Суддя-доповідач - Арабей Т.Г.

                                                                   Головуючий у 1 інстанції - Юрченко В.П.

 

                         

   

 

                                                                          Україна

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

   

ПОСТАНОВА

Іменем України

 

23 липня 2008 року                                                                  Справа № 22-а-7113/08

 

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого	Арабей Т.Г.
суддів: при секретарі	Геращенко І.В., Малашкевич С.А. Літвіновій Л.О.
розглянувши у відкритому  апеляційну скаргу	судовому засіданні Управління праці та соціального захисту населення Старобешівської районної державної  адміністрації Донецької області
на постанову	Донецького окружного адміністративного суду
від	25.04.2008 року
у адміністративній справі	№ НОМЕР_1
за позовом	ОСОБА_1
до	Управління праці та соціального захисту населення Старобешівської районної державної  адміністрації Донецької області
про	визнання незаконною відмову відповідача щодо виплати грошової допомоги до 5 травня за 2004-2007 роки та стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И Л А :

 

03.04.2008 року ОСОБА_1. звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 25.04.2008 року позов ОСОБА_1. до управління праці та соціального захисту населення Старобешівської районної державної адміністрації Донецької області про визнання незаконною відмову відповідача щодо виплати грошової допомоги до 5 травня та стягнення заборгованості за 2004-2007 роки було задоволено частково.

Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість з щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня за 2004 та за 2007 рік у розмірі 3 087,92 грн.

Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, а саме:   на ст. 44 Закону України “Про державний бюджет України на 2004 рік”, ст. 96 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік”, тобто розмір виплат грошової допомоги ОСОБА_1. становили: 2004 рік - 130 грн.; 2007 рік - 300 грн. і відповідали чинному законодавству, а також незастосування судом першої інстанції ст. 99 КАС України.  

Суд першої інстанції при розгляді справи встановив, що позивач є інвалідом війни третьої групи та перебуває на обліку у відповідача, тому у відповідності до статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має право на щорічну грошову допомогу до 5 травня у розмірі семи мінімальних пенсій за віком.

Проте, виплати позивачу грошової допомоги у 2005, 2006 рр. здійснені на підставі ст.ст. 30,34 Закону України «Про Державний бюджет України», на відповідний рік та є правомірними і розмір цих виплат, які отримав позивач, не визнані неконституційними.

Таким чином, недорахованими є суми у 2004 та 2007 роках, а саме: у 2004 р.- у розмірі - 517,50 грн. та у 2007 р. - 2570,42 грн., а всього з урахуванням сплачених - 3087,92 грн.

            Особи, які беруть участь у справі, до апеляційного суду не прибули, були повідомлені належним чином.

            Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу задовольнити частково, а постанову суду скасувати, з наступних  обставин.

            Відповідно до ч. 1 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. 

            Суд апеляційної інстанції при розгляді справи встановив, що ОСОБА_1. є інвалідом війни третьої групи, у зв'язку з чим та відповідно до вимог ст. 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” має право на отримання щорічної грошової допомоги до 9 травня (яка повинна виплачуватися до 5 травня) в розмірі семи мінімальних пенсій за віком.

Відповідно до ч.2 ст. 5 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

КАС України набув чинності з 01.09.2005 року. Позивач звернувся з теперішнім позовом до суду у квітні  2008 року, тобто більш ніж через два роки після набрання чинності процесуальним Кодексом.

Згідно ч.2 ст. 99 КАС України для звернення за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

ОСОБА_1. щорічно отримував грошову допомогу до 9 травня, яка йому виплачувалася до 5 травня поточного року, тобто з виплачених сум він повинен був дізнатися, що, на його думку, його право на отримання цих сум в більшому розмірі, порушено.

Далі, юридична необізнаність позивача не може бути визнана поважною причиною для поновлення йому строку звернення до суду.

Закони та інші нормативно-правові акти є доступними для ознайомлення всіма громадянами, і можливість обізнаності людини про те чи інше положення законодавства залежить виключно від бажання такої людини.

Більш того, ч.4 ст. 17-1 Закону № 3551 передбачено, що особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають  право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги. Таких заяв позивача до відповідача за 2004-2006 роки не надано.

Тобто, судова колегія зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення грошової допомоги за 2004-2006 роки і поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду не вбачає.

            Згідно ч.1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін, а відповідачі в даному випадку на цьому наполягають. Тому пропуск такого строку є підставою для відмови в позові за 2004-2006 роки.   

Згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» розмір прожиткового мінімуму та відповідно розмір мінімальної пенсії за віком з 01.04.2007 р. встановлено в розмірі 410,06 грн.

За 2007 рік позивач отримав від управління 300 грн., хоча має право на отримання за 2007 рік вказаної допомоги у розмірі 2570,42грн.(410,06х7-300). Виплата позивачеві проведена вчасно, принаймні спору з цього приводу між сторонами не заявлено.

Відтак, недоотримана сума складає 2570,42 грн., яка підлягає стягненню з відповідача, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України; права та пільги для ветеранів війни-інвалідів війни, встановлені раніше законодавством України, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни; нормативні акти органів державної влади, які обмежують права і пільги ветеранів, передбачені цим законом, є недійсними.

Відповідно до ст. 17, 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», основні соціальні державні гарантії, які є основним джерелом існування, не могуть бути нижчими ніж прожитковий мінімум, розмір якого встановлений законом; мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється лише Законами України та є виключно обов'язковим для всіх державних органів влади, органів місцевого самоврядування, та інших.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. за № 6-рп ст. 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», якою встановлювався розмір щорічної разової допомоги до 05 травня у розмірах менших, ніж передбачено Законом визнано такою, що не відповідає Конституції України.

Ст. 8 Конституції України передбачає, що Конституція має найвищу юридичну силу, закони і інші нормативні акти повинні їй відповідати. Відповідно до Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права; дотримання державою і її органами встановлених законом особистих, майнових прав гарантується Конституцією.

Відповідно до ч.1 ст. 8, ч.2,3,4 ст. 9 КАСУ суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, застосовує Конституцію, закони України, інші нормативно-правові акти; у разі невідповідності акту суд застосовує правовий акт, що має вищу юридичну силу.

Посилання відповідача на необхідність застосування Закону „Про державний бюджет на 2007 рік" та на вищу юридичну силу даного Закону над Законом, який надав позивачеві певне майнове право, є безпідставним, таким, що суперечить діючому законодавству і Конституції, засадам адміністративного судочинства, оскільки ст. 22 Конституції України передбачає, що конституційні права та свободи гарантуються законом і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Посилання відповідача на ту обставину, що виплата вказаної грошової допомоги здійснена в межах фінансування, передбаченого державним бюджетом на 2007 рік, є також безпідставним, оскільки факт відсутності коштів не є сам по собі підставою для звуження змісту існуючого у позивача права на отримання грошової допомоги і не є підставою для звільнення відповідача від виплати допомоги у передбаченому законом розмірі.

В даному випадку є суперечність стосовно визначеності розміру даної грошової допомоги в двох різних законах. Враховуючи рішення Конституційного суду, наведене вище, а також приймаючи до уваги вимоги Конституції України щодо верховенства права і заборони щодо звуження іншими законами змісту вже встановлених законом прав, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в даному випадку має виконуватись Закон, який встановив конкретне право, і таке право не може бути обмежене іншим законом, в тому числі і законом „Про державний бюджет".

Посилання відповідача на ту обставину, що Законом „Про державний бюджет на 2007 рік" було зупинено дію ч.5 ст. 13 Закону „Про статус ветеранів війни гарантії їх соціального захисту" в частині визначення розміру допомоги до дня перемоги, також суперечить закону, з наведених вище підстав.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права в частині задоволення позову за 2004 рік, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим постанова суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню. В іншій частині, тобто стягнення недоотриманої частини допомоги за 2007 рік судове рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 195-196, п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202, ст. 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

 

П О С Т А Н О В И Л А:

 

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Старобешівської районної державної адміністрації Донецької області - задовольнити частково.

Скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25 квітня 2008 року у справі № НОМЕР_1за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Старобешівської районної державної адміністрації Донецької області про визнання незаконною відмову відповідача щодо виплати грошової допомоги до 5 травня та стягнення заборгованості за 2004-2007 роки в частині задоволення позову за 2004 рік в сумі 517,50 грн.

Відмовити ОСОБА_1 у задоволені позовних вимог до Управління праці та соціального захисту населення Старобешівської районної державної адміністрації Донецької області про визнання незаконною відмову відповідача щодо виплати грошової допомоги до 5 травня та стягнення заборгованості за 2004-2007 роки за 2004 рік в сумі 517,50 грн.

 В решті постанову Донецького окружного адміністративного суду від 25 квітня 2008 року у справі №НОМЕР_1в тому числі про стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Старобешівської районної державної адміністрації Донецької області на користь ОСОБА_1 недоотриманої разової грошової допомоги до 5 травня за 2007 рік у сумі 2570,42 грн. - залишити без змін.

            Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

             Постанова може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України   протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

 

            Головуючий:

 

            Судді:

 

З оригіналом згідно:

 

Суддя                                                                                    Т.Г. Арабей