ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 листопада 2006 р. | № 38/30 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого: | Поляков Б.М. |
суддів: | Разводова С.С. Ткаченко Н.Г. |
розглянувши матеріали касаційної скарги | Закритого акціонерного товариства «Стройинвест» |
на постанову | Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.06.06 року |
у справі господарського суду | № 38/30 Дніпропетровської області |
за позовом | Відкритого акціонерного товариства «Павлоградвугілля» |
до | Закритого акціонерного товариства «Стройинвест», Товариства з обмеженою відповідальністю «Сакті плюс» |
про | визнання договору недійсним |
За участю представників сторін
від позивача Тищенко М.В. дов.,
від відповідача не з’явилися
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2006 року у справі № 38/30 (суддя Бишевська Н.А.) позов ВАТ "Павлоградвугілля" до ЗАТ "Стройинвест", ТОВ "Сакті Плюс" про визнання недійсним договору задоволено на підставі ст.ст. 203, 215, 512, 516, 556, 558 Цивільного кодексу України (далі по тексту –ЦК України), ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.06.2006 року зазначене рішення залишене без змін на підставі ст.ст. 203, 215, 512, 516, 556, 558 ЦК України.
Не погоджуючись із рішеннями господарських судів попередніх інстанцій, ЗАТ "Стройинвест" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.03.2006 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.06.2006 року та прийняти рішення, яким відмовити в задоволенні позову ВАТ "Павлоградвугілля", посилаючись на порушення та невірне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема, ст. ст. 203, 509, 511, 547, ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України.
Заслухавши доповідь судді доповідача, розглянувши доводи касаційної скарги ЗАТ "Стройинвест", перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як видно з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, між ДВАТ “Шахта Західно-Донбаська" ДП ДХК "Павлоградвугілля", правонаступником якого є позивач та відповідачем(2) - ТОВ "Сакті Плюс" 31.10.2003 року був укладений договір купівлі-продажу № 290/03, відповідно до умов якого відповідач-2 –ТОВ "Сакті Плюс" поставив позивачу, а останній прийняв продукцію на загальну суму 157 446 грн.
ДВАТ "Шахта Західно-Донбаська" ДП ДХК "Павлоградвугілля" за отриману продукцію розрахувався частково, в сумі 80 000 грн., в результаті чого склалася заборгованість в сумі 77 464 грн.
Відповідно до додаткової угоди № 1, ВАТ "Павлоградвугілля" прийняв на себе зобов’язання за договором від 31.10.2003 року № 290/03 як правонаступник, сторонами зафіксовано заборгованість за договором в розмірі 77 464 грн.
Суд апеляційної інстанції встановив, що 05.01.2004 року між відповідачами - ЗАТ "Стройинвест", ТОВ "Сакті Плюс" укладено договір поруки № 13, згідно якого ЗАТ "Стройинвест" (поручитель) бере на себе зобов’язання відповідати перед ТОВ "Сакті Плюс" (кредитор) за повне виконання ВАТ "Павлоградвугілля"(боржник) в строк до 31.12.2004 року зобов’язань зі сплати заборгованості в сумі 77 464 грн., яка виникла внаслідок невиконання ВАТ "Павлоградвугілля" договору купівлі-продажу від 31.10.2003 року.
Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Частиною 1 ст. 553 ЦК України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Господарські суди встановили, що предметом договору поруки від 05.01.2004 року № 13 є забезпечення поручителем – ЗАТ "Стройинвест" виконання боржником –ВАТ "Павлоградвугілля" зобов’язань перед кредитором –ТОВ "Сакті Плюс" за договором купівлі-продажу від 31.10.2003 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідно до вимог ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Згідно ст. 557 ЦК України боржник, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, повинен негайно повідомити про це поручителя.
Статтею 558 ЦК України передбачена оплата боржником послуг поручителя, пов’язаних із порукою.
У відповідності до ст. 509 ЦК України зобов’язання встановлює права та обов’язки тільки для осіб, які є сторонами у цьому зобов’язанні. Статтею 511 ЦК України встановлено, що зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати
для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
Суд апеляційної інстанції дійшов підставного висновку, що позивач –ВАТ "Павлоградвугілля" стороною у спірному договорі поруки від 05.01.2004 року не був, проте був примусово наділений певними обов’язками, що суперечить вимогам ч. 3 ст. 203 ЦК України.
З матеріалів справи видно, що договором купівлі-продажу від 31.10.2003 року строк виконання зобов’язання по оплаті отриманої продукції боржником –ВАТ "Павлоградвугілля" не встановлено.
Але в п. 1.2 договору поруки від 05.01.2004 року відповідачами встановлено, що поручитель бере на себе зобов’язання відповідати перед кредитором за повне виконання боржником зобов’язань, забезпеченою порукою в строк до 31 грудня 2004 року.
Суди попередніх інстанцій зазначили, що вказаною нормою спірного договору поруки на боржника покладене додаткове зобов’язання здійснити оплату у визначений відповідачами строк, а також змінено умови основного договору, що суперечить п. 8.2 договору від 31.10.2003 року та положенням ст. 525 ЦК України про недопустимість односторонньої зміни зобов’язання. Пунктом 8.5 договору купівлі-продажу від 31.10.2003 року жодна із сторін не має право передавати третій особі права та обов’язки по цьому договору без письмової згоди третьої сторони.
Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що укладення спірного договору поруки від 05.01.2004 року, який передбачає перехід прав та обов’язків за договором від 31.10.2003 року від продавця до іншої особи, повинно було обов’язково погодженим з боржником –позивачем. Така згода на зміну кредитора у позивача –ВАТ "Павлоградвугілля" не витребовувалася і ним не надавалась.
За таких обставин, судова колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.06.2006 року необхідно залишити без змін.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 1115 , 1117, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ: |
1. Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Стройинвест»залишити без задоволення.
2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 07.06.06 року залишити без змін.
Головуючий | Поляков Б.М. |
Судді |
Разводова С.С. |
Ткаченко Н.Г. |