ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2006 р. | № 23/280-42/140 |
Вищий господарський суду України в складі колегії
суддів: | Грейц К.В. –головуючого, Бакуліної С.В., Глос О.І., |
розглянувши касаційну скаргу | ВАТ “АК ”Київводоканал” |
на постанову | від 18.08.2006 |
Київського апеляційного господарського суду |
у справі господарського суду міста Києва № 23/280-42/140 |
за позовом | ВАТ “АК ”Київводоканал” |
до | ДП завод “Генератор” |
про | стягнення 1710668,95 грн. |
за участю представників сторін:
- позивача Кучай Н.М.
- відповідача Кравчук С.М., Биковець О.І.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду м. Києва від 23.05.2006 у справі № 23/280-42/140 (суддя Палямар П.І.) позовні вимоги ВАТ “АК “Київводоканал” до ДП Завод “Генератор” задоволені в частині стягнення 1097196,70 грн. основного боргу за послуги водопостачання та водовідведення, надані згідно договорів № 00661/1-11 від 25.12.1992 та № 7307/1-1-12 від 16.11.1999 за період з березня 1998 р. по січень 2001 р., в іншій частині позову відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що позивачем у справі доведено існування у відповідача заборгованості з оплати наданих йому послуг з водопостачання та водовідведення, в межах строку позовної давності, в сумі 1097196,70 грн., яка відповідно до ст. 208 ЦК УРСР підлягає стягненню. Позов в частині решти боргу і штрафу заявлений з пропуском строків позовної давності, встановлених ст. ст. 71, 72 ЦК УРСР, тому задоволенню не підлягає, як і вимоги про стягнення інфляційних і річних на підставі ст. 214 ЦК УРСР, оскільки ця норма не застосовується до зобов’язань, пов’язаних з оплатою населенням комунальних послуг.
Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду (у складі головуючого судді Андрієнка В.В., суддів Малетича М.М., Студенця В.І.), здійснюючи апеляційну перевірку в зв’язку зі скаргою ДП завод “Генератор”, постановою від 18.08.2006 рішення у справі в частині задоволення позовних вимог ВАТ “АК “Київводоканал” скасувала, відмовивши в позові.
Постанову вмотивовано тим, що позивачем, в порушення вимог статті 33 ГПК України, не було доведено належними і допустимими доказами обставин, на які він посилався, як на підставу своїх вимог, тому висновки суду першої інстанції ґрунтуються на недоведених обставинах, що мали значення для справи, і не відповідають її фактичним обставинам.
ВАТ “АК “Київводоканал” з постановою у справі не згодне, в поданій касаційній скарзі просить її скасувати, рішення у справі залишити без змін.
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що, за його переконанням, суд апеляційної інстанції порушив чинне процесуальне та матеріальне законодавство, зокрема, пункт 12.9 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України, затверджених Наказом Державного Комітету України про житлово-комунальному господарству № 65 від 01.07.1994, статті 33, 34, 38, 43, 99 ГПК України.
В доповненні до касаційної скарги скаржник зазначає, що під час розгляду справи в суді першої інстанції ним були подані відповідні докази з АППБ “Аваль”, які підтверджують відправлення останнім на підставі Положення про міжбанківські розрахунки в Україні № 65 від 21.03.1996 та Постанови НБУ № 414 від 08.10.1998 “Про затвердження Положення про міжбанківські розрахунки в Україні”, дебетових повідомлень засобами банківського зв’язку до установ банків, де обслуговуються клієнти (абоненти) Розрахункового департаменту ВАТ “АК “Киівводоканал”, а комерційні банки зобов’язані були здійснити оброблення електронних розрахункових документів та інформаційних дебетових повідомлень у день їх одержання.
ДП завод “Генератор” у відзиві на касаційну скаргу просить постанову у справі залишити без змін, а касаційну скаргу –без задоволення, оскільки вважає, що постанова у справі прийнята на підставі та у відповідності з вимогами чинного матеріального та процесуального законодавства, підстави для її скасування відсутні, натомість доводи касаційної скарги суперечать умовам договорів та пункту 12.5 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України щодо обов’язкового надсилання рахунків на воду і платіжних вимог на їх оплату саме платникові, однак, таких доказів позивач в процесі розгляду справи на численні вимоги суду так і не надав за їх відсутності, отже, позовних вимог не довів.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій і вбачається з матеріалів справи, між сторонами за справою було укладено договори № 00661/11-11 від 25.12.1992 на відпуск води та послуги каналізації, №7307/1-1-12 від 16.11.1999 на послуги водопостачання та водовідведення.
Згідно п. 1.1 договору № 00661/11-11 від 25.12.1992 позивач зобов'язувався постачати відповідачеві питну воду та приймати каналізаційні стоки, а останній - оплачувати надані йому послуги на умовах, які визначені договором та Правилами користування комунальним водопроводом та каналізацією в м. Києві, затвердженими рішенням виконкому Київської міської Ради народних депутатів № 24 від 13.01.1986. При цьому, пунктом 3.6 договору передбачалось, що Абонент (відповідач) розраховується за користування водою і послугами каналізації в порядку інкасо платіжних вимог, які оплачуються без акцепту платника, шляхом зняття з його розрахункового рахунку сум, зазначених Постачальником (позивачем) у платіжній вимозі.
Відповідно до договору № 7307/1-1-12 від 16.11.1999 позивач зобов'язувався постачати відповідачеві питну воду та приймати каналізаційні стоки, а останній - оплачувати надані йому послуги на умовах, які визначені цим договором та Правилами користування системами комунального водопостачання в містах і селищах України, затвердженими наказом Держжитлокомунгоспу України № 65 від 01.07.1994 (пункт 1.1 договору), зокрема, Абонент (відповідач) розраховується за послуги водопостачання та водовідведення у порядку, встановленому чинним законодавством, у п’ятиденний термін з дня представлення Постачальником (позивачем) платіжних документів до банківської установи (пункт 3.6 договору).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості з оплати наданих послуг за вищезазначеними договорами за період з 01.01.1998 по 01.01.2001, а також інфляційних, річних і штрафу за безпідставну відмову від оплати наданих послуг, суд апеляційної інстанцій встановив, що під час розгляду справи позивачем так і не були надані на вимоги суду платіжні вимоги за весь спірний період, які б пред'являлись до банку відповідача, обов'язковість виставлення яких передбачалась як умовами укладених між сторонами договорів № 00661/11-11 від 25.12.1992, № 7307/1-1-12 від 16.11.1999, так і Правилами користування комунальним водопроводом і каналізацією в м. Києві від 13.01.1986 № 24, Правилами користування системами комунального водопостачання в містах і селищах України від 01.07.1994 № 65 (далі по тексту –Правила), адже, згідно довідки № 507 від 23.05.2006 філії Лівобережного відділення Промінвестбанку в м. Києві, який обслуговує ДП завод “Генератор”, за період з 01.01.1998 по 31.12.2001 позивачем були пред'явлені до оплати тільки чотири платіжні вимоги на загальну суму 242836,43 грн., що спростовує твердження позивача про наявність у відповідача заборгованості за надані послуги в сумі 1155931,84 грн.
Надані позивачем натомість розшифровки рахунків абонента не підтверджуються будь-яким доказами їх вручення, надсилання або виставлення відповідачеві і не є тими документами, які відповідно до умов вказаних договорів та вимог Правил є підставою для їх оплати за послуги з водопостачання та водовідведення.
Таким чином, суд апеляційної інстанцій дійшов висновку про безпідставність і недоведеність позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком і вважає за необхідне також зауважити на помилкове звернення скаржника до Положення про міжбанківські розрахунки в Україні № 65 від 21.03.1996 та Постанови НБУ № 414 від 08.10.1998 “Про затвердження Положення про міжбанківські розрахунки в Україні”, відповідно до яких Розрахунковий департамент ВАТ “АК “Киівводоканал” перейшов з 01.04.1998 на безпаперову систему електронних дебетових повідомлень, оскільки зазначені Положення (вже не чинні) регламентували проведення міжбанківських розрахунків і поширювались на банківські установи, разом з тим, Інструкцією “Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України” (Інструкція № 7), затвердженою Постановою НБУ від 02.08.196 № 204, що діяла у спірний період і до 29.03.2001, були визначені загальні принципи організації безготівкових розрахунків, їх форми, стандарти документів та порядок їх обігу, яка поширювалась на підприємства, організації та установи всіх форм власності, банки та їх установи та обов’язкова для виконання ними, і, зокрема, згідно пункту 6 цієї Інструкції безготівкові розрахунки здійснюються за такими формами розрахункових документів, як: платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, чеки, акредитиви, векселі, платіжні вимоги, інкасові доручення (розпорядження).
Отже, розрахунки між підприємствами дебетовими повідомленнями не були передбачені, така форма розрахункових документів не була узгоджена позивачем з відповідачем в установленому порядку шляхом внесення відповідних змін або доповнень до умов діючих договорів, тому посилання скаржника на наданий банком “Аваль” реєстр дебетових документів як на підставу, що згідно пункту 12.6 Правил надає йому право не виписувати рахунки абоненту, колегія суддів вважає хибним, адже, рахунки за воду, складення і вручення (надсилання) абонентові яких передбачене пунктом 12.5 Правил, не можливо ототожнювати з банківським розрахунковим документам, а, крім того, вручення, надсилання або виставлення відповідачеві або доведення до нього у будь-який іншій спосіб таких дебетових повідомлень для їх оплати за послуги з водопостачання та водовідведення також не підтверджено ні позивачем, ані його банком.
Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог пунктів 10.1, 11.1 Правил та умов п. 3.1 договорів кількість води, використаної абонентом, визначається за показниками водолічильників, зняття показань яких здійснюється, як правило, щомісячно представником водоканалу спільно з представником абонента.
Однак, вимоги судів попередніх інстанцій щодо необхідності підтвердження обсягу фактично спожитої відповідачем у спірний період води для визначення вартості послуг водопостачання та водовідведення і підставності позовних вимог, також не були виконані позивачем, а надані ним копії маршрутних карт також не доводять наявність у відповідача заборгованості з оплати таких послуг, оскільки стосуються тільки маршруту № 283, тобто тільки частини споживачів, і не засвідчують зняття показань водолічильників у присутності представника споживача (абонента).
Щодо розміру заборгованості відповідача, то його не можна вважати визначеним позивачем і підтвердженим належними доказами, оскільки надані позивачем під час розгляду справи декілька варіантів розрахунків боргу містять, окрім його різних сум, відомості про сплачену частину наданих послуг, які також різняться між собою, і становлять за даними самого ж позивача, зокрема, 549695,94 грн. за період з 01.10.1997 по 01.09.2000 (а.с.25 т.1) та 760011,69 грн. за період з січня 1998р. по січень 2001р. (а.с.11, т.2), однак, в останньому розрахунку боргу сплачена сума складає лише 126697,62 грн. (а.с.219, т.3), при цьому, таке зменшення не знайшло будь-якого обґрунтування, що тільки свідчить на користь заперечень відповідача проти позову і правильність висновку суду апеляційної інстанції про оплату послуг водопостачання та водовідведення за період з червня 1999р. по квітень 2001р. векселями на загальну суму 719623,40 грн., які були прийняті позивачем від відповідача за актами їх прийому-передачі в рахунок погашення заборгованості за водопостачання та водовідведення саме за цей період, і, відповідно, спростовує посилання позивача на неврахування ним цих векселів в оплату таких послуг за спірний період і визначення ним на свій розсуд таких періодів погашення боргів, зокрема, як за минулі, так і наступні, але тільки не ті, що охоплюються позовом.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає висновок суду апеляційної інстанції про недоведеність і необґрунтованість позовних вимог таким, що відповідає фактичним обставинам справи, а доводи скаржника про порушення та неправильне застосування судом норм чинного матеріального та процесуального законодавства, такими, що не знайшли підтвердження в процесі касаційного перегляду постанови, отже, підстав для її скасування або зміни не вбачає.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.08.2006 у справі № 23/280-42/140 господарського суду міста Києва залишити без змін.
Касаційну скаргу ВАТ “АК ”Київводоканал” залишити без задоволення.
Головуючий суддя Грейц К.В.
С у д д і Бакуліна С.В.
Глос О.І.