Справа № 825/147/13-а
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 січня 2013 року м. Чернігів
Чернігівський окружний адміністративний суду складі:
головуючого судді Лобана Д.В.,
при секретарі Романенко Л.Л.,
за участю представників сторін
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення , -
В С Т А Н О В И В:
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1.) звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби (далі - ДПІ у м. Чернігові) від 25.12.2012 № 0009501720.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем, на думку позивача, були порушені вимоги Податкового кодексу України, у зв'язку з чим податковий орган під час перевірки дійшов необґрунтованих висновків, які покладені в основу податкових повідомлень-рішень. Зокрема, висновки про порушення позивачем цивільного та податкового законодавства не обґрунтовані посиланням на конкретні обставини фінансово - господарської діяльності, на первинні документи, зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку. Відповідачем було проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість по податкових деклараціях з податку на додану вартість за жовтень - грудень 2009 року при проведенні господарських взаємовідносин з ТОВ «Шляховик Авто» (код ЄДРПОУ - 35976724). З результатами перевірки складено акт перевірки від 19.11.2012 № 2418/17/НОМЕР_2 про встановлення порушень щодо заниження суми податку на додану вартість всього у сумі 40852,00 грн, в т.ч. за жовтень 2009 року - 18352,00 грн, за листопад 2009 року - 18333,00 грн, за грудень 2009 року - 4167,00 грн. Висновок щодо цього порушення зроблено у зв'язку з тим, що ФОП ОСОБА_1 включив до податкового кредиту суму ПДВ 40852,08 грн по взаємовідносинах з ТОВ «Шляховик Авто» за операціями, здійсненими в жовтні, листопаді, грудні 2009 року. Ці операції уже були перевірені ДПІ у м. Чернігові, порушень не було встановлено актом перевірки від 25.03.2011 № 739/17/219/НОМЕР_2. В акті перевірки ДПІ у м. Чернігові зазначено, що на запит ДПІ у м. Чернігові позивачем надано лист від 07.11.2012 про неможливість надання документів у зв'язку з їх ліквідацією, але, на думку позивача, неправомірним є те, що в акті не зазначено, що документи були знищені у зв'язку з тим, що за відповідні періоди вже проводилась перевірка ФОП ОСОБА_1, за результатами якої було складено акт від 25.03.2011 № 739/17/219/НОМЕР_2 про результати документальної планової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 року по 31.12.2010 року, за висновками якої не було встановлено порушень щодо відносин з ТОВ «Шляховик Авто», і при проведенні якої ФОП ОСОБА_1 надавав копії документів до ДПІ в м. Чернігові. До того ж, позивач звертає увагу на те, що на даний момент він виявив у себе в наявності зазначену первинну документацію, яка зберігалась у нього з часу минулої перевірки, та яку він наразі надав суду. Крім того, позивач вважає, що за відсутності всієї первинної документації відповідач не мав права згідно ст. 78, 79 ПК України проводити саме невиїзну документальну перевірку. На підставі акту перевірки від 19.11.2012 винесене податкове повідомлення - рішення від 25.12.2012 № 0009501720, яким ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 28125,00 грн, в т.ч. за основним платежем 22500,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 5625,00 грн. Позивач у жовтні - грудні 2009 року мав господарські відносини з ТОВ «Шляховик Авто», про що був укладений договір про автоперевезення вантажів. В результаті господарських взаємовідносин з ТОВ «Шляховик Авто» позивачем задекларовано податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 303180,00 грн, в тому числі за жовтень 2009 року - 83085,00 грн, листопад 2009 року - 95230,00 грн, грудень 2009 року - 124865,00 грн. При цьому, висновки податкового органу про відсутність факту реального виконання поставки товару ТОВ «Шляховик Авто», на думку позивача, здійснені без належного аналізу характеру договору, його товарності та реальності. За основу для прийняття висновків про відсутність факту реального виконання договору позивача з його контрагентом відповідач бере лише наявність акту ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС № 3863/22-222-31809888 від 29.10.2012 про проведення перевірки ТОВ «Шляховик Авто» за період з 01.10.2009 по 30.06.2011, за результатами якого документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Шляховик Авто», також встановлено відсутність ТОВ «Шляховик Авто» за адресою реєстрації, не підтверджено факту передачі товарів від продавця до покупця в зв'язку з відсутністю актів приймання - передачі товарів, довіреностей, документі, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а отже, встановлена відсутність можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, а значить, і відсутність наміру реального створення правових наслідків, які обумовлювалися правочинами. Такі висновки ДПІ у м. Чернігові позивач вважає протиправними. Таким чином, ФОП ОСОБА_1 правомірно сформував податковий кредит за жовтень - грудень 2009 року по взаємовідносинах з ТОВ «Шляховик Авто», а тому вважає, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
У судовому засіданні представники позивача позов підтримали та просили його задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.
Представники відповідача в судовому засіданні позов не визнали, в його задоволенні просили відмовити в повному обсязі, оскільки ДПІ у м. Чернігові була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість по податкових деклараціях з податку на додану вартість за жовтень - грудень 2009 року при проведенні господарських взаємовідносин з ТОВ «Шляховик Авто» (код ЄДРПОУ - 35976724). За результатами вказаної перевірки відповідачем складено акт від 19.11.2012 № 2418/17/НОМЕР_2 та винесено податкове повідомлення - рішення від 25.12.2012 № 0009501720, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 28125,00 грн, в т.ч. за основним платежем 22500,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 5625,00 грн. Висновки акту перевірки позивача були зроблені ДПІ у м. Чернігові на підставі акту ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС № 3863/22-222-31809888 від 29.10.2012 про проведення перевірки ТОВ «Шляховик Авто» за період з 01.10.2009 по 30.06.2011, за результатами якого документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Шляховик Авто», також встановлено відсутність ТОВ «Шляховик Авто» за адресою реєстрації, не підтверджено факту передачі товарів від продавця до покупця в зв'язку з відсутністю актів приймання - передачі товарів, довіреностей, документі, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а отже, встановлена відсутність можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, а значить, і відсутність наміру реального створення правових наслідків, які обумовлювалися правочинами, у зв'язку з чим його фінансово - господарська діяльність ТОВ «Шляховик Авто» здійснюється поза межами правового поля, що, у свою чергу, свідчить про не набуття ним належним чином цивільної право - та дієздатності, фінансово - господарські взаємовідносини між ним та його контрагентами є фіктивними правочинами, та такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.
Виходячи з наведеного, відповідач вважає, що ФОП ОСОБА_1 безпідставно сформував витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування у вказаному періоді по взаємовідносинам з ТОВ «Шляховик Авто», так як документи, отримані від ТОВ «Шляховик Авто» не можуть розглядатись в якості належного підтвердження витрат, та, в свою чергу, вважає, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення прийняте на підставі та у відповідності до норм податкового законодавства, а тому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи позовної заяви, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
ФОП ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) зареєстрований виконавчим комітетом Чернігівської міської ради 19.01.2001 та взятий на облік до ДПІ у м. Чернігові як платника податків 23.01.2001, є платником податку на додану вартість, що підтверджується копією акту про результати документальної позапланової невиїзної перевірки від 19.11.2012 № 2418/17/НОМЕР_2 (а.с. 12-22), ці факти сторонами не заперечується та відповідно до ч. 3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України не потребують доказуванню.
Судом встановлено, що на підставі ст. 20, 78, 79 Податкового кодексу України, відповідно до наказу ДПІ у м. Чернігові № 3330 від 12.11.2012 та на підставі службового посвідчення серії ЧН № 100573 співробітниками ДПІ у м. Чернігові проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість по податкових деклараціях з податку на додану вартість за жовтень - грудень 2009 року при проведенні господарських взаємовідносин з ТОВ «Шляховик Авто» (код ЄДРПОУ - 35976724).
В свою чергу, суд звертає увагу на те, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі виконання платником податків вимог ст. 78 ПК України та надання вичерпних пояснень та повного пакету документів на їх підтвердження. Вказаний висновок узгоджується з положеннями п. 79.1 ст. 79 ПК України, який передбачає, що документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у пп.75.1.2 п. 75.1 ст. 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.
У разі ж ненадання відповіді на запит податкового органу або якщо надані платником податку письмові пояснення та документи будуть визнані неповними чи недостатніми - виникають підстави для проведення виїзної документальної перевірки, що дійсно протиправно не було враховано відповідачем.
За результатами вказаної документальної позапланової виїзної перевірки відповідачем складено акт від 19.11.2012 № 2418/17/НОМЕР_2 (а.с. 12-22), в якому зафіксовано порушення позивачем:
- пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, пп. 7.4.1 та пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України № 168/97-ВР від 03.04.1997 «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 40852,00 грн, в т. ч. за жовтень 2009 року - 18352,00 грн, за листопад 2009 року - 18333,00 грн, за грудень 2009 року - 4167,00 грн;
На підставі зазначеного акту та викладених у ньому порушень, ДПІ у м. Чернігові прийнято податкове повідомлення - рішення: № 0009501720 від 25.12.2012, яким ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 28125,00 грн, в т.ч. за основним платежем 22500,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 5625,00 грн (а.с. 23).
Згідно із ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Основними видами діяльності ФОП ОСОБА_1 є оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів, вантажний автомобільний транспорт, інша допоміжна діяльність у сфері транспорту, надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, надання в оренду вантажних автомобілів, що підтверджується копією акту про результати документальної позапланової невиїзної перевірки від 19.11.2012 № 2418/17/НОМЕР_2 (а.с. 12-22), ці факти сторонами не заперечується та відповідно до ч. 3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України не потребують доказуванню.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
З матеріалів справи вбачається, що у перевіряємому періоді ФОП ОСОБА_1 дійсно здійснював господарську діяльність із контрагентом ТОВ «Шляховик Авто». На підтвердження здійснення господарських операцій з вищевказаними контрагентами позивач надав до суду наступні документи.
Так, 16.03.2009 між ФОП ОСОБА_1 (Замовник) та ТОВ «Шляховик Авто» (Виконавець) було укладено договір про автоперевезення вантажів (а.с. 147-148), у відповідності до умов якого Виконавець зобов'язується автомобільним транспортом, перевозити вказані йому Замовником вантажі із пунктів відправлення в пункти призначення, а Замовник зобов'язаний оплатити Виконавцю вартість виконаних ним перевезень. Пунктами відправлення та призначення вантажу є вказані Замовником підприємства, які знаходяться на території України та за її межами. Вантажем, перевезення якого буде проводитися відповідно до умов договору, можуть виступати товари, які можна перевозити автомобілем. Виконавець здійснює перевезення на підставі заявок, як в письмовій так і в усній формі.
Вартість виконаних послуг з перевезення встановлюється у відповідності до договірного тарифу. Договірний тариф може бути переглянутий за домовленістю сторін. При визначенні вартості послуг з перевезення використовуються дані про пробіг (роботі) автомобіля виключно при перевезенні вантажу за вказаним договором.
Договір підписано директорами підприємств та скріплено печатками.
Договір набирає чинності з дня його укладання і діє включно до 31.12.2009.
Реальність виконання вказаного договору підтверджують наступні первинні документи (з урахуванням взаємозаліків):
- податкові накладні № 1 від 06.10.2009 на загальну суму з ПДВ 80112,50 грн, № 102701 від 27.10.2009 на загальну суму з ПДВ 30000,00 грн, № 1 від 30.11.2009 на загальну суму з ПДВ 110000,00 грн, № 1 від 25.12.2009 на загальну суму з ПДВ 25000,00 грн (а.с. 35-38);
- рахунки - фактури № 4-00000003 від 06.10.2009 на загальну суму з ПДВ 80112,50 грн, № 4-00000004 від 27.10.2009 на загальну суму з ПДВ 30000,00 грн, № 4-00000005 від 30.11.2009 на загальну суму з ПДВ 110000,00 грн, № 4-00000006 від 25.12.2009 на загальну суму з ПДВ 25000,00 грн (а.с. 27, 28, 29, 30,);
- акти здачі - прийняття робіт (надання послуг) № 1000000 від 06.10.2009 на загальну суму з ПДВ 80112,50 грн, № 1000000 від 06.10.2009 на загальну суму з ПДВ 80112,50 грн, № 4-00000004 від 27.10.2009 на загальну суму з ПДВ 30000,00 грн, № 1 від 30.11.2009 на загальну суму з ПДВ 110000,00 грн, № 4-00000005 від 25.12.2009 на загальну суму з ПДВ 25000,00 грн (а.с. 31, 32, 33, 34);
- видаткові накладні № РН-0000008 від 05.10.2009 на загальну суму з ПДВ 80112,50 грн, № РН-0000009 від 27.10.2009 на загальну суму з ПДВ 30000,00 грн, № РН-0000010 від 30.11.2009 на загальну суму з ПДВ 110000,00 грн, № РН-0000011 від 17.12.2009 на загальну суму з ПДВ 25000,00 грн (а.с. 43, 44, 45, 46)
Розрахунок за надані послуги здійснено з урахуванням взаємозаліків, що підтверджується копією акту перевірки від 25.03.2011 № 739/17/219/НОМЕР_2 (а.с. 72-102) та копіями рахунків - фактури № СФ-0000224 від 05.10.2009 на загальну суму з ПДВ 80112,50 грн, № СФ-0000272 від 27.10.2009 на загальну суму з ПДВ 30000,00 грн, № СФ-0000319 від 30.11.2009 на загальну суму з ПДВ 110000,00 грн, № СФ-0000366 від 17.12.2009 на загальну суму з ПДВ 25000,00 грн (а.с. 39, 40, 41, 42). Дані обставини не заперечується сторонами та у відповідності до ч. 3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України не потребують доказуванню.
Всі податкові накладні, видані та отримані ФОП ОСОБА_1, були включені до реєстру виданих та отриманих накладних за жовтень, листопад, грудень 2009 року (а.с. 123-137).
Свої податкові зобов'язання та податковий кредит ФОП ОСОБА_1 самостійно визначив в податкових деклараціях з податку на додану вартість за жовтень, листопад, грудень 2009 року (а.с. 103-114).
Отже, правовідносини за спірними правочинами в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем було вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.
Тобто, позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).
Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
З наданих позивачем доказів вбачається, що договори мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними, оскільки товар (роботи/послуги) був переданий, оплата проведена, договори виконано сторонами в повному обсязі.
Відповідно до статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Суд звертає увагу на те, що на момент вчинення правочинів підприємство - контрагент позивача ТОВ «Шляховик Авто» було зареєстроване в якості юридичної особи та платником податків, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію юридичної особи серії А00 № 780408 від 26.06.2008 (а.с. 138) та копією свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 100130604 від 25.07.2008 (а.с. 139), що не заперечується сторонами.
Також, з матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Шляховик Авто» надавав послуги з перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом згідно наданої йому Головною державною інспекцією на автомобільному транспорті ліцензією серії АВ № 438406 від 25.11.2008, наявною в матеріалах справи (а.с. 140)
Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що на момент укладення договору з контрагентом позивач проявив належну обачність, перевіривши необхідні документи контрагента та чи здійснює він господарську діяльність.
Згідно п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.
Пункт 4.1 ст. 4 Закону передбачає, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.
Відповідно до пп. 7.2.1. п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:
а) порядковий номер податкової накладної;
б) дату виписування податкової накладної;
в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;
г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);
д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;
е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);
є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;
ж) ціну поставки без врахування податку;
з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;
и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Згідно з пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).
Підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Згідно пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 вищенаведеного Закону передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.
Згідно пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Відносини між учасниками попередніх поставок товарів, робіт, послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між позивачем та його контрагентами.
Суд звертає увагу на те, що податкові накладні, видані ТОВ «Шляховик Авто» містять всі реквізити передбачені пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», чинного на момент виникнення спірних правовідносин, а тому згідно пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 цього ж Закону вони є підставою для нарахування податкового кредиту.
При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Відносини між учасниками попередніх поставок товарів, робіт, послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між позивачем та його контрагентами.
Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.
Як на підставу нікчемності правочину позивача з контрагентом ТОВ «Шляховик Авто» відповідач посилається на акт ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС № 3863/22-222-31809888 від 29.10.2012 про проведення перевірки ТОВ «Шляховик Авто» за період з 01.10.2009 по 30.06.2011, за результатами якого документально не підтверджено реальність здійснення господарських відносин ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Шляховик Авто», також, встановлено відсутність ТОВ «Шляховик Авто» за адресою реєстрації, не підтверджено факту передачі товарів від продавця до покупця в зв'язку з відсутністю актів приймання - передачі товарів, довіреностей, документі, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а отже, встановлена відсутність можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, а значить, і відсутність наміру реального створення правових наслідків, які обумовлювалися правочинами.
Однак, такі посилання судом не приймаються до уваги, зважаючи на наступне.
Відповідно до статті 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно із статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За змістом ч. 1 ст. 228 ЦК України, правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з ч. 2 згаданої статті, є нікчемним.
Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому, носіями протиправного умислу юридичних осіб - сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.
Суд вважає за необхідне зазначити, що сам по собі факт допущення, на думку податкового органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, не є безумовною підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.
Доводи відповідача щодо неможливості здійснення контрагентом позивача фінансово - господарської діяльності у зв'язку з відсутністю його за своїм місцезнаходженням, відсутністю у нього основних засобів та трудових ресурсів для здійснення такої діяльності суд вважає необґрунтованими, оскільки чинним цивільним та господарським законодавством дійсність і реальність договорів та правомірність виданих за ними, зокрема, податкових накладних не обумовлені наявністю у постачальника (продавця) матеріальних та трудових ресурсів для здійснення такої діяльності.
Стосовно відповідальності позивача за можливі протиправні дії його контрагента суд зазначає, що для висновків про наявність порушень податкового законодавства у діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників ПДВ, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо).
Поряд з цим, будь-яких доказів щодо обізнаності позивача про фіктивне підприємництво юридичної особи, що є контрагентом позивача та здійснення нею незаконної фінансово - господарської діяльності представником відповідача суду не надано.
Таким чином, за переконанням суду, відповідач неправомірно поклав на позивача відповідальність за можливі протиправні дії його контрагента.
Крім того, в акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагентом позивача від уплати податків та зборів, визначення їм податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам підприємств, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.
В свою чергу, судом встановлено, що вищезазначений договір про надання послуг був виконаний сторонами в повному обсязі, товар (роботи/послуги) отриманий, сторони претензій один до одного не мають.
Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених всіх первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування валових витрат та податкового кредиту.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано будь-яких інших доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаного правочину з отримання позивачем товарів (робіт/послуг), невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту.
Всі суми податку на додану вартість підприємств, сплаченого і віднесеного позивачем до податкового кредиту, підтверджуються податковими накладними, які відповідають вимогам податкового законодавства чинного на момент спірних правовідносин та відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені.
Також, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Як докази використання отриманих послуг у власній господарській діяльності позивачем надано рахунки - фактури та акти здачі - прийняття робіт (надання послуг) ПП «Північний Легіон Плюс» (а.с. 115-122).
Частиною 2 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.
Верховний суд України у справах з аналогічним предметом спору дотримується позиції, що судом обов'язково має бути досліджено факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своїм контрагентам.
Вказаний факт не був спростований в судовому засіданні представником відповідача.
Враховуючи вищевикладене, висновок податкового органу про заниження позивачем податку на додану вартість є безпідставним, а тому і нарахування штрафних (фінансових) санкцій, також, є протиправним.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність свого рішення.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись ст.ст. 122, 158 - 163Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, -задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби від 25.12.2012 № 0009501720.
Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 судові витрати в сумі 281 (двісті вісімдесят одна) грн 25 коп.
Постанова набирає законної сили та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені статтями 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Д.В. Лобан