Справа № 2-1348/12

Провадження № 22ц/782/840/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:

Головуючого: Маляренко І.Б,.

Суддів: Яреська А.В., Борисова Є.А.,

За участю секретаря: Дьяковської О.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську цивільну справу за апеляційною

скаргою ОСОБА_1

на рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 29 січня 2013 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням, виселення, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про вселення,

В С Т А Н О В И Л А:

Оскаржуваним рішенням частково задоволено вищезазначені позовні вимоги ОСОБА_3

Суд першої інстанції: - визнав ОСОБА_1 та неповнолітнього ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1;

- в іншій частині заявлених ОСОБА_3 вимог - відмовив;

- відмовив у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про вселення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставиться питання про скасування рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 29.01.2013 року і ухвалення нового рішення про задоволення зустрічного позову, відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 у зв'язку з тим, що судом допущено порушення норм матеріального і цивільного процесуального права.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши доповідача, пояснення осіб, що брали участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню частково.

Так, статтею 213 ЦПК України встановлено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, тобто суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, повинен вирішити справу згідно із законом, ухваливши рішення на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено наступні факти: - ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 09.08.2001 року є власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1;

- 30.08.2003 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб у міському відділі РАГС Луганського МУЮ, актовий запис № 660;

- ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народилась спільна дитина - син ОСОБА_4;

- ОСОБА_1 та неповнолітній ОСОБА_3 проживали та були зареєстровані у спірній квартирі як члени сім'ї власника - ОСОБА_3;

- 08.09.2009 року за рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було розірвано, 07.11.2009 року розірвання шлюбу було зареєстровано в органах РАГС.

Згідно зі ст.319 ЦК України, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не

суперечать закону. Відповідно вселення членів сім'ї у житлове приміщення, яке належить

громадянину на праві власності є результатом реалізації права власника й у них виникає право на

користування чужим майном, тобто сервітутне право.

При цьому, ч.2 ст. 405 ЦК України передбачені спеціальні підстави для визнання особи

такою, що втратила право користування жилим приміщенням власника: у разі відсутності без

поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником

житла або законом.

Таким чином, у разі виникнення спору між власником та особами, які вселилися в житло у якості членів сім'ї, право користування житлом має речово-правовий характер, у зв'язку з чим припинення цього права повинно відбуватися згідно з вимогами статей 405, 406 ЦК України, зокрема сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення або через відсутність особи понад один рік

у спірному житловому приміщенні.

Згідно з вимогами ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень…

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно оцінив надані позивачем ОСОБА_3 докази того, що ОСОБА_1 з неповнолітнім ОСОБА_3 без поважних причин не мешкають в спірній квартирі з 01.08.2009 року.

ОСОБА_1 не надала суду доказів на підтвердження своїх доводів про негідну поведінку ОСОБА_3, яка, з її слів, перешкоджала їх з сином подальшому проживанню у квартирі.

Крім того, суд встановив, що 12 жовтня 2011 року ОСОБА_1 змінила прізвище на «ОСОБА_1», про що в Книзі реєстрації зміни імені було зроблено актовий запис № 58, а 18 жовтня 2011 року у Жовтневому відділі РАГС Луганського МУЮ, актовий запис № 1232, було зареєстровано дитину ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, матір'ю якого зазначено ОСОБА_1, а батьком - ОСОБА_7

Як вбачається із матеріалів справи, до суду із зустрічним позовом про вселення ОСОБА_1 звернулась 10.01.2012 року, а надана нею єдина копія постанови Жовтневого РО ЛГУ ГУМВД України в Луганській області про відмову у порушенні кримінальної справи датована 22.05.2012 року, і її зміст містить посилання на пояснення самої заявниці.

Проте колегія суддів вважає, що при вирішенні питання про визнання таким, що втратив право на житлову площу у кв. АДРЕСА_1 неповнолітнього ОСОБА_3, суд не взяв до уваги наступного.

Дійсно, як уже зазначалося вище, згідно із ч.2 ст. 405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Проте, стосовно членів сім'ї-дітей, які зареєстровані, але не проживають без поважних причин понад один рік, дія особистого сервітут не припиняється. Щодо них діє норма Сімейного кодексу, яка встановлює, що дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає (ч. 2 ст. 3).

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позов ОСОБА_3 стосовно його неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Згідно зі ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої

інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав

встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального

права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні

рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у

неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції

обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано

закон, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або

зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 303,307, 309,316 ЦПК України,

колегія суддів -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 29 січня 2013 року - змінити:

скасувати в частині визнання таким, що втратив право на користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_3 і в цій частині заявлених ОСОБА_2 позовних вимог відмовити;

в іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набуває чинності негайно, але протягом 20 днів може бути оскаржене

безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та

кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: