Суддя-доповідач Арабей Т.Г.

Головуючий суду 1 інстанції  Зінченко Л.М.

                                 Донецький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

Іменем України

04 липня 2008 року                                                                   справа № 22-а-6374/08

приміщення суду за адресою: м. Донецьк, бульвар Шевченка, 26

колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суд у складі:

ВСТАНОВИЛА:

  ОСОБА_1 звернулась до Стахапнівського міського суду Луганської області з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення  Стаханівської міської ради Луганської області, Головне управління Державного Казначейства України в Луганській області про визнання дій неправомірними, зобов'язання сплатити недоотриману разову грошову допомогу до 5 травня у розмірі п'яти  мінімальних пенсій за віком, як дружині  померлого ветерана війни за 2004-2007 роки.

Постановою  Стаханівського міського суду Луганської області від 23.01.2008р. позовні вимоги  ОСОБА_1 були задоволені частково. Визнано відмову УПСЗН Стаханівської міської ради  в виплаті разової допомоги за 2004, 2007 роки неправомірною та стягнуто на користь позивача2277,50 грн. за рахунок коштів державного бюджету. В частині позову відносно 2005 та 2006 років - відмовлено.

Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, а судове рішення таким, що підлягає залишенню без змін, з наступних підстав.

 Відповідно до ч. 1 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

           З матеріалів справи вбачається, що позивач відповідно до вимог, які містяться у ч.2 ст. 10 Закону 3551-ХІІІ має статус вдови померлого учасника війни, що підтверджується посвідченням НОМЕР_1, виданого 18 серпня 2004 року (а.с.5) і має право на пільги, встановлені законодавством України для учасників війни.

            Правовий статус учасників війни, визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-12. Розділом ІІІ цього Закону визначені пільги ветеранам війни та гарантії їх соціального захисту, стаття 15  якого передбачає пільги учасникам війни та особам, прирівняним до них.

            Відповідно до ч. 4 ст. 15 зазначеного Закону встановлено, що щорічно до 5 травня дружинам померлих учасників війни виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.

            Фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, відповідно до статті 17 здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, а виплата разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, відповідно до статті 17-1 даного Закону здійснюють органи праці та соціального захисту населення, внаслідок чого колегія суддів не приймає посилання скаржника на те, що з Управління здійснюється безпідставне стягнення грошових коштів.

            Відповідно до ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

            Відповідно до принципу верховенства права та законності-суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість держави. Крім того, як роз'яснено постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»,- судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента, Постанови Верховної ради України, Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України), підлягають оцінці на відповідно як Конституції України так і закону.

Фактично позивач отримала від управління праці та соціального захисту населення Кіровської міської ради в 2004р.- 65 грн., в 2005 р. - 130 грн., в 2006 р.-130 грн. та в 2007 р.-150 грн., при цьому відповідач керувався положеннями ст. 44 Закону України “Про державний бюджет України на 2004 рік”,   ст. 34 Закону України “Про державний бюджет України на 2005 рік”,  ст. 30 Закону України “Про державний бюджет України на 2006 рік” та ст. 29 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік».

Рішеннями Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 20-рп/2004 і від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 визнані такими, що не відповідають частинам 2 і 3 ст. 22 Конституції України, серед інших, положення статті 44 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік», і ст. 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2007р.» відповідно в частині зменшення розмірів виплат учасникам війни в порівнянні з тими, які встановлені Законом про ветеранів.

Таким чином, посилання відповідача, що при нарахуванні ОСОБА_1 щорічної грошової допомоги до 5 травня протягом 2004 року, слід керуватися  ст. 44 Закону України “Про Державний бюджет на 2004 рік”, а не Законом України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV від 09.07.2003 р. є безпідставним.

Тому відповідача належить зобов'язати нарахувати позивачу недоплачену суму щорічної грошової допомоги як вдові померлого ветерана війни в розмірі 397,50 грн. (92,45 х 5 - 65).

Крім того, неправомірність дій відповідача при нарахуванні ОСОБА_1 грошової допомоги до 5 травня протягом 2007 року в розмірі 150 гривень, встановлених ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет на 2007 рік”, а не в розмірі  406 грн. (406 х 5) згідно Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV від 09.07.2003 р. є очевидною. Тому, відповідача належить зобов'язати нарахувати позивачу недоплачену суму щорічної грошової допомоги, як вдові померлого ветерана війни в розмірі 1880 грн. (410 х 5-150).

Проте,  ст. 34 Закону України “Про державний бюджет України на 2005 рік”,  ст. 30 Закону України “Про державний бюджет України на 2006 рік” до теперішнього часу не визнані неконституційними Конституційним Судом України. За таких обставин твердження суду першої інстанції про їх невідповідність Конституції України є передчасними, бо це є прерогативою саме Конституційного Суду України. Тому не можна стверджувати, що дії відповідача в цій частини були протиправними.

             Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції  щодо відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з управління одноразової щорічної допомоги за 2005 та 2006 роки.

            Апеляційний розгляд справи здійснений, виходячи з зазначених норм, з урахуванням Рішення Європейського Суду з прав людини «Кечко проти України», а саме з врахуванням зауважень Суду, якими визначено, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

            Колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність порядку сплати щорічної допомоги  за 2004, 2007 роки у зв'язку із прийняттям Конституційним Судом України рішень з огляду на те, що судові рішення ухвалюються в межах норм діючого законодавства в незалежності від надходження коштів з Державного бюджету України на виплату допомоги.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права.    

Керуючись ч. 1-3 ст. 160, ст.ст. 167, 195-196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Стаханівської міської ради Луганської області на постанову Стаханівського міського суду Луганської області від 23 квітня 2008 року у справі № 2-а-192/08 за позовом ОСОБА_1 до Стаханівської міської ради Луганської області, Головного управління Державного казначейства України в Луганській області про визнання незаконною  відмову  у  виплаті недоотриманої  одноразової  щорічної  грошової  допомоги за 2004-2007р. - залишити без задоволення, а постанову суду без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України   протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

            Головуючий:                                                                                  Т.Г. Арабей

            Судді:                                                                                               І.В. Геращенко

                                                                                                                      С.А. Малашкевич