськсвітло» від 17.01.2013 року № 810-21/01 в частині висновків про допущені порушення, суд враховує наступне.

Перелік підстав для можливого закриття провадження у справі, визначений частиною першою статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Відповідно до частини другої зазначеної правової норми, у випадку, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Виходячи з закріпленого в частини 2 статті 19 Конституції України принципу відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, можна стверджувати, що будь-які відносини за участю органів державної влади чи органів місцевого самоврядування є правовими відносинами.

У відповідності до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Однією з Конституційних засад судочинства є поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, згідно з частиною другою статті 124 Конституції України.

З даних конституційних норм випливає, що юрисдикція судів поширюється на всі відносини, учасниками яких є органи державної влади чи органи місцевого самоврядування. Це означає, що будь-які рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади чи органу місцевого самоврядування можуть бути оскаржені до суду.

Згідно з частиною 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи та інтереси

В рішенні від 19 жовтня 2009 року № 26-рп/2009, Конституційний Суд України зазначив про те, що частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Аналогічну норму закріплює частина 2 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України: юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Частиною 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України встановлений виключний перелік публічно-правових спорів, на які не поширюється компетенція адміністративних судів, а саме: 1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; 2) що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства; 3) про накладення адміністративних стягнень; 4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.

Таким чином, лише за умови, що Конституцією чи Законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень дій чи бездіяльності органу суб'єкта владних повноважень, або відповідач не є суб'єктом владних повноважень, адміністративний суд має право застосувати пункт 1 частини 1 ст. 109, пункту 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України та винести ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі або про закриття провадження у вже відкритій справі. При цьому, суд в ухвалі має вказати, яким законом встановлений інший порядок судового оскарження таких рішень дій чи бездіяльності та до якого суду позивач має право звернутись.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Відповідно до частини 2 статті 6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, Конституцією України закріплений правовий принцип та обов'язок законності діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування та принцип відповідальності держави перед особою, з яких випливає право особи на законність дій органів державної влади та місцевого самоврядування. Отже, закріплення в Конституції України обов'язку органів державної влади, в тому числі контролюючих органів при проведенні перевірок та ревізій, діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, означає право об'єкта контролю на законність дій таких органів та права вимагати, в тому числі через суд дотримання державними контролюючими органами законності при їх здійсненні.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку про те, що у випадку оскарження позивачем рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які не порушують прав або охоронюваних Законом інтересів позивача, або не підлягають судовому оскарженню взагалі, суд повинен відмовити у задоволенні позову.

Вказана правова позиція підтверджується й висновками Вищого адміністративного суду України в аналогічних правовідносинах, викладених в постановах від 07.02.2013 року № К/9991/24246/11 та від 14.02.2013 року № К/9991/75338/12.

За таких обставин, клопотання відповідача про закриття провадження у справі не підлягає до задоволення.

В розумінні ст. 3 КАС України рішення суб'єктів владних повноважень повинні прийматися (вчинятися) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку, відповідачем відповідно до норм ст. 11, ч. 2 ст. 71 КАС України не доведено суду правомірності своїх висновків, викладених в акті перевірки, щодо допущених позивачем порушень, та виставляння йому вимоги про їх усунення.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що позов Державного підприємства електричних мереж зовнішнього освітлення "Міськсвітло" слід задоволити частково: визнати протиправною та скасувати вимоги Івано-Франківської об'єднаної державної фінансової інспекції Державної фінансової інспекції в Івано-Франківській області про усунення порушень, виявлених ревізією від 22.01.2013 року № 810-14/76, а в задоволенні решти позову відмовити.

Враховуючи вищевикладене, судові витрати здійснені позивачем, присуджуються відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України на його користь з Державного бюджету України. Зокрема, слід стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства електричних мереж зовнішнього освітлення "Міськсвітло" (76014, місто Івано-Франківськ, вулиця Побутова, будинок, 7) 190 (сто дев'яносто) гривень 88 копійок у відшкодування судових витрат по сплаті судового збору за подання адміністративного позову

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Івано-Франківської об'єднаної державної фінансової інспекції Державної фінансової інспекції в Івано-Франківській області про усунення порушень, виявлених ревізією від 22.01.2013 року № 810-14/76.

В задоволенні решти позову відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства електричних мереж зовнішнього освітлення "Міськсвітло" (76014, місто Івано-Франківськ, вулиця Побутова, будинок, 7) 190 (сто дев'яносто) гривень 88 копійок в відшкодування судових витрат по сплаті судового збору за подання адміністративного позову.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки, встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: Боршовський Т.І.

Постанова складена в повному обсязі 22.04.2013 року.