Судове рішення #294069
8/5/06

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

28 листопада 2006 р.                                                                                   

№ 8/5/06  


                   Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:



Яценко О.В.  –головуючого (доповідач у справі)


Катеринчук Л.Й.


Хандуріна М.І.

розглянувши касаційну скаргу

Відкритого акціонерного товариства “Теплоенергомонтаж” в особі Южноукраїнського монтажного управління ВАТ “Теплоенергомонтаж”

на постанову


Одеського апеляційного господарського суду від 18.07.2006р.

у справі


за позовом




до





про


в судовому засіданні взяли участь представники сторін

від Відкритого акціонерного товариства “Теплоенергомонтаж”



від ДП “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі відокремленого підрозділу “Южно-Українська атомна електрична станція”

№8/5/06 господарського суду Миколаївської області

Відкритого акціонерного товариства “Теплоенергомонтаж” в особі Южноукраїнського монтажного управління ВАТ “Теплоенергомонтаж”

Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі відокремленого підрозділу “Южно-Українська атомна електрична станція”


стягнення коштів у сумі 624529,65 грн.







Коняєв А.О. дов.№ 01-7/П від 04.09.2006р.,

Полоз В.І. дов. №12 від 12.01.2006р. та

Жуковський А.Г. дов. №11 від 12.01.2006р.







Гурова А.А. дов. №47 від 27.11.2006р.


ВСТАНОВИВ:


                    Рішенням господарського суду Миколаївської області від 15.05.2006р. у справі №8/5/06 (суддя Гриньова Т.В.)  позов відкритого акціонерного товариства “Теплоенергомонтаж” в особі Южноукраїнського монтажного управління ВАТ “Теплоенергомонтаж” до Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі відокремленого підрозділу “Южно-Українська атомна електрична станція” про стягнення коштів у сумі 624529,65 грн. задоволений. Стягнуто з Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі відокремленого підрозділу “Южно-Українська атомна електрична станція” на користь відкритого акціонерного товариства “Теплоенергомонтаж” в особі Южноукраїнського монтажного управління ВАТ “Теплоенергомонтаж” кошти в сумі 624529,65 грн., в сумі 6245,30 грн. на погашення витрат з оплати позовної заяви державним митом; в сумі 118 грн. на погашення витрат з оплати інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

                    Не погоджуючись із судовим рішенням, Відкрите акціонерне товариство “Теплоенергомонтаж” в особі Южноукраїнського монтажного управління ВАТ “Теплоенергомонтаж” подало апеляційну скаргу в якій просило рішення господарського суду Миколаївської області від 15.05.2006р. у справі №8/5/06 скасувати.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.07.2006р. у справі №8/5/06 (судді Журавльова О.О.; Тофан В.І.; Михайлова М.В.) апеляційну скаргу Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі відокремленого підрозділу “Южно-Українська атомна електрична станція” задоволено частково. Рішення господарського суду Миколаївської області від 15.05.2006р. у справі№8/5/06 змінено, виклавши резолютивну частину цього рішення в наступній редакції: позов  відкритого акціонерного товариства “Теплоенергомонтаж” в особі Южноукраїнського монтажного управління ВАТ “Теплоенергомонтаж” задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі відокремленого підрозділу “Южно-Українська атомна електрична станція” на користь відкритого акціонерного товариства “Теплоенергомонтаж” в особі Южноукраїнського монтажного управління ВАТ “Теплоенергомонтаж” борг в сумі 466335,83грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 4663,36грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 88,09грн. В частині стягнення 158193,82грн. у задоволені позову відмовлено". Доручено господарському суду Миколаївської області видати відповідний наказ. Визнано таким, що втратив чинність наказ господарського суду Миколаївської області від 30.05.2006р. у справі №8/5/06 на виконання рішення господарського суд від 15.05.2006р.

Не погоджуючись з цією постановою Відкрите акціонерне товариство “Теплоенергомонтаж” в особі Южноукраїнського монтажного управління ВАТ “Теплоенергомонтаж” подало касаційну скаргу, в якій просить частково скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.07.2006р. по даній справі, як прийняту з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді  Яценко О.В., розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом попередньої інстанції норм процесуального та матеріального права дійшла висновку, про відсутність правових підстав для  задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

          Як встановлено судом попередньої інстанції, 08.02.2001р. між ДП „НАЕК  „Енергоатом” в особі генерального директора відокремленого підрозділу „Южно-Українська атомна електрична станція”  (Замовник, відповідач) і ВАТ „Теплоенергомонтаж” в особі начальника  Южноукраїнського монтажного управління (Підрядник, позивач) укладений договір №3-КР, згідно з яким, відповідач доручив позивачу виконання робіт з ремонту обладнання енергоблоків Южно-Української АЕС і взяв на себе обов’язок розрахуватися за виконані позивачем роботи.

При цьому, згідно умов договору, підставою для розрахунків є акти виконаних робіт, а строк розрахунків у договорі не встановлений. Тому  відповідно до вимог ст.165 ЦК УРСР, положення якого діяли на момент укладання цього договору,  відповідач вправі провести виконання в будь-який час, але не пізніше семиденного строку з дня пред’явлення вимоги позивачем.

Також, відповідно до умов цього договору, він вважається закінченим після виконання взаємообов’язків сторін і врегулювання всіх розрахунків між сторонами.

Апеляційний суд вірно зазначив, що матеріалами справи встановлено, що на виконання умов цього договору позивачем  в період з квітня по грудень 2001 року включно виконані роботи на загальну суму 1190729,65 грн., що підтверджується актами виконаних робіт, які підписані як позивачем, так і відповідачем.

14.10.2005р. позивач пред’явив відповідачу вимогу №50/08-156-06 про оплату боргу за виконані по  договору від 08.02.2001р. роботи з квітня по грудень 2001 року включно на суму 1190729,65 грн., а у грудні 2006р. звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача боргу за договором від 08.02.2001р. №3-КР в сумі 624529,65 грн.

Оскаржуваним судовим рішенням позов задоволений в повному обсязі, оскільки строк оплати робіт договором не встановлений, а вимогу позивача про оплату виконаних робіт від 14.10.2005р. вих.№50/08-156-05 відповідач залишив без задоволення, то на підставі ст.ст.161,165 ЦК УРСР, ст.530, 16 ЦК України позовні вимоги підлягають задоволенню.

Апеляційний господарський суд обґрунтовано не погодився з висновком суду першої інстанції про  відсутність  підстав для застосування  позовної давності, з огляду на наступне.    

Так, із матеріалів справи вбачається, що 23.07.2001р. позивач вже звертався до відповідача з вимогою про оплату боргу за договором від 08.02.2001р. (претензія від 23.07.2001р. №330-02).  Але, на момент пред’явлення цієї вимоги позивач з квітня по липень 2001р. виконав роботи на загальну суму 724393,82 грн., а відповідач оплатив виконані позивачем роботи на суму 134200 грн.  Дане відповідає ст.165 ЦК УРСР, згідно з якою, якщо строк виконання зобов’язання договором не визначений, то  відповідач вправі провести виконання зобов’язання в будь-який час. Тобто, на момент пред’явлення цієї вимоги, несплаченим залишився борг за виконані позивачем роботи в сумі 590193,82 грн.

Вимогу позивача про сплату боргу відповідач отримав 24.07.2001р., у відповіді на цю вимогу від 27.08.2001р. №32/6807 визнав її обґрунтованою, і в період з серпня 2001р. по квітень 2002р. здійснив часткову оплату боргу за вимогою позивача на загальну суму 432000 грн., що підтверджується наявним у матеріалах справи витягом з банківських рахунків (т.1, а.с.61-97). Отже, несплаченою за цією вимогою залишилася сума 158193,82 грн. Одночасно матеріалами справи встановлено, що з серпня  по грудень 2001р. включно позивачем  виконані роботи на загальну суму 466335,83 грн., які  відповідачем також оплачені не були.

Суд попередньої інстанції правомірно врахував, що із суми боргу, яку позивач заявив у позові до стягнення з відповідача за договором від 08.02.2001р. №3-КР, стягненню підлягає лише сума боргу в розмірі 466335,83 грн., оскільки позивач пропустив  строк позовної давності на стягнення з відповідача боргу в розмірі  158 193,82 грн.

Такого висновку апеляційний господарський суд дійшов з огляду на те, що вимога позивача про сплату боргу від 23.07.2001р. №330-02 отримана відповідачем 24.07.2001р. за вх.№5526.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов до вірного висновку, що відповідно до вимог ст.165 ЦК України,  строк розрахунку відповідача за цією вимогою настав 01.08.2001р., тобто саме з цієї дати позивач довідався про порушення свого права на отримання боргу, і відповідно до вимог ч.1 ст.261 ЦК України, саме з цієї дати почався перебіг строку позовної давності, який відповідно до вимог ч.1 ст.257 ЦК України закінчився 31.07.2004р.  

Вимогами ч.1 ст.256 ЦК України встановлено, що позовна давність  - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.  Між тим,  до суду з вимогою стягнення боргу позивач звернувся лише 29.12.2005р., що підтверджується штампом поштового відділення на конверті, в якому надійшли до суду позовні матеріали.

Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у справі, зробленою до винесення ним рішення. У матеріалах господарської справи наявна заява відповідача про  застосування позовної давності, яка подана до суду 07.02.2006р. за вх.№1736, тобто до винесення судового рішення.

Відповідно до вимог п.6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, апеляційним господарським судом застосовані правила цього Кодексу про позовну давність, оскільки  ЦК України набув чинності 01.01.2004р., а строк пред’явлення позову встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплинув до набрання чинності цим Кодексом.

Суд попередньої інстанції обґрунтовано зазначив, що не відповідає фактичним обставинам справи висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування позовної давності, а тому оскаржуване судове рішення слід змінити, позов ВАТ „Теплоенергомонтаж” в особі Южноукраїнського монтажного управління ВАТ „Теплоенергомонтаж” задовольнити частково в сумі 466335,83 грн., оскільки  в порушення вимог ст.ст.525, 526  ЦК України,  відповідачем не сплачений цей борг за виконані позивачем роботи.

Апеляційний суд вірно звернув увагу, що твердження самого позивача у заяві за вх.№4320 від 28.03.2006р. про допущену у претензії 23.07.2001р. №330-02 помилку стосовно дати укладеного договору від 08.02.2001р. спростовує висновок суду першої інстанції про те, що зазначену претензію не можна вважати належним доказом вимоги позивача про сплату боргу.  

Наявні у матеріалах справи листи позивача від 17.07.2001р. №308-02, від 23.08.2001р. №377-09 апеляційний господарський суд правомірно відхилив в якості доказів пред’явлення вимоги про сплату боргу, оскільки в зазначених листах відсутні посилання на договір від 08.02.2001р.  Також, апеляційний господарський суд вірно зазначив, що підписаний сторонами акт звірки взаєморозрахунків станом на 01.03.2003р не може бути прийнятий до уваги,  оскільки у розумінні вимог ч.1 ст.265 ЦК України, цей акт не є доказом  переривання перебігу строку позовної давності.  

Суд попередньої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що доводи скаржника про те, що позовна заява підписана особою, яка не має права її підписувати спростовуються наявною у матеріалах справи заявою генерального директора ВАТ "Теплоенергомонтаж” від 02.02.2006р., якою останній схвалює підписання і подання директором  відокремленого структурного підрозділу "Южно-Українське монтажне управління” ВАТ "Теплоенергомонтаж” Жуковським Анатолієм Григоровичем  позовної заяви, а також довіреністю від 12.01.2006р.р/№11, яка видана генеральним директором ВАТ "Теплоенергомонтаж” і якою директор Южно-Українського монтажного управління ВАТ "Теплоенергомонтаж” Жуковський Анатолій Григорович  уповноважений представляти інтереси і захищати права  ВАТ „Теплоенергомонтаж” в державних органах, установах, організаціях, а також в органах прокуратури, міліції, в судах загальної юрисдикції, господарських судах України.

Отже, суд попередньої інстанції у повному обсязі з’ясував матеріали справи та вірно застосував чинне законодавство.


          За таких обставин, судова колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що Одеським апеляційним господарським судом вірно застосовані норми матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим підстав для скасування постанови Одеського апеляційного господарського суду від 18.07.2006р.  не вбачається.


          Зважаючи на вищевикладене та, керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України


             ПОСТАНОВИВ:


1.Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Теплоенергомонтаж” в особі Южноукраїнського монтажного управління ВАТ “Теплоенергомонтаж” на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.07.2006р. у справі №8/5/06 залишити без задоволення.

2.Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 18.07.2006р. у справі №8/5/06 залишити без змін.





Головуючий                                                   О.В. Яценко



Судді                                                                Л.Й. Катеринчук



                                                                                   М.І. Хандурін                      



Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація