ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

08 листопада 2006 р.

№ 7/123

Вищий  господарський  суд  України  у  складі  колегії  суддів:

головуючого

Подоляк О.А.

суддів :

Грека Б.М., Дерепи В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

ВАТ “Київгаз”

на постанову

від 21.07.2006 р. Київського апеляційного господарського суду

у справі

№ 7/123

за позовом

ДК “Укртрансгаз” НАК “Нафтогаз України” (надалі –Компанія)

до	ВАТ “Київгаз” (надалі –Товариство)

про	стягнення 11521743,43 грн.

за участю представників:

від позивача

-  Біцюк В.С.

від відповідача

-  Тихонюк М.В., Кравчук А.М.

в судовому засіданні 01.11.2006 р. оголошувалась перерва

В С Т А Н О В И В:

В лютому 2006 р. Компанія звернулась до суду з позовом до Товариства про стягнення 10860037,84 грн. заборгованості за послуги з транспортування природного газу у 2005 році, 190090,04 грн. відсотків річних, 471615,55 грн. інфляційних нарахувань.

В обґрунтування позовних вимог Компанія посилалась на порушення Товариством грошового зобов’язання по оплаті згаданих послуг, наданих позивачем за договором на транспортування природного газу № 115-27 від 24.01.2005 р.

Товариство проти задоволення позову заперечувало з посиланням на провадження у справі про його банкрутство та введення з 19.08.2004 р. мораторію на задоволення вимог кредиторів, а також вказувало про поширення на відносини сторін дії Закону України “Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу”.

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.03.2006 р. (суддя Якименко М.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.07.2006 р. (судді: Андрієнко В.В., Малетич М.М., Студенець В.І.), позов задоволено: стягнуто з відповідача на користь позивача 10860037,84 грн. основного боргу, 190090,04 грн. відсотків річних, 471615,55 грн. інфляційних нарахувань з підстав правомірності та обґрунтованості позовних вимог.

Не погоджуючись з постановою, Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову скасувати, а справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні 01.11.2006 р. судом оголошувалась перерва. Сторони належним чином повідомлені про час і місце наступного судового засідання (а. с. 143 на звороті).

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 24.01.2005 р. між Компанією та Товариством укладено договір на транспортування природного газу № 115-27 (надалі –Договір), відповідно до умов якого позивач зобов’язався здійснити транспортування трубопровідним транспортом природного газу від пунктів прийому-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення –газорозподільчих станцій, а відповідач зобов’язався сплатити за транспортування газу встановлену плату.

Укладений Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов’язань, а саме майново-господарських зобов’язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 ГК України (ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суди в порядку ст. ст. 43, 47, 43, 99, 101 ГПК України всебічно, повно і об’єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували зобов’язальні відносини сторін; надали юридичну оцінку встановленим сторонами умовам транспортування та обліку газу, порядку оформлення здачі-прийомки транспортування газу, порядку та умовам проведення розрахунків; дослідили обставини належного виконання позивачем зобов’язань по наданню послуг з транспортування природного газу, а також неналежне виконання відповідачем зобов’язань по їх оплаті, в порушення умов Договору та положень ст. ст. 525, 526, 530, 599, 629 ЦК України, ст. 193 ГК України; встановили розмір заборгованості; задовольняючи позовні вимоги суди підставно врахували положення ст. 625 ЦК України та стягнули борг з урахуванням інфляційних нарахувань та відсотків річних з мотивів прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання; при цьому, суди мотивовано спростували необґрунтовані заперечення відповідача.

Посилання Товариства на те, що у зв’язку із порушенням проти нього провадження у справі про банкрутство та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, дія мораторію поширюється щодо нарахувань відсотків річних та інфляційних, оскільки останні є санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань в розумінні ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (надалі –Закон про банкрутство), правомірно не прийняті судами до уваги.

Абзацом другим частини четвертої статті 12 Закону про банкрутство передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Вказана норма визначає конкретний проміжок часу, протягом якого не нараховується неустойка та не застосовуються інші санкції, і цей проміжок часу лише відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, але ніяк не пов'язаний з його суттю, що розкривається в статті 1 Закону про банкрутство. Тобто, боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але за їх невиконання або неналежне виконання неустойка не нараховується, а інші санкції не застосовуються.

Відповідно до статті 1 Закону про банкрутство під терміном “грошове зобов'язання” розуміється зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються, зокрема, пеня та штраф.

Спір у даній справі виник з приводу неоплати відповідачем послуг з транспортування природного газу за Договором.

Отже, вказаний борг за надані послуги на підставі Договору є грошовим зобов'язанням Товариства перед Компанією у розумінні статті 1 Закону про банкрутство.

Відповідно до цієї статті грошове зобов'язання складається також і з грошової суми, яку боржник зобов'язаний заплатити кредитору і на інших, крім цивільно-правового договору, підставах, що передбачені цивільним законодавством.

Такі підстави передбачені, зокрема, ч. 2 ст. 625 ЦК України згідно з якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Саме з такою вимогою на підставі зазначеної норми ЦК України Компанія звернулась до Товариства у даній справі.

У зв'язку з цим, грошовими зобов'язаннями Товариства перед Компанією є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних.

Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 12 Закону про банкрутство дія мораторію поширюється на нараховану позивачем пеню, а суми боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних, як плати за користування коштами, підлягають стягненню.

Крім цього, твердження Товариства щодо поширення на спірні відносини сторін положень Закону України “Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу” правомірно не прийняті судами до уваги. Відповідно до п. 1.8 ст. 1 цього Закону розрахунковою датою, тобто датою, на яку кожним з учасників розрахунків фіксується сума кредиторської та дебіторської заборгованостей для погашення шляхом застосування механізмів, визначених цим Законом, встановлено 01.01.2005 р., в той час як договір на транспортування природного газу укладено 24.01.2005 р.

На підставі встановлених фактичних обставин місцевим господарським судом з'ясовано дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, обґрунтовано та правомірно задоволено позов.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України, повторно розглядаючи справу, повно з’ясував обставини, які мали значення для правильного розгляду поданої апеляційної скарги. Висновки апеляційного суду ґрунтуються на доказах, наведених в постанові суду, та відповідають положенням чинного законодавства. Як наслідок, прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає положенням ст. 105 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” зі змінами та доповненнями.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та частин 1, 2 статті 1117 ГПК України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. 1117 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв’язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ВАТ “Київгаз” залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 21.07.2006 р. у справі № 7/123 залишити без змін.

Головуючий, суддя                                                                      О. Подоляк

С у д д і:                                                                                          Б. Грек

                                                                                                        В. Дерепа