ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

         

29 листопада 2006 р.

№ 12/112

 

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

 

головуючого

Кривди Д.С.,

 

суддів:

Жаботиної Г.В., Уліцького А.М.

 

розглянувши касаційну скаргу

ТОВ “Нива”

 

на постанову

від 14.08.2006 Київського апеляційного господарського суду

 

у справі

№12/112

 

господарського суду

Чернігівської області

 

за позовом

ТОВ “Нива”

 

до	ПП ОСОБА_1.

 

про	стягнення 12500 грн. збитків

 

за участю представників сторін

 

від позивача:

Василенко В.П. -директор

 

від відповідача:

ОСОБА_1.

 

ВСТАНОВИВ:

 

ТОВ “Нива” звернулось до господарського суду Чернігівської області з позовом до Приватного підприємця ОСОБА_1. про стягнення 12500 грн. збитків.

Позов мотивовано невиконанням відповідачем умов укладеного між сторонами у справі договору від 15.07.05 щодо надання позивачу консультаційних послуг вартістю 12500 грн., які були оплачені позивачем. Як наслідок, виконання зобов'язання втратило інтерес для позивача, але сплачені кошти повернуто не було.

Рішенням від 16.05.06 господарський суд Чернігівської області (суддя Лавриненко Л.М.) позовні вимоги задовольнив повністю, стягнувши з відповідача 12500 грн. збитків.

Рішення мотивовано тим, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила правопорушення, відповідно до ст. 225 ГК України включаються кошти сплачені як попередня оплата.

Постановою від 14.08.06 Київський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Коваленка А.М. -головуючого, Вербицької О.В., Дзюбка П.О.) рішення суду першої інстанції скасував, а в задоволенні позову відмовив.

Постанова мотивована недоведеністю позивачем обставин виконання ним своїх зобов'язань за спірним договором від 15.07.03, оскільки надані в якості доказів платіжні доручення містять посилання на договір від 25.09.03.

Ухвалою від 11.10.06 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, в якій заявлено вимоги про скасування постанови суду апеляційної інстанції та задоволення позову новим рішенням.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, між сторонами у справі укладено договір від 15.07.03, згідно з яким позивач (замовник) доручає, а відповідач (виконавець) приймає на себе зобов'язання надати консультаційні послуги по врегулюванню майнових відносин реорганізованого КСП. Вартість послуг визначена сторонами в розмірі 12500 грн., які сплачуються частинами: аванс в розмірі 6250 грн. та протягом трьох банківських днів з моменту підписання акту приймання-передачі послуг сума в розмірі 6250 грн. Строк виконання відповідачем свого обов'язку сторони у договорі не зазначили, але вказали, що даний договір дійсний з моменту укладення і діє до 01.10.04.

Акт приймання-передачі послуг відповідно до умов договору сторонами не складався та не підписувався. Позивач 08.09.05 звернувся до відповідача з вимогою про передачу всіх матеріалів за договором від 15.07.03; а 02.02.06 позивач направив відповідачу відмову від прийняття виконання зобов'язання за вказаним договором та просив повернути сплачені за договором кошти в розмірі 12500 грн., оскільки станом на 01.10.04 роботи виконані не були, а на цей час виконання зобов'язання втратило для нього інтерес.

Звернення позивача до суду з вимогами про повернення відповідачем в судовому порядку отриманих за договором від 15.07.03 коштів у зв'язку з відмовою від прийняття виконання судами не встановлено.

Звертаючись до господарського суду у даній справі, позивач заявив вимоги про стягнення з відповідача 12500 грн. збитків, заподіяних внаслідок невиконання відповідачем договору від 15.07.03.

Відповідно до 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно з положеннями ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Статтею 611 ЦК України відшкодування збитків передбачено в якості встановлених договором або законом наслідків, які настають у разі порушення зобов'язання.

У відповідності з ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки, розмір яких доказується кредитором.

При цьому в силу положення ст. 622 ЦК України боржник, який сплатив неустойку і відшкодував збитки, завдані порушенням зобов'язання, не звільняється від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічні положення містяться у ст.ст. 20, 47, 147, 216, 217, 220, а також главі 25 Господарського кодексу України.

Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги, оскільки, за висновком суду, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила правопорушення, відповідно до ст. 225 ГК України включаються кошти сплачені як попередня оплата. Проте з таким висновком не можна погодитись, оскільки він не заснований на нормах законодавства, які регулюють поняття збитків.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Оскільки сплата коштів як попередньої оплати здійснюється для виконання зобов'язання щодо оплати товарів (робіт, послуг) за договором, а не з метою відновлення певного порушеного права, такі витрати не можна віднести до реальних збитків. Зважаючи на визначення поняття упущеної вигоди, вказані витрати не можна віднести також і до цього виду збитків.

Відповідно до ч. 2 ст. 224 та ч. 1 ст. 225 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Вбачається, що сума коштів попередньої оплати не віднесена вказаною нормою до складу збитків. Тобто суд першої інстанції при вирішенні даного спору виходив з довільного тлумачення ст. 225 ГК України. До того ж, визначивши спірну суму коштів в розмірі 12500 грн. в якості попередньої оплати, суд першої інстанції не вказав підстави для такого висновку.

Разом з тим, зазначивши у рішенні про недоведеність відсутності вини відповідача у завданих позивачеві збитках, суд першої інстанції взагалі не досліджував обставини щодо фактичного обсягу та виду цих збитків в разі їх наявності.

Обставини щодо невиконання відповідачем зобов'язань за договором від 15.07.03 суд першої інстанції визнав доведеними, пославшись на ненадання відповідачем жодних доказів на спростування цих обставин.

Суд апеляційної інстанції при вирішенні спору встановив, що згідно з платіжними дорученнями НОМЕР_1, НОМЕР_2 та НОМЕР_3 позивач сплатив відповідачу кошти в сумі 12500 грн. з призначенням платежу: за надані послуги згідно договору від 25.09.03.

На підставі викладеного суд апеляційної інстанції не визнав вказані платіжні доручення в якості доказів виконання позивачем своїх зобов'язань за спірним договором.

Такий висновок суду не можна визнати таким, що ґрунтується на дослідженні усіх обставин справи, зважаючи на неврахування обставин, які доводив відповідач в апеляційній скарзі, щодо оплати позивачем вже наданих послуг за договором, який є предметом судового розгляду. Також суд не врахував обставини, встановлені з цього приводу господарським судом Чернігівської області при розгляді справи №2/190 у рішенні від 03.11.05, щодо якого судом першої інстанції правомірно застосовано вимоги ч. 2 ст. 35 ГПК України.

Обставини щодо наявності або відсутності порушення зобов'язання з боку відповідача та його вини у такому порушенні в разі його наявності судом апеляційної інстанції не досліджувались. Викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача щодо виконання ним зобов'язань за договором від 15.07.03 не були відхилені або прийняті до уваги судом апеляційної інстанції.

Зважаючи на вищевикладене, судова колегія дійшла висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи вимог ст.ст. 4³, 4⁷, 43, 84, 105 ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства, тому рішення і постанова підлягають скасуванню як такі, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Оскільки касаційна інстанція обмежена у праві оцінки доказів та встановленні фактичних обставин справи, а право оцінки доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин щодо правовідносин, які існують між сторонами, із застосуванням норм законодавства, що регулюють такі правовідносини.

 

Керуючись ст.ст. 108, 111⁵, 111⁷, 111^9-12 ГПК України, Вищий господарський суд України

 

ПОСТАНОВИВ:

 

1.          Касаційну скаргу задовольнити частково.

2.          Рішення господарського суду Чернігівської області від 16.05.06 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.08.06 у справі №12/112 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

 

Головуючий                                                                                Д.Кривда

 

Судді                                                                                                    Г.Жаботина

 

                                                                                                    А.Уліцький