РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"22" квітня 2013 р. Справа № 5004/165/12

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Петухов М.Г.

суддя Маціщук А.В. ,

суддя Гулова А.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

на ухвалу господарського суду Волинської області від 25.03.2013 р.

у справі №5004/165/12 (суддя Сур'як О.Г.)

за скаргою ДКП "Луцьктепло" на дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України

у справі № 5004/165/12

за позовом Прокурора м. Луцька в інтересах держави в особі філії Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

до відповідача Державного комунального підприємства "Луцьктепло"

про стягнення 22 691 686,67 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Мацегорін А.О.;

від відповідача: Наумчук В.А.;

від прокурора: не з'явився;

від органу ДВС: Синіцька Н.П.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Волинської області від 25.03.2013 р. у справі № 5004/165/12 визнано незаконними дії старшого державного виконавця Унгуряну С.І. відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України по винесенню постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 19.02.2013р. №33061785 та постанови про арешт коштів боржника від 19.02.2013р. №33061785. Визнано недійсною та скасовано постанову старшого державного виконавця Унгуряну С.І. відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України про стягнення з боржника виконавчого збору від 19.02.2013р. №33061785. Визнано недійсною та скасовано постанову старшого державного виконавця Унгуряну С.І. відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України про арешт коштів боржника від 19.02.2013р. № 33061785.

При винесенні вищевказаної ухвали, судом першої інстанції було встановлено, що судом першої інстанції було видано наказ № 5004/165/12-1 від 27.03.2012 р. на виконання рішення господарського суду Волинської області від 15.03.2012 р. по справі № 5004/165/12.

15.06.2012 р. старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Унгуряну С.І. було відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню наказу господарського суду Волинської області №5004/165/12-1 від 27.03.2012 р., а 20.06.2012 року була винесена постанова про зупинення виконавчого провадження з виконання даного наказу.

Вирішуючи питання про те, чи наявні визначені законом підстави для задоволення скарги на дії органу ДВС, судом першої інстанції було враховано відповідні положення Закону України "Про виконавче провадження", ГПК України, постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 р."Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 р. № 512/5, наказу Міністерства палива та енергетики "Про затвердження переліку підприємств" № 368 від 10.11.2005 року.

Обгрунтовуючи свої висновки, місцевий суд вказав на те, що з постанови про відкриття виконавчого провадження від 15.06.2012 р. та постанови про зупинення виконавчого провадження від 20.06.2012 р. вбачається, що з дня відкриття виконавчого провадження до дня зупинення виконавчого провадження пройшло лише п'ять днів, а отже, строк на добровільне виконання постанови про відкриття виконавчого провадження не сплив.

Також місцевий суд зауважив, що в період зупинення виконавчого провадження ДКП "Луцьктепло" самостійно була погашена заборгованість перед стягувачем на суму 18 571 334,20 грн.

З урахуванням положень чинного законодавства, місцевий суд зазначив, що якщо рішення про стягнення коштів було виконано боржником частково до початку його примусового виконання, виконавчий збір стягується з суми, яка не була сплачена боржником самостійно.

Тоді як вбачається з постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 19.02.2013 р. ВП № 33061785, виконавчий збір стягується з усієї суми, що була пред'явлена до стягнення, а не із суми, яка не була сплачена.

Крім того, судом першої інстанції було прийнято до уваги той факт, що на момент розгляду скарги, ухвалою господарського суду Волинської області від 11.03.2013 р. відстрочено виконання рішення господарського суду Волинської області від 15.03.2012 р. у справі № 5004/165/12 терміном на 6 місяців, до 10.09.2013 р. Проте виконавчою службою не надано суду доказів щодо скасування постанови про арешт коштів боржника від 19.02.2013 р. ВП № 33061785.

Враховуючи встановлені обставини справи та положення діючого законодавства, місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення скарги ДКП "Луцьктепло" на дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України.

Не погоджуючись із винесеною ухвалою суду першої інстанції, позивач - Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернувся з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Волинської області від 25.03.13 р. у справі № 5004/165/12 в частині визнання неправомірними дій старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України по винесенню постанови про арешт коштів боржника від 19.02.13р. та скасуванню постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України про арешт коштів боржника від 19.02.2013 р., та відмовити у задоволення скарги на дії органу ДВС.

Скаржник вважає, що ухвала господарського суду є незаконною та такою, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На підтвердження своїх доводів, вказує наступне.

При розгляді справи суд першої інстанції фактично ухилився від дослідження усіх обставин справи з метою всебічного та об'єктивного розгляду справи та надав перевагу доказам однієї із сторін, що є грубим порушенням ст. 43 ГПК України.

Скаржник вказує на те, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, яка передбачає, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення наданими суду доказами, а суд лише створює їм умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства у відповідності до приписів ст. 4-3 ГПК України.

Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що у відповідності зі ст. 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності, і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

У відповідності до ст. 4 ГПК України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом.

З огляду на викладені вище аргументи на підтвердження своєї правової позиції, позивач вважає, що судом першої інстанції було задоволено скаргу на дії органу ДВС за відсутності на те визначених законом підстав, у зв'язку з чим ухвалу суду першої інстанції слід скасувати.

Від відповідача - Державного комунального підприємства "Луцьктепло" надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

На спростування доводів, викладених в апеляційній скарзі, відповідач вказує наступне.

Як вбачається зі змісту апеляційної скарги, стягувач вважає, що оскаржувану ухвалу прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, проте, які конкретно норми матеріального права порушені місцевим господарським судом, стягувач не вказав.

Стосовно порушень норм процесуального права, то всі доводи апелянта обмежуються загальними посиланнями на норми ст.ст. 4, 4-2, 4-3, 43 ГПК України без конкретизації у чому саме проявилися ці порушення.

При цьому відповідач зазначив, що оскаржувана ухвала прийнята господарським судом Волинської області внаслідок всебічного, повного і об'єктивного розгляду усіх обставин справи з дотриманням усіх норм матеріального та процесуального права.

Також звертає увагу на наступні обставини справи.

15.06.2012 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Унгуряну С.І. було відкрито виконавче провадження з виконання наказу № 5004/165/12-1 від 27.03.2012 р.

Боржнику у відповідності до ч. 2 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" було запропоновано виконати наказ суду самостійно в 7-денний строк з моменту винесення (отримання) постанови про відкриття виконавчого провадження. Через п'ять днів виконавче провадження було зупинено відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку з включенням боржника до переліку підприємств ПЕК, які прийняли рішення про участь в процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу".

Поновлено виконавче провадження було 04.01.2013 р.

За цей час, протягом якого провадження було зупинено, боржником було самостійно виконано рішення суду частково на суму 18 571 334,20 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, шо підлягає стягненню або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

Відповідно до ч. 4 ст. 39 Закону протягом строку, на який виконавче провадження зупинено, виконавчі дії не провадяться.

Тобто, виходячи з викладеного вище, відповідач зазначає, що примусове виконання рішення господарського суду по даній справі розпочалося лише після 4 січня 2013 року.

Таким чином, як стверджує відповідач, боржник по даній справі виконав рішення суду частково до початку його примусового виконання. Тому, з урахуванням вимог ст. 28 Закону та п. 3.7.2 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 р. № 512/5 господарський суд Волинської області обґрунтовано дійшов висновку про те, що виконавчий збір слід було обчислювати в розмірі 10% від залишку несплаченої суми, а не від загальної суми, вказаної у наказі господарського суду.

Підсумовуючи вищенаведене, відповідач стверджує, що місцевим господарським судом цілком правомірно було застосовано положення чинного законодавства та обґрунтовано визнано дії державного виконавця незаконними, у зв'язку з чим з дотриманням вимог закону було задоволено скаргу ДКП "Луцьктепло" на дії органу ДВС.

Крім того, 19.04.2013 р. від стягувача - Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" надійшли доповнення до апеляційної скарги, відповідно до яких просить суд звернути увагу на те, що рішенням господарського суду Волинської області від 15.03.2012 у справі № 5004/165/12 було стягнуто з ДКП "Луцьктепло" 21 244 844,64 грн. заборгованості. За період з березня 2012 року по квітень 2013 року, більш ніж за 1 рік боржник рішення суду не виконав, що погіршує і без того тяжкий фінансовий стан ДК "Газ України".

В обгрунтування своїх вимог, стягувач посилається на положення ст. ст. 2, 11, 25, 52, 57 Закону України "Про виконавче провадження" та вказує на те, що державним виконавцем в межах повноважень, наданих йому законодавством, правомірно було накладено арешт на кошти боржника.

Таким чином, стягувач наголошує на тому, що дії державного виконавця по виконанню виконавчого провадження № 33061785 щодо виконання наказу № 5004/165/12-1 є правомірними та ґрунтуються на законі, а прийнята ухвала господарського суду Волинської області від 25.03.13 р. не відповідає дійсності та підлягає скасуванню.

22 квітня 2013 року в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду скаржник підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, стверджує, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваної ухвали було порушено норми матеріального та процесуального права. З огляду на вказане, вважає, що ухвалу господарського суду Волинської області від 25.03.2013 р. у справі № 5004/165/12 слід скасувати, а в задоволенні скарги на дії органу ДВС відмовити. При цьому погодився з тим, що частину боргу в сумі 18 571 334,20 грн. боржником було погашено.

Представник відповідача - Державного комунального підприємства "Луцьктепло" в судовому засіданні заявив, що з доводами апелянта не погоджується, вважає їх безпідставними, а оскаржувану ухвалу такою, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону. Пояснив, що боржником до початку примусового виконання рішення суду першої інстанції було виконано вказане рішення частково шляхом оплати боргу на суму 18 571 334,20 грн. Всупереч положенням ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" органом ДВС було стягнуто виконавчий збір з усієї суми боргу, а не з тієї частини, яка не була сплачена боржником самостійно. Оскільки сума виконавчого збору була обчислена державним виконавцем з порушенням вимог закону, то відповідно арешт було накладено на кошти боржника неправомірно.

З огляду на зазначене, просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Представник органу ДВС в судовому засіданні підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, вважає, що державним виконавцем було вчинено виконавчі дії з дотриманням вимог закону, а тому ухвалу суду слід скасувати, а апеляційну скаргу - задоволити.

Прокурор в судове засідання не з'явився.

Враховуючи приписи ст.ст.101,102 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, той факт, що учасники судового процесу були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать поштові повідомлення, направлені сторонам, прокурору та органу ДВС у справі (Т.2, а.с. 12-15), колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності прокурора.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні оскаржуваної ухвали норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржувану ухвалу залишити без змін, виходячи з наступного.

Судом встановлено та як вбачається з матеріалів справи, що рішенням господарського суду Волинської області від 15.03.2012р. у справі №5004/165/12 позов задоволено частково. Постановлено стягнути з Державного комунального підприємства "Луцьктепло на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в особі Волинської філії ДК "Газ України"НАК "Нафтогаз України" 21244844 грн. 64коп. (в тому числі 20696724,06 грн. основного боргу, 130850,46 грн. пені, 308746,08грн. - 3% річних та 108524,04 грн. інфляційних втрат) (Т.1 а.с. 116-118).

На виконання даного рішення господарським судом Волинської області видано наказ № 5004/165/12-1 від 27.03.2012р.

15.06.2012р. старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Унгуряну С.І. відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню наказу господарського суду Волинської області №5004/165/12-1 від 27.03.2012р., зобов'язано боржника самостійно виконати рішення суду в 7-денний строк з моменту винесення (отримання) постанови про відкриття виконавчого провадження та попереджено, що при невиконанні рішення в наданий для самостійного виконання строк, виконання здійснюється в примусовому порядку зі стягненням виконавчого збору та витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій (Т.1 а.с. 201).

Оскільки, ДКП "Луцьктепло" відповідно до наказу Міністерства палива та енергетики "Про затвердження переліку підприємств" № 368 від 10.11.2005 року включено до переліку підприємств паливно-енергетичного комплексу, які прийняли рішення про участь в процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу", то відповідно до п.15 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження" на строк участі такого підприємства у процедурі погашення заборгованості, підлягають зупиненню усі виконавчі провадження та заходи примусового виконання рішення щодо цього підприємства.

20.06.2012 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Унгуряну С.І. була винесена Постанова про зупинення виконавчого провадження з виконання наказу господарського суду Волинської області № 5004/165/12-1 від 27.03.2012 р. (Т.1 а.с. 202).

Як вбачається з матеріалів справи 19.02.2013 р. старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Унгуряну С.І. винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 19.02.2013р. №33061785 та постанову про арешт коштів боржника від 19.02.2013р. №33061785 (Т.1 а.с. 177, 180).

Зі змісту постанови про арешт коштів боржника від 19.02.2013 р. та платіжних доручень № 2 та № 3 від 11.12.2012 р., № 12 та № 13 від 28.12.2012 р., № 1 від 01.10.2012 р. вбачається, що в період зупинення виконавчого провадження ДКП "Луцьктепло" самостійно була погашена заборгованість перед стягувачем на суму 18 571 334,20 грн. Листом від 16.01.2013 р. № 259/08 ДКП "Луцьктепло" повідомило відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України про часткове погашення боргу.

Відповідно до постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 19.02.2013р. ВП № 33061785, виконавчий збір стягується з усієї суми, що була пред'явлена до стягнення, а не із суми, яка не була сплачена.

Крім того, в постанові про арешт коштів боржника від 19.02.2013р. ВП № 33061785 зазначено, що заборгованість за виконавчим документом складає 2673510,44 грн., сума виконавчого збору, яка підлягає стягненню складає 2124484,46 грн., загальна сума заборгованості, яка підлягає стягненню за виконавчим провадженням складає 4797994,90 грн. Арешт накладено на кошти, що містяться на рахунках боржника у банківських установах, проте не зазначено, в якому розмірі.

Ухвалою господарського суду Волинської області від 11.03.2013 р. відстрочено виконання рішення господарського суду Волинської області від 15.03.2012р. у справі № 5004/165/12 терміном на 6 місяців, до 10.09.2013 р. (Т.1, а.с. 168-169).

05.03.2013 р. до суду першої інстанції надійшла скарга ДКП "Луцьктепло" від 05.03.2013 року № 1308/08, відповідно до якої боржник просить визнати неправомірними дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Унгуряну С.І. по винесенню Постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 19.02.2013р. в розмірі 2 124 484, 46грн. та Постанови про арешт коштів боржника від 19.02.2013р., а також скасувати Постанову про стягнення з боржника виконавчого збору від 19.02.2013р. та Постанову про арешт коштів боржника від 19.02.2013р. (Т. 1 , а.с. 173-176).

Ухвалою господарського суду Волинської області від 25.03.2013 р. у справі № 5004/165/12 задоволено вищевказану скаргу на дії органу ДВС.

Переглядаючи вказану ухвалу суду першої інстанції на предмет відповідності вимогам діючого законодавства та, вирішуючи питання про те, чи наявні визначені законом підстави для задоволення скарги на дії органу ДВС, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні правові положення та фактичні обставини справи.

Відповідно до п. 21 ч. 1 ст. 106 ГПК України окремо від рішення місцевого господарського суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали місцевого господарського суду про розгляд скарг на дії (бездіяльність) органів Державної виконавчої служби.

Згідно з ч. 5 ст. 106 ГПК України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

У відповідності до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Стаття 115 Господарського процесуального кодексу України визначає, що рішення господарського суду, які набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентується Законом України "Про виконавче провадження". Вказаний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій державного виконавця.

Згідно зі ст. 11 зазначеного Закону, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

У відповідності до ст. 17 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, в тому числі наказів господарських судів.

Як зазначено в п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 р. № 14 „Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження", стягувач, боржник або прокурор мають право оскаржити дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів тільки до господарського суду, який розглянув відповідну справу по першій інстанції (ст. 121-2 ГПК). Враховуючи, що примусове виконання судових рішень, постановлених господарськими судами, згідно зі ст. 4 Закону № 202/98-ВР та ст. 2 Закону № 606-ХІV здійснюють державні виконавці, скарги на дії чи бездіяльність останніх розглядаються господарськими судами за правилами ст. 121-2 ГПК.

За приписами статті 121-2 ГПК України скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

В силу приписів ч. 1, 2 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

У статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" наведено обставини, що зумовлюють обов'язкове зупинення виконавчого провадження.

Так, зокрема, згідно з п. 15 ч. 1 ст. 37 цього Закону виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у разі внесення підприємства паливно-енергетичного комплексу до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу".

У відповідності до наведених вище положень Закону, 15.06.2012 р. було відкрито виконавче провадження, а 20.06.2012 р. - було зупинено.

Як свідчать встановлені обставини справи, з дня відкриття виконавчого провадження до дня зупинення виконавчого провадження минуло лише п'ять днів. Таким чином строк на добровільне виконання постанови про відкриття виконавчого провадження, який у відповідності до ч. 2 ст. 25 Закону становить 7 днів, у даному випадку не закінчився.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що боржником в період зупинення виконавчого провадження згідно з платіжними дорученнями № 2 та № 3 від 11.12.2012 р., № 12 та № 13 від 28.12.2012 р., № 1 від 01.10.2012 р. було сплачено борг на користь стягувача за спожитий природний газ на суму 18 571 334, 20 грн. (Т.2 а.с. 20-24).

Таким чином, боржником було виконано рішення суду від 15.03.2012 р. у справі №5004/165/12 частково, а саме в частині погашення заборгованості на суму 18 571 334, 20 грн.

Примусове виконання рішення полягає у здійсненні державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених ст. 32 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ч.4 ст. 39 вказаного Закону протягом строку, на який виконавче провадження зупинено, виконавчі дії не провадяться.

З урахуванням вказаного, очевидним є те, що примусове виконання рішення господарського суду по даній справі розпочалося лише після 4 січня 2013 року.

Встановлені обставини справи вказують на те, що боржник по даній справі виконав рішення суду частково до початку його примусового виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

При цьому слід враховувати нормативні правила, наведені у пунктах 3.7.1 та 3.7.2 "Інструкції з організації примусового виконання рішень" від 02.04.2012 р. № 489/20802, якими встановлено, що постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю на наступний день після завершення строку, наданого боржнику для самостійного виконання рішення. У постанові про стягнення виконавчого збору визначається розмір виконавчого збору, що підлягає стягненню, зазначений у частині першій статті 28 Закону. Примусове стягнення виконавчого збору здійснюється відповідно до вимог Закону. Якщо рішення про стягнення коштів було виконано боржником частково до початку його примусового виконання, виконавчий збір стягується з суми, яка не була сплачена боржником самостійно.

Згідно з п. 4.16.2. Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 74/5 від 15.12.1999 р., постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю після завершення строку, наданого для добровільного виконання, та встановлення, що рішення боржником у добровільному порядку не виконано. Розмір виконавчого збору визначається відповідно до вимог Закону. При подальших пред'явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні.

Відповідно до вищенаведених нормативно-правових положень, виконавчий збір стягується в разі, якщо рішення боржником не було виконано у встановлені терміни добровільно та вираховується від суми, яка не була сплачена боржником самостійно. Факт невиконання рішення про стягнення суми добровільно в установлений для цього строк утворює базу для нарахування виконавчого збору лише за умови стягнення її державним виконавцем, який після закінчення строку для добровільного виконання рішення суду виконує його примусово.

Отже, в імперативному порядку встановлено часові межі виконання рішення боржником. Тому, у разі його часткового виконання до початку примусового виконання, виконавчий збір стягується з суми, яка не була сплачена боржником самостійно.

Як було вказано вище, до початку примусового виконання рішення сума в розмірі 18 571 334, 20 грн. була перерахована на рахунок стягувана боржником самостійно, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, а тому, оскільки рішення боржником виконується добровільно, то держаний виконавець при винесенні постанови повинен був врахувати норми ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження" та стягнути з боржника виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню.

Натомість, як вбачається з постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 19.02.2013р. ВП № 33061785, виконавчий збір стягується з усієї суми, що була пред'явлена до стягнення, а не із суми, яка не була сплачена.

Арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом, зокрема, винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах (стю 57 Закону України "Про виконавче провадження").

При цьому, в постанові про арешт коштів боржника від 19.02.2013р. ВП № 33061785, зазначено, що заборгованість за виконавчим документом складає 2 673 510,44 грн., сума виконавчого збору, яка підлягає стягненню складає 2 124 484,46 грн., загальна сума заборгованості, яка підлягає стягненню за виконавчим провадженням складає 4 797 994,90 грн. Арешт накладено на кошти, що містяться на рахунках боржника у банківських установах, у межах суми: 4 797 994, 90 грн.

Крім того, слід зауважити, що на момент розгляду скарги судом першої інстанції, ухвалою господарського суду Волинської області від 11.03.2013 р. було відстрочено виконання рішення господарського суду Волинської області від 15.03.2012 р. у справі № 5004/165/12 терміном на 6 місяців - до 10.09.2013р.

На момент розгляду скарги на дії органу ДВС судом першої інстанції виконавчою службою не було надано доказів щодо скасування постанови про арешт коштів боржника від 19.02.2013 р. ВП № 33061785.

Лише на момент перегляду ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку, боржником було надано суду копію постанови про зняття арешту з майна боржника від 08.04.2013 р. ВП № 33061785, згідно з якою постановлено зняти арешт з коштів боржника від 19.02.2013 р. № 33061785, що належить боржнику (Т.2 , а.с. 25).

Згідно з ч. 2 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» у разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.

Таким чином, державним виконавцем при винесенні постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 19.02.2013р. №33061785 та постанови про арешт коштів боржника від 19.02.2013р. №33061785 було допущено порушення наведених вище приписів діючого законодавства, у зв'язку з чим вказані постанови слід визнати недійсними та скасувати.

Відповідно до ч. 3 ст. 1212 ГПК України, за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві, боржникові та органові виконання судових рішень.

У п. 9.13 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" від 17.10.2012р. №9 (із наступними змінами) роз'яснено, що за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

Враховуючи викладене вище, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що місцевий господарський суд всебічно і повно встановив всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних в ній доказів, достеменно з'ясував дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосував норми матеріального права, що регулюють їх спірні відносини, та дійшов правильного висновку щодо наявності визначених законом підстав для задоволення скарги боржника на дії старшого державного виконавця Унгуряну С.І. відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України.

В силу приписів ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Натомість, скаржником не надано жодних належних та допустимих доказів у розумінні ст. ст. 32, 33, 34 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та суперечать положенням чинного законодавства, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Отже, судовою колегією не встановлено порушень або неправильного застосування норм процесуального чи матеріального права судом першої інстанції, які можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали в порядку статті 104 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, ухвалу господарського суду Волинської області від 25.03.2013 р. у справі № 5004/165/12 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-106 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Ухвалу господарського суду Волинської області від 25.03.2013 р. у справі № 5004/165/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" НАК "Нафтогаз України" - без задоволення.

2. Справу № 5004/165/12 надіслати господарському суду Волинської області.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Маціщук А.В.

Суддя Гулова А.Г.