ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2006 р. | № 42/595 |
Вищий господарський суду України в складі колегії
суддів: | Грейц К.В. –головуючого, Бакуліної С.В., Глос О.І., |
розглянувши касаційну скаргу | ТОВ “Сова-Транс” |
на постанову | від 25.04.2006 |
Київського апеляційного господарського суду |
у справі господарського суду міста Києва № 42/595 |
за позовом | -ТОВ “Арис-Карт” -ТОВ “Арис-Юг” |
до | ПП “Сова-Транс” |
про | стягнення 29544,52 грн. |
за участю представників сторін:
- позивачів не з’явились
- відповідача Кураєва О.В.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2005 у справі № 42/595 (суддя П.І.Паламар) позовні вимоги ТОВ “Арис-Юг” (позивача-2) до Приватного підприємства “Сова-Транс” (відповідача) про стягнення 21628,49 грн. боргу та 7916,03 грн. пені за договором № 519/1 від 14.03.2003 задоволені. Товариству з обмеженою відповідальністю “Арис-Карт” (позивачеві-1) в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що відповідач свої зобов’язання за договором № 519/1 від 14.03.2003 вчасно і у повному обсязі не виконав, прострочив оплату послуг по заправці автотранспорту дизельним паливом на автозаправних станціях за пред’явленням пластикових карток “ARIS” на суму 21628,49 грн., в зв’язку з чим і на підставі п.4.3 договору повинен також сплатити 7916,03 грн. пені на користь позивача-2, який набув прав кредитора за договором уступки вимоги, укладеним ним з позивачем-1.
Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду (у складі головуючого судді Кондес Л.О., суддів Куровського С.В., Михальської Ю.Б.), здійснюючи апеляційну перевірку в зв’язку зі скаргою відповідача, постановою від 25.04.2006 рішення у справі змінила в частині пені, яка згідно спеціального Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, тому підлягає стягненню за період з 20.04.2005 по 20.10.2005 в сумі 1961,37 грн.
Відповідач, не погодившись з рішенням та постановою у справі, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати в частині стягнення пені, посилаючись на незастосування судом позовної давності та неврахування періоду, за який може бути нарахована пеня, чим порушено норми ст. ст. 258, 267 Цивільного кодексу України та ст. 232 Господарського кодексу України.
Представники позивачів своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції не скористались.
Перевіривши у відкритому судовому засіданні повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, між ТОВ “Арис-Карт” (довіритель) та ТОВ “Арис-Юг” (повірений) 10.07.2002 укладено договір доручення №1/02, згідно умов якого ТОВ “Арис-Юг” зобов'язався від імені та за рахунок ТОВ “Арис-Карт” укладати з іншими особами угоди про надання останнім послуг по заправці автотранспорту та додаткових сервісних послуг на автозаправних станціях, що знаходяться за межами митної території України, по пластикових картках “Арис”.
На виконання договору доручення №1/02 від 10.07.2002 між ТОВ “Арис-Юг” та Приватним підприємством “Сова-Транс” 14.03.2003 укладено договір №519/1, згідно умов якого позивач-2 від імені і за рахунок довірителя (ТОВ “Арис-Карт”) зобов'язався надати відповідачеві послуги з заправки автотранспорту дизельним паливом на автозаправних станціях за межами митної території України при пред'явленні пластикових карток, а відповідач зобов'язався провести оплату наданих послуг в гривнах.
Крім того, ТОВ “Арис-Карт” (первісний кредитор) за договором від 05.12.2005 уступив ТОВ “Арис-Юг” право вимоги заборгованості ПП “Сова-Транс”, що виникла з договору № 519/1 від 14.03.2003.
Задовольняючи позовні вимоги в частині основного боргу, суди попередніх інстанцій виходили з того, що матеріалами справи доведено виконання ТОВ “Арис-Юг” умов договору № 519/1 щодо передачі ПП “Сова-Транс” 5-ти пластикових карток вартістю їх ембосування 53,35 грн. та надання відповідачеві протягом серпня-жовтня 2003 р. послуг з заправки дизельним паливом у кількості 12318 літрів на АЗС, які розташовані за межами митної території України, на загальну суму 55083,04 грн., натомість відповідач, за даними позивача-2, перерахував лише 33507,90 грн., звідки борг станом на день пред’явлення позову складає 21628,49 грн.
Щодо стягнення пені, то суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про обмеження її розміру подвійною обліковою ставкою НБУ відповідно до Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, в зв’язку з чим зменшив пеню, нараховану позивачем на підставі п. 4.3 договору за період з 20.04.2005 по 20.10.2005, до розрахованої судом суми 1961,37 грн.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що судами попередніх інстанцій під час розгляду справи не прийнято до уваги, що відповідно до п.3.2 договору № 519/1 від 14.03.2003 відповідач зобов'язався здійснити оплату за надані послуги протягом десяти днів з моменту виставлення рахунків, тобто сторони пов’язали виникнення у відповідача грошового зобов’язання з моментом виставлення йому рахунку на оплату.
Однак, в матеріалах справи відсутні, а судами в порушення приписів ст. 38 ГПК України від позивачів не витребовувались як самі рахунки, так і докази їх виставлення (надсилання, вручення тощо) відповідачеві та/або будь-які інші докази пред’явлення відповідачеві вимоги про виконання зобов’язання з оплати послуг в порядку ст. 165 ЦК УРСР (ст. 530 Цивільного кодексу України), що позбавляє колегію суддів можливості вважати доведеною дату виникнення у відповідача цього зобов’язання саме 10.11.2003, яка вказана позивачами і прийнята судами попередніх інстанцій.
За таких обставин унеможливлюється встановлення початку перебігу прострочення і обчислення періоду нарахування пені, в зв’язку з чим заслуговують на увагу посилання відповідача на неврахування судами вимог ст. 232 Господарського кодексу України, ст. ст. 258, 267 Цивільного кодексу України щодо обмеження періоду нарахування штрафних санкцій (неустойки) 6-місячним терміном та строку позовної давності по їх стягненню 1 роком.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України від 29.12.1976 № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Таким чином, не встановлення судами попередніх інстанцій вищевказаних обставин, які мають суттєве значення у справі, є порушенням ч.1 ст.43 ГПК України і виключає можливість висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування норм матеріального права при вирішенні спору.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2006 у справі № 42/595 господарського суду міста Києва та рішення від 06.12.2005 у цій справі скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Касаційну скаргу ТОВ “Сова-Транс” задовольнити частково.
Головуючий суддя Грейц К.В.
С у д д і Бакуліна С.В.
Глос О.І.