Головуючий у 1 інстанції - Кузнецова М.Л.
Суддя-доповідач - Арабей Т.Г.
Україна
ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
Іменем України
25 червня 2008 року справа № 22-а-6377/08
Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:
|
головуючого |
Арабей Т.Г. |
|
|
суддів при секретарі за участю: |
Шаптала Н.К., Малашкевич С.А. Літвіновій Л.О. сторони не з'явились |
|
|
розглянувши у відкритому |
судовому засіданні |
|
|
апеляційні скарги |
Управління праці та соціального захисту населення Стахановської міської ради Луганської області |
|
|
на постанову |
Стахановського міського суду Луганської області |
|
|
від |
24 квітня 2008 року |
|
|
у адміністративній справі |
№ 2-а-348/08 |
|
|
за позовом |
ОСОБА_1 |
|
|
до |
Управління праці та соціального захисту населення Стахановської міської ради Луганської області |
|
|
про |
визнання бездіяльності незаконною та стягнення недоплаченої щорічної разової допомоги, - |
|
В С Т А Н О В И Л А :
28.02.2008р. ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом.
Постановою Стахановського міського суду Луганської області від 24 квітня 2008 року позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Стахановської міської ради Луганської області про нарахування та сплату недоплаченої грошової допомоги ветерану - учаснику війни до 5 травня за 2004-2007 роки було задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за зазначеним видом грошової допомоги за 2004 та 2007 роки у сумі 1452 грн. 53 коп. В частині позову відносно 2005 та 2006 років - відмовлено.
Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Крім того, апелянт зауважував, що позивач пропустив строк звернення до суду з адміністративним позовом. За відсутності поважності причин такого пропуску суд першої інстанції не застосував положення ч.1 ст. 100 КАС України за 2004 рік та не відмовив у позові за 2004 рік з цих підстав, хоча на цьому наполягав відповідач.
Особи, які беруть участь в справі, до апеляційного суду не прибули, про розгляд справи повідомлялись належним чином.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу необґрунтованою, а судове рішення таким, що підлягає залишенню без змін, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.
З матеріалів справи вбачається, що позивач є учасником війни, що підтверджується посвідченням НОМЕР_1, виданого 03 липня 1997 року (а.с.7).
Правовий статус учасників війни, визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-12. Розділом ІІІ цього Закону визначені пільги учасникам війни та гарантії їх соціального захисту, стаття 14 якого передбачає пільги учасникам війни та особам, прирівняним до них.
Відповідно до ч. 5 ст. 14 зазначеного Закону встановлено, що щорічно до 5 травня учасникам війни виплачується разова грошова допомога у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.
Фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, відповідно до статті 17 здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, а виплата разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, відповідно до статті 17-1 даного Закону здійснюють органи праці та соціального захисту населення, внаслідок чого колегія суддів не приймає посилання скаржника на те, що з Управління здійснюється безпідставне стягнення грошових коштів.
Відповідно до ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до принципу верховенства права та законності-суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість держави. Крім того, як роз'яснено постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»,- судам необхідно виходити з того, що нормативно-правові акти будь-якого державного чи іншого органу (акти Президента, Постанови Верховної ради України, Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України), підлягають оцінці на відповідно як Конституції України так і закону.
Фактично позивач отримав від управління праці та соціального захисту населення Кіровської міської ради в 2005 р. - 50 грн., в 2006 р.-50 грн. та в 2007 р.-55 грн., при цьому відповідач керувався положеннями ст. 34 Закону України “Про державний бюджет України на 2005 рік”, ст. 30 Закону України “Про державний бюджет України на 2006 рік” та ст. 29 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік».
Рішеннями Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 20-рп/2004 і від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 визнані такими, що не відповідають частинам 2 і 3 ст. 22 Конституції України, серед інших, положення статті 44 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004 рік», і ст. 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2007р.» відповідно в частині зменшення розмірів виплат учасникам війни в порівнянні з тими, які встановлені Законом про ветеранів.
Таким чином, посилання відповідача, що при нарахуванні ОСОБА_1 щорічної грошової допомоги до 5 травня протягом 2004 року, слід керуватися ст. 44 Закону України “Про Державний бюджет на 2004 рік”, а не Законом України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV від 09.07.2003 р. є безпідставним.
Тому відповідача належить зобов'язати нарахувати позивачу недоплачену суму щорічної грошової допомоги учаснику бойових дій в розмірі 277,35 грн. (92,45 х 3).
Крім того, неправомірність дій відповідача при нарахуванні ОСОБА_1 грошової допомоги до 5 травня протягом 2007 року в розмірі 55 гривень, встановлених ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет на 2007 рік”, а не в розмірі 406 грн. (406 х 3) згідно Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” № 1058-IV від 09.07.2003 р. є очевидною. Тому, відповідача належить зобов'язати нарахувати позивачу недоплачену суму щорічної грошової допомоги учаснику війни в розмірі 1163 грн. (410,-6 х 3-55).
Проте, ст. 34 Закону України “Про державний бюджет України на 2005 рік”, ст. 30 Закону України “Про державний бюджет України на 2006 рік” до теперішнього часу не визнані неконституційними Конституційним Судом України. За таких обставин твердження суду першої інстанції про їх невідповідність Конституції України є передчасними, бо це є прерогативою саме Конституційного Суду України. Тому не можна стверджувати, що дії відповідача в цій частини були протиправними.
Враховуючи зазначене, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з управління одноразової щорічної допомоги за 2005 та 2006 роки.
Апеляційний розгляд справи здійснений, виходячи з зазначених норм, з урахуванням Рішення Європейського Суду з прав людини «Кечко проти України», а саме з врахуванням зауважень Суду, якими визначено, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність порядку сплати щорічної допомоги за 2004, 2007 роки у зв'язку із прийняттям Конституційним Судом України рішень з огляду на те, що судові рішення ухвалюються в межах норм діючого законодавства в незалежності від надходження коштів з Державного бюджету України на виплату допомоги.
Що стосується посилання відповідача в апеляційній скарзі на застосуванні ст.99 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.100 КАС України, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
В суді першої інстанції позивач заявляла клопотання про застосування до спірних правовідносин ст.99 КАС України, яке було правомірно задоволено судом та поновлено строк для звернення до суду з адміністративним позовом у зв'язку з поважністю причин його пропуску.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ч. 1-3 ст. 160, ст.ст. 167, 195-196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України,
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Стаханівської міської ради Луганської області на постанову Стаханівського міського суду Луганської області від 24 квітня 2008 року у справі № 2-а-348/08 за позовом ОСОБА_1 до Стаханівської міської ради Луганської області, про визнання незаконною відмову у виплаті недоотриманої одноразової щорічної грошової недоотриманої одноразової щорічної грошової допомоги інваліду війни та стягнення недоотриманої одноразової щорічної грошової допомоги інваліду війни за 2004-2007р.р. - залишити без задоволення, а постанову суду без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.
Головуючий: Т.Г. Арабей
Судді: Н.К. Шаптала
С.А. Малашкевич
З оригіналом згідно. Суддя Т.Г. Арабей