Справа № 2-2448/12

Провадження № 22ц/782/1194/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого судді Авалян Н.М.

суддів Пригорнєвої Л.І., Максюти І.О.

при секретарі Івасенку І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні апеляційного суду Луганської області апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Алчевського міського суду Луганської області від 22 лютого 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ТОВ «Страхова компанія «Кредо» про стягнення матеріальної та моральної шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -

ВСТАНОВИЛА :

В обґрунтування позову, з яким позивач звернувся до суду 26 березня 2012 року, та уточнив під час розгляду справи, зазначено, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 02 лютого 2012 року з вини відповідача, був пошкоджений належний позивачу на праві власності автомобіль марки «TOYOTA AVENSIS». Внаслідок цього позивачу були завдані матеріальні збитки в розмірі 7 011,38 грн., які складаються з наступних витрат : 6 287,08 грн. - вартість ремонтно-відновлюваних робіт пошкодженого автомобіля, 500 грн. оплата послуг експерта-автотоварознавця; 39,30 грн. - оплата послуги ксерокопіювання документів для їх подання до суду; 185 грн. - оплата вартості акту на виконання робіт станцією технічного обслуговування автомобілів. Крім того, позивачу була завдана моральна шкода, оскільки він переживав душевні страждання з приводу пошкодження його майна. Посилаючись на вказані обставини, а також на те, що частково в розмірі 3 018,20 грн. матеріальні збитки за ушкодження автомобіля були відшкодовані ТДВ «Страховою компанією «Кредо», позивач просив стягнути з відповідача на його користь у відшкодування заподіяних йому збитків 3 993,18 грн. та у відшкодування завданої йому моральної шкоди 3 000 грн.

Рішенням Алчевського міського суду Луганської області від 22 лютого 2013 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальні збитки в розмірі 3 993,18 грн., моральну шкоду в розмірі 1 000 грн., а також судовий збір в розмірі 214,60 грн.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1, не погоджуючись з рішенням суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що судом не були враховані норми Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та положення ст.1194 ЦК України з огляду на те, що його відповідальність на випадок завдання шкоди третім особам джерелом підвищеної небезпеки була застрахована. Не заперечував, що підлягає відшкодуванню ним з урахуванням франшизи та втрати товарного вигляду автомобіля 1 380 грн., а інші понесені позивачем витрати не вважаються збитками, у зв'язку з чим не підлягають відшкодуванню за завдану майнову шкоду. Крім того, посилається на те, що розмір завданої моральної шкоди позивачем не доведений.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, сторони та їх представників, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду зміні, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають з встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам у повному обсязі не відповідає. Матеріалами справи підтверджено, що 02 лютого 2012 року в м.Алчевську Луганської області на вул.Леніна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди відбулось зіткнення транспортних засобів - автомобіля «TOYOTA AVENSIS» державний номерний знак НОМЕР_1, власником якого є позивач ОСОБА_2 та автомобіля «DAEWOO LANOS» державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням відповідача ОСОБА_1. Дорожньо-транспортна пригода сталась з вини відповідача, який під час руху заднім ходом не пересвідчився в безпеці маневру та здійснив зіткнення з автомобілем позивача. Внаслідок зіткнення транспортних засобів автомобіль позивача був пошкоджений.

Задовольняючи позов в частині відшкодування матеріальних збитків, суд першої інстанції застосував до правовідносин сторін норми ст.ст.1187,1188 ЦК України, якими врегульовані правовідносини щодо шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки та взаємодією кількох джерел підвищеної небезпеки та виходив з того, що розмір завданої позивачу шкоди підтверджений належним доказом, яким є висновок експерта.

Проте, до таких висновків суд дійшов з порушенням норм матеріального і процесуального права, які полягають у наступному.

Помилковим є застосування судом до правовідносин сторін правил ст.1188 ЦК України з огляду на те, що шкода позивачу була завдана не взаємодією декількох джерел підвищеної небезпеки, а внаслідок зіткнення з одним транспортним засобом під керуванням відповідача.

Крім того, при вирішенні спору, виходячи з встановлених обставин справи, суд першої інстанції помилково не застосував до правовідносин сторін положення ст.1194 ЦК України, якою передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

З тієї ж підстави судом першої інстанції помилково не застосовано до правовідносин сторін норми Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року № 1961-IV.

Відповідно до ст.2 вказаного Закону обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Тобто, виходячи із суті такого страхування Закон має на меті захист не лише прав потерпілих на відшкодування шкоди, але й захист інтересів страхувальника - заподіювача шкоди.

Згідно зі ст.ст.22,29 вказаного Закону страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи, при настанні страхового випадку. У зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

За змістом положень Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та ст.1194 ЦК України питання про відшкодування шкоди самою особою, відповідальність якої застрахована, вирішується залежно від висловленої нею згоди на таке відшкодування.

Заперечуючи проти позову, позивач посилався на те, що 05 листопада 2011 року ТДВ «Страхова компанія «Кредо» на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страховий поліс №АА/7957181) зобов'язалась відшкодувати шкоду, яка буде заподіяна застрахованим транспортним засобом - автомобілем «DAEWOO LANOS» державний номерний знак майну третьої особи.

Як вбачається зі страхового полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, ліміт страхової відповідальності за завдану матеріальну шкоду майну потерпілого становить 50 000 грн.

Таким чином, ліміт застрахованої відповідальності значно перевищує розмір заявленої позивачем для відшкодування шкоди, у зв'язку з чим на відповідача ОСОБА_1 за законом не може бути покладений обов'язок відшкодувати вартість ремонтно-відновлюваних робіт пошкодженого автомобіля позивача.

Тобто, зобов'язання відшкодувати збитки, нанесені іншому транспортному засобу, взяла на себе страхова компанія, до якою позов не був пред'явлений.

При цьому колегія суддів приймає до уваги ту обставину, що ухвалою Алчевського міського суду Луганської області від 31 травня 2012 року до участі у справі в якості співвідповідача була залучена Страхова компанія «Кредо».

Вказаний співвідповідач був залучений судом до участі у справі за клопотанням відповідача, що не передбачено ст. 22 ЦПК України, відповідно до якої заміна відповідача або залучення співвідповідача може бути здійснена судом виключно за клопотанням позивача у справі. Якщо позов про відшкодування шкоди пред'явлено до володільця джерела підвищеної небезпеки, який застрахував свою цивільно-правову відповідальність, і позивач не заявив клопотання про залучення до участі у справі страхової компанії як співвідповідача, ця страхова компанія має бути залучена до участі і справі як третя особа, оскільки рішення суду може вплинути на її права та обов'язки.

Залучення співвідповідача за ініціативою відповідача порушує встановлений ст.11 ЦПК України принцип диспозитивності цивільного судочинства, згідно з яким суд розглядає цивільно-правові спори на підставі та в межах заявлених позивачем вимог.

Згідно зі ст.ст.11,119 ЦПК України підстави та предмет позову визначає позивач, які відповідно до ст. ст. 31, 215 ЦПК України суд не може змінити без згоди позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, позов був пред'явлений тільки до відповідача ОСОБА_1 як до безпосереднього заподіювача шкоди. Під час розгляду справи підстави позову та суб'єктний склад відповідачів позивачем не змінювались.

Разом з тим, не зважаючи на залучення до участі у справі співвідповідача, позов до ТДВ «Страхової компанії «Кредо» позивачем не був заявлений та судом фактично не розглядався. Обставини справи, які відносяться до правовідносин сторін з вказаним відповідачем судом не досліджувались і правова оцінка ним судом не давалась. Рішення за позовом ОСОБА_2 до відповідача ТДВ «Страхової компанії «Кредо» судом першої інстанції не ухвалювалось. Справа розглянута судом за заявленими позовними вимогами тільки до відповідача ОСОБА_1, якого не можна вважати належним відповідачем у справі за заявленою та підтриманою позивачем в судовому засіданні вимогою про відшкодування вартості ремонтно-відновлюваних робіт пошкодженого автомобіля.

За таких обставин рішення суду в частині стягнення матеріальних збитків з відповідача ОСОБА_1 підлягає зміні, а присуджені судом суми відшкодування - зменшенню.

При цьому колегія суддів з зазначених вище підстав не дає оцінки щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення вартості ремонтно-відновлюваних робіт з огляду на те, що позивач не позбавлений права звернення до суду з зазначеною вимогою до ТДВ «Страхової компанії «Кредо» на загальних підставах шляхом пред'явлення відповідного позову.

Визначаючи розмір шкоди, яка підлягає стягненню безпосередньо з заподіювача шкоди ОСОБА_1, колегія суддів виходить з наступного.

Законодавством по різному тлумачаться поняття «винний в нанесенні шкоди» та «відповідальний за завдану шкоду».

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.

Таким чином, за загальним правилом, тягар цивільної відповідальності має нести винна у завданні шкоди особа, якою є водій автомобіля чи особа, яка на відповідній правовій підставі керувала автомобілем та з вини якої сталась дорожньо-транспортна пригода.

Порядок та умови відшкодування шкоди безпосередньо встановлено ЦК України, відповідно до якого умовами відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є протиправність поведінки заподіювача шкоди; наявність цієї шкоди у потерпілого і причинного зв'язку між ними.

Разом з тим ст.1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Заперечуючи проти позову, відповідач не заперечував проти стягнення з нього франшизи та втрати товарного вигляду автомобіля, що відповідає ст.32 п.32.7 Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а також умовам договору страхування цивільно-правової відповідальності, відповідно до яких страховиком не відшкодовується втрата товарного вигляду транспортного засобу.

Крім того, договором страхування цивільно-правової відповідальності передбачена франшиза в розмірі 500 грн.

Поняття «франшиза» міститься у ст. 9 Закону «Про страхування» від 07 березня 1996 року № 85/96-ВР і його слід розуміти як частину збитків, що не відшкодовуються страховиком згідно з договором страхування.

Таким чином, франшиза в розмірі 500 грн., втрата товарного вигляду автомобіля в розмірі 880,94 грн. підлягають відшкодуванню заподіювачем шкоди

Крім того, підлягають відшкодуванню заподіювачем шкоди понесені позивачем витрати: 500 грн. - за автотоварознавче дослідження автомобіля після аварії та 185 грн. - за технічний огляд автомобіля після аварії, з огляду на наступне.

Відшкодування зазначених витрат не передбачено договором страхування цивільно-правової відповідальності, а також Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», але зазначені витрати за змістом ст.22 ЦК України є для позивача є збитками, тобто витратами, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

За таких обставин, виходячи з обставин справи та приписів законодавства, витрати за технічний огляд та автотоварознавче дослідження автомобіля після аварії підлягають відшкодуванню винною у завданні цих збитків особою - відповідачем ОСОБА_1.

Що стосується понесених позивачем витрат на оплату послуги ксерокопіювання документів для їх подання до суду, то в зазначеній частині позов задоволенню не підлягає, оскільки зазначені витрати не підпадають під поняття «збитки» в розумінні ст.22 ЦК України.

Задовольняючи частково позов в частині стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що позивач відповідно до п.3 ч.2 ст.23 ЦК України має право на відшкодування моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях у зв'язку зі знищенням або пошкодженням свого майна.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду, оскільки він відповідає встановленим обставинам справи та нормам матеріального права.

Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає відшкодування страховиком моральної шкоди, яка завдана у зв'язку з каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого та не передбачає відшкодування моральної шкоди у зв'язку з пошкодженням майна.

У зв'язку з цим моральна шкода відшкодовується на загальних підставах, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст.ст. 23, 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_1 моральної шкоди відповідає встановленим обставинам справи та нормам матеріального права.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що при визначення розміру відшкодування моральної шкоди, судом першої інстанції не враховані керівні роз'яснення, викладені в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. (п.9 Постанови)

Встановивши факт заподіяння позивачу моральної шкоди, суд першої інстанції не врахував характер моральних страждань і наслідків, які наступили.

Матеріалами справи підтверджено, що пошкодження автомобіля позивача є незначними (був пошкоджений бампер автомобіля). У зв'язку цим безпірним фактом є те, що позивач у зв'язку з пошкодженням автомобіля витрачав свій час на відновлюваний ремонт автомобіля, що не могло не впливати на його душевний стан. Але ніяких інших негативних наслідків від дорожньо-транспортної пригоди, які б могли вплинути на моральний стан позивача, судом встановлено не було. З матеріалів справи вбачається, що відповідач одразу після дорожньо-транспортної пригоди вжив заходів для відшкодування завданої позивачу шкоди, повідомивши працівників ДАІ про страхову компанію, яка застрахувала його цивільно-правову відповідальність, та повідомивши страхову компанію про настання страхового випадку.

За встановлених обставин колегія суддів, виходячи з принципу розумності, виваженості та справедливості, вважає достатнім відшкодуванням моральної шкоди в грошовому виразі 500 грн., у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції в зазначеній частині підлягає зміні.

Відповідно до ст.88 ЦПК України у зв'язку із зміною рішення суду підлягають перерозподілу понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору, виходячи з пропорційності заявлених та задоволених позовних вимог.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивачем судовий збір був сплачений не в повному обсязі, який підлягає стягненню з позивача та відповідача, виходячи з пропорційності заявлених та задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.2 ст.6 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року №3674-VI за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Позивачем заявлено вимогу майнового характеру (про стягнення збитків), за розгляд якої передбачена ставка судового збору в розмірі 1% ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати (в сумарному виразі - 214,60 грн.), а також вимогу немайнового характеру (про стягнення моральної шкоди), за розгляд якої передбачена ставка в розмірі 0,2 розміру мінімальної заробітної плати (в сумарному виразі - 107,30 грн.).

Позивачем сплачено судовий збір тільки за ставкою за розгляд спору майнового характеру в розмірі 214,60 грн.

Судовий збір за розгляд спору немайнового характеру в розмірі 107,30 грн. позивачем не був сплачений.

Виходячи з того, що із заявлених позивачем позовних вимог судом задовольняється 30%, підлягає відшкодуванню відповідачем 30% сплаченого позивачем судового збору за ставкою спору майнового характеру, що в сумарному виразі становить 64,38 грн.

Крім того, на користь держави підлягає стягненню судовий збір за ставкою спору немайнового характеру: з відповідача - 30% (32,19 грн.), з позивача - 70% (75,11 грн.).

Керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.4, 313-317, 319, 323-325, 327 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Алчевського міського суду Луганської області від 22 лютого 2013 року змінити - зменшити розмір присуджених з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових сум :

матеріальної шкоди - до 2 065 гривень 94 копійок,

моральної шкоди - до 500 гривень,

судового збору - до 64 гривень 38 копійок.

Стягнути на користь держави судовий збір з ОСОБА_2 в розмірі 75 гривень 11 копійок та з ОСОБА_1 в розмірі 32 гривні 19 копійок.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції - Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий суддя :

Судді: