Головуючий у 1 інстанції - Стоілова Т.В.

Доповідач - Осипчук О.В.

Категорія 32

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

„23" квітня 2013 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого: Осипчук О.В.,

суддів: Смєлік С.Г., Канурної О.Д.,

при секретарі: Трибраті О.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське», третя особа відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Красноармійську про відшкодування моральної шкоди, заподіяної в результаті нещасного випадку на виробництві, за апеляційною скаргою ОСОБА_1, на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 27 березня 2013 року, -

в с т а н о в и в:

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 27 березня 2013 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з публічного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» на користь позивача моральну шкоду у розмірі 2500 грн. Вирішено питання щодо судових витрат.

З вказаним рішенням суду не погодився позивач ОСОБА_1 та подав апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення його позову у повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суд обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів скарги посилається на те, що судом безпідставно встановлено, що він втратив 60% працездатності, що спростовується довідкою МСЕК від 28 березня 2001 року, згідно якої йому було встановлено 80% втрати професійної працездатності по травмі від 16.07.2000 року. Також не згоден з рішенням суду в частині розміру моральної шкоди з урахуванням застосування обмеження у розмірі 150 мінімумів доходів громадян. До березня 2013 року відповідач добровільно не відшкодував йому моральну шкоду, тому вважає, що при відшкодуванні моральної шкоди суд повинен був застосувати закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», а також ст.237-1 КЗпП України та ст.23 ЦК України.

Сторони до апеляційного суду не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення та телефонограми, які прийняті представниками сторін та зареєстровані в журналі телефонограм № 1 за номерами 101,102,138 ( а.с. 48-50).

Від представника відповідача ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи у його відсутність.

Апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції визнано встановленим, що позивач з 24 вересня 1999 року по 11 квітня 2001 рік включно знаходився у трудових відносинах з відповідачем. 11 квітня 2001 року був звільнений по п.2 ст.40 КЗпП України за станом здоров'я. 16.07.2000 року о 2 годині 10 хвилин ОСОБА_1 при виконанні трудових обов'язків стався нещасний випадок, про що складений акт №12 за формою Н-1 про нещасний випадок на виробництві. Причиною нещасного випадку зазначено невиконання вимог інструкції з охорони праці,, а особою, що допустила дане порушення, зазначено ОСОБА_1 (а.с.8-9).

Після отримання травми ОСОБА_1 знаходився на лікуванні в Димитрівській ЦМЛ з 16.07. по 01.10.2000 року з діагнозом: часткова травматологічна ампутація переднього відділу правої стопи. Відкритий перелом в/з обох кісток лівої голені зі зміщенням. Здавлювання лівої голені з розмноженням ікро-ножного м'яза. Ухиб грудної клітини та плечового суглоба (а.с.6).

28 березня 2001 року позивача було оглянуто МСЕК і встановлено 80% втрати працездатності за травмою від 16.07.2000 року (а.с.14). 21 квітня 2006 року позивач пройшов повний огляд МСЕК і йому було встановлено 60% втрати професійної працездатності безстроково за травмою від 16.07.2000 року та 3-я група інвалідності (а.с. 15).

Частково задовольняючи позов, місцевий суд виходив з того, що відповідачем не було забезпечено безпечних і нешкідливих умов праці, внаслідок чого позивач отримав травму, тому відшкодування моральної шкоди підлягає саме з підприємства, на якому позивач отримав ушкодження здоров'я.

Визначаючись з розміром моральної шкоди у сумі 2500 грн., суд виходив з часу встановлення позивачеві первинно висновками МСЕК стійкої втрати працездатності і того, що умовами виробництва спричинена моральна шкода, компенсація якої в грошовому виразі належить стягненню з відповідача. При цьому суд керувався вимогами п.11 Правил відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472, що діяли на час виникнення правовідносин і які містять обмеження щодо розміру моральної шкоди - 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від будь - яких виплат.

Висновки суду першої інстанції є законними та обґрунтованими.

На час виникнення спірних відносин можливість відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, за рахунок роботодавця на підставі рішення суду передбачалося п. 11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472 ( далі - Правила).

Суд першої інстанції, дійшовши обґрунтованого висновку про те, що відповідно до вимог ст. 237-1 КЗпП України відповідальність за заподіяну позивачці моральну шкоду внаслідок отримання ним виробничої травми, встановлених висновком МСЕК несе роботодавець - публічне акціонерне товариство «Шахтоуправління «Покровське», і вірно послався на встановлене Правилами обмеження розміру її компенсації 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, який на час виникнення спірних правовідносин становив 17 грн.

З огляду на наведене доводи скарги про неправильне застосування судом норм матеріального права є безпідставними.

Суд першої інстанції вірно дійшов висновку про наявність протиправних дій відповідача, пов'язаних з порушенням ст. 153 КЗпП України, Закону України «Про охорону праці», внаслідок чого позивачу умовами виробництва заподіяна моральна шкода, яка полягає у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, що порушило його звичні нормальні зв'язки, які потребують від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Визначаючись з розміром суми у відшкодування моральної шкоди, суд врахував норми матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, ступінь вини відповідача, характер, обсяг та тривалість страждань, зниження життєвої активності позивача, систематичне нездужання організму, переживання з приводу погіршення відносин з оточуючими і стягнув на користь позивача 2500 грн., з чим погоджується і апеляційний суд.

До вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством, застосовується тримісячний строк звернення до суду ( ст. 233 КЗпП України). Однак, до інших вимог про відшкодування моральної шкоди, як вимог, що випливають з порушення особистих немайнових прав, строки позовної давності відповідно до ст. 83 ЦК УРСР 1963 року не застосовуються ( п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

З набранням чинності ЦК України 2003 року позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю ( п.3 ч.1 ст. 268 цього Кодексу).

Посилання позивача на невірне зазначення судом проценту втрати професійної працездатності 60% замість 80%, який йому було вперше встановлено у березні 2001 року, не призвело до незаконності рішення в цілому і не може бути підставою для його скасування.

Суд першої інстанції всебічно і повно з'ясував обставини справи, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Судом постановлено обґрунтоване рішення з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, тому підстав для його скасування немає.

Наведені в апеляційній скарзі доводи до уваги не приймаються, оскільки не спростовують висновків суду та не належать до тих підстав із якими процесуальне законодавство пов'язує можливість зміни або скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст. 307,308,313,315 ЦПК України, апеляційний суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 27 березня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: