ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

23.04.2013 Справа № 901/856/13-г

за позовом публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування»

(вул. Кудрявська, 26/28, м. Київ, 04053)

до публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз»

(пр. Кірова/пров. Совнаркомовський, 52/1, м. Сімферополь, АР Крим, 95000)

про стягнення 5 677 959.27 грн.

Суддя Радвановська Ю.А.

Представники сторін:

Від позивача: Шляхетський Андрій Леонідович, представник, довіреність № 2-14д від 27.12.2012, ПАТ «Укргазвидобування»;

Від відповідача: Глушаков Максим Олександрович, представник, довіреність № 11/105 від 01.03.2013, ПАТ «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз»;

Суть спору: публічне акціонерне товариство «Укргазвидобування» звернулося до господарського суду АР Крим з позовною заявою до публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» та просить стягнути суму у розмірі 5 677 959.27 грн., а саме - заборгованість у розмірі 5 581 605.52 грн., штрафні санкції у розмірі 60 809.75 грн., інфляційні втрати у розмірі 11 163.21 грн. та 3% річних у розмірі 24 380.79 грн..

Позовні вимоги вмотивовані невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки в частині своєчасної та повної оплати вартості товару.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 09 квітня 2013 року була прийнята до розгляду судом заява позивача про збільшення позовних вимог, відповідно до якій він просив суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 5 581 605.52 грн., штрафні санкції у розмірі 115 732.75 грн., інфляційні втрати у розмірі 11 163. 21 грн. та 3 % річних у розмірі 46 401.37 грн. (а.с. 36-37, 61-62).

Представник позивача позовні вимоги з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні усно повідомив суд, що визнає факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем у розмірі 5 581 605.52 грн., також у відзиві на позов зазначив, що вимоги позивача щодо стягнення штрафних санкцій є безпідставними, у зв'язку з чим просив суд в їх задоволенні відмовити (а.с. 55-56).

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі статтями 20, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України представникам сторін роз'яснені процесуальні права та обов'язки.

За клопотанням представників сторін, відповідно до статті 10 Конституції України, статті 12 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», пояснення та клопотання по справі надавалися ними російською мовою.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд -

встановив:

30 березня 2012 року між публічним акціонерним товариством «Укргазвидобування» (постачальник) та публічним акціонерним товариством «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» (покупець) укладений договір поставки № 282/УГВ 6046/11-12, відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов'язався передати (поставити) у визначений строк у власність покупця товар згідно зі специфікацією № 1, яка є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язався прийняти цей товар та оплатити його на умовах, визначених цим договором (а.с. 16-17).

Відповідно до пункту 2.1 договору товар поставляється постачальником на умовах DDP, АР Крим, Чорноморський район, Новосільська селищна рада, бухта Ярилгач, База буріння та облаштування УРіЕБ Державного Акціонерного товариства «Чорноморнафтогаз». Транспортні витрати по доставці товару до пункту призначення та вартість тари та пакування включені до ціни товару.

Згідно з пунктом 2.2 договору поставка товару здійснюється до 30 календарних днів з моменту отримання постачальником письмової заявки від покупця. Поставка товару може здійснюватись партіями відповідно до заявки та потреб покупця.

Право власності на товар переходить з моменту отримання товару покупцем та підписання сторонами накладної та акту приймання - передачі (пункт 2.3 договору).

Пунктом 4.1 договору встановлено, що сума договору становить 5 642 160.00 грн. з врахуванням ПДВ - 940360.00 грн.. Дана ціна товару є звичайною.

Відповідно до пункту 4.2 договору оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника з відстрочення платежу протягом 120 днів з моменту поставки товару та підписання акту приймання - передачі.

Пунктом 7.1.1 договору визначений обов'язок покупця своєчасно та в повному обсязі оплатити поставлений товар.

Даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31 грудня 2012 року (пункт 11.1 договору).

На виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачу товар в кількості 395,707 тон на загальну суму 5 581 605.52 грн., що підтверджується актом приймання - передачі від 28 серпня 2012 року № 8/154 на суму 3 304 895.22 грн. та актом приймання - передачі від 03 вересня 2012 року № 11/147 на суму 2 276 710.30 грн. (а.с. 19-20).

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар складає 5 581 605,52 грн., яка до теперішнього часу не є погашеною.

Вказане з'явилося підставою для звернення публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» із даною позовною заявою до господарського суду АР Крим.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

За своєю правовою природою спірний договір є договором поставки, який укладено відповідно до вимог статті 712 Цивільного кодексу України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), якій здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності, або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ним за договором № 282/УГВ 6046/11-12 від 30 березня 2012 року було поставлено товар відповідачу, який останнім оплачений не був, в результаті чого за ним утворилася заборгованість у сумі 5 581 605.52 грн..

Факт поставки товару відповідачу підтверджується актом приймання - передачі від 28 серпня 2012 року № 8/154 на суму 3 304 895.22 грн. та актом приймання - передачі від 03 вересня 2012 року № 11/147 на суму 2 276 710.30 грн. (а.с. 19-20)..

Наявність у відповідача перед позивачем заборгованості також підтверджується підписаним та скріпленим печатками сторін актом звірки розрахунків (а.с. 53) та не заперечується представником відповідача.

Отже, судом було встановлено, що відповідачем від позивача було отримано та не оплачено товар на суму 5 581 605.52 грн..

В силу вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано суду доказів оплати отриманого товару.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статей 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Враховуючи вищевикладене, суд визнає доводи позивача про наявність у відповідача обов'язку оплатити вартість отриманого товару в розмірі 5 581 605.52 грн. обґрунтованими, у зв'язку з чим такі вимоги підлягають задоволенню.

Також, позивач просив стягнути з відповідача штрафні санкції в розмірі 115 732.75 грн., інфляційні витрати в розмірі 11 163.21 грн. та 3 % річних 46 401.37 грн., нарахованих на суму заборгованості.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, позивач просив суд стягнути з відповідача 11 163.21 грн. - інфляційних витрат за січень 2013 року.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, встановив, що розмір інфляційних витрат за період, вказаний у позові, розраховано правильно, складає 11 163.21 грн. та саме в цій сумі підлягає стягненню з відповідача (а.с. 5).

Також, позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних у сумі 46 401.37 грн., нарахованих на суму заборгованості за період з 27 грудня 2012 року по 09 квітня 2013 року.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, встановив, що розмір 3% річних за період, вказаний у позові, розраховано правильно, складає 46 401.37 грн. та саме в цій сумі підлягає стягненню з відповідача (а.с. 37).

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача штрафні санкції в сумі 115 732.75 грн. за період з 27 грудня 2012 року по 09 квітня 2013 року.

Свої вимоги позивач обґрунтовує посиланнями на частину 6 статті 231 Господарського кодексу України.

Так, згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Однак, суд не погоджується із правомірністю нарахування позивачем таких санкцій в межах дії спірного договору виходячи з наступного.

Відповідно до вимог статті 199 Господарського кодексу України виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

Частиною першою статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються також відповідні положення Цивільного кодексу України.

Одночасно, відповідно до статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Отже, враховуючи вищевикладене, позивач помилково посилається на наявність у відповідача обов'язку щодо сплати штрафних санкцій, виходячи з положень статті 231 Господарського кодексу України, оскільки її частиною 6 лише передбачено певний розмір передбаченої сторонами відповідальності за конкретне порушення, тоді як у даному конкретному випадку сторонами такого виду відповідальності у договорі встановлено не було, що виключає задоволення позовних вимог в цій частині.

При таких обставинах, вимоги позивача щодо стягнення штрафних санкцій - пені в розмірі 115 732.75 грн. задоволенню не підлягають, оскільки матеріали справи не містять доказів погодження сторонами даного виду забезпечення виконання зобов'язання, як того вимагає частина 1 статті 547 Цивільного кодексу України.

Аналогічну позицію викладено в постанові Вищого господарського суду України від 15 січня 2013 року у справі № 5002-21/5011.1-2011.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України оплата судового збору у зв'язку із частковим задоволенням позову покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

У судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення. Повне рішення складено 24 квітня 2013 року.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 82-84 Господарського процесуального Кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» (пр. Кірова/пров. Совнаркомовський, 52/1, м. Сімферополь, АР Крим, 95000, код ЄДРПОУ 00153117) на користь публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» (вул. Кудрявська, 26/28, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 30019775) борг в сумі 5 581 605.52 грн., інфляційні витрати в сумі 11 163.21 грн., 3 % річних в розмірі 46 401.37 грн. та 67 436,01 грн. судового збору.

3. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

4. В стягненні з публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» на користь публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» штрафних санкцій в сумі 115 732.75 грн. - відмовити.

Суддя Ю.А. Радвановська