Справа № 914/3459/2012
Номер провадження № 2/351/144/13
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 квітня 2013 року м. Снятин
Снятинський районний суд Івано-Франківської області у складі:
головуючого судді - Калиновського М.М. ,
з участю секретаря - Равлюк М.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно,-
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно.
Позовні вимоги мотивувала тим, що її чоловікові ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, належав житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1. Даний житловий будинок було побудовано у 1978 році на підставі свідоцтва про забудову садиби в сільських населених пунктах та дозволу на право виконання будівельних робіт.
Внаслідок смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина у яку входять спірне будинковолодіння. Зазначила, що вона та відповідачі є спадкоємцями першої черги за законом, але оскільки на час смерті спадкодавця вона проживала з ним, то вступила в управління спадковим майном та згідно ст. 549 ЦПК України (в ред. 1963 р.), вважається такою, що прийняла спадщину.
Однак, у зв'язку з тим, що ОСОБА_4 не було виготовлено правовстановлюючих документів вона не може в нотаріальному порядку оформити спадщину.
Просила суд визнати за нею право власності на житловий будинок та господарські будівлі і споруди по АДРЕСА_1.
Представник позивачки подав до суду заяву в якій просив позов задоволити, а справу розглядати у його відсутність.
Відповідачі в судове засідання не з'явилися, однак подали заяви в яких вказали, що позов визнають, а справу просили розглядати в їх відсутність.
Суд, перевіривши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши докази по справі, встановивши дійсні обставини справи, приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.
Статтею 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право у порядку, встановленому нормами ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У ст. 11 ЦПК України зазначено, що суд розглядає цивільні справи у межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно вимог ст. 213 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим. законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
З матеріалів справи слідує, що в ОСОБА_1 є спадкоємцем померлого ОСОБА_4, однак у оформленні права на спадщину на спірне будинковолодіння, після смерті останнього, їй було відмовлено у зв'язку з відсутністю документів, щодо належності цього майна спадкодавцеві.
Встановлено, що ОСОБА_4, надано дозвіл на право виконання будівельних робіт по будівництву одноповерхового житлового будинку та інших будівель на земельній ділянці по АДРЕСА_1.
Однак, у акті введення в експлуатацію індивідуального будинковолодіння зазначено, що будинковолодіння знаходиться по АДРЕСА_2.
З дозволу № 21-176 на право виконання будівельних робіт слідує, що дата початку будівельних робіт будинковолодіння по АДРЕСА_1 18.12.1980 р., а закінчення - 18.12.1983 р.
З довідки головного державного інспектора державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області вбачається, що житловий будинок АДРЕСА_1 збудовано у 1978 році.
У технічному паспорті виготовленому Коломийським міжрайонним бюро технічної інвентаризації, на житловий будинок АДРЕСА_1, вказано, що даний будинок побудований у 1978 році, а також побудовано до нього прибудови, сарай, підвал, будівництво яких здійснено з 1990 році.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, спірне будинковолодіння, в розумінні ст. 376 ЦК України, є самочинним будівництвом .
Зі змісту ст. 376 ч.2 ЦК України слідує, що особа яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Відповідно до п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 р. №7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на житловий будинок» суди мають враховувати, що право власності на житловий будинок, збудований громадянином на відведеній йому в установленому порядку земельній ділянці і прийнятий в експлуатацію, виникає з часу його реєстрації у виконкомі місцевої ради.
У акті ведення в експлуатацію спірного будинковолодіння відсутня реєстрація у виконкомі Снятинської міської ради.
В п. 6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» від 30 березня 2012 року вказано, що право власності на самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше нерухоме майно не набувають як особи, які здійснили це будівництво, так і їхні спадкоємці.
Доказів прийняття спірного житлового будинку в експлуатацію або доказу втрати такого документу позивачкою суду не надано.
Відповідно до п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 «Про судову практику у справах про спадкування», якщо спадкодавцем було здійснене самочинне будівництво (ч.1 ст.376 ЦК України), до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва.
Відповідно до п.27 Постанови №6 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами ст. 376 ЦК України ( про правовий режим самочинного будівництва) розташовані на земельній ділянці поряд із житловим будинком господарсько-побутові будівлі й споруди: сараї, гаражі, літні кухні тощо відповідно до положень статей 186, 381 ЦК є приналежністю головної речі (будинку). У зв'язку із цим положення частини п'ятої статті 376 ЦК не є підставою для визнання за власником такого житлового будинку самостійного права власності на самочинно побудовані господарсько-побутові будівлі й споруди, що були зведені після набуття ним права власності на будинок чи садибу. Прийняття в експлуатацію таких об'єктів нерухомості має здійснюватися відповідною інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у спосіб, визначений Порядком прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків І та ІІ категорії складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 24 червня 2011 року № 91.
Статтею 331 ч.2 ЦК України визначено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Згідно вимог ст. 331 ч.3 ЦК України до виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно право власності існує лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використане в процесі будівництва.
Відповідно до вимог ЗУ "Про регулювання містобудівної діяльності " звернення позивача до суду з позовом про визнання права власності на новозбудоване майно має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду територіального органу Державної архітектурно-будівельної інспекції України, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.
Слід зазначити, що суди не повинні заміняти органи, які зобов'язані видавати дозволи на будівництво, узгоджувати забудови, оцінювати готовність об'єкта будівництва до експлуатації.
У разі визнання відповідачем позову, суд ухвалює рішення про задоволення позову, лише у випадках наявності для цього законних підстав. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону, суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує розгляд справи.
Обраний позивачкою спосіб захисту не відновлює порушеного, на її думку, права та не позбавляє останню, як спадкоємця, вирішити питання про спадкування прав та обов'язків спадкодавця, як забудовника.
Керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 60, 61, 212-215, 218 ЦПК України, ст. ст. 331, 376, 1216, 1218 ЦК України, суд, -
В И Р І Ш И В:
У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Івано-Франківської області протягом 10 днів з дня його проголошення через Снятинський районний суд. У разі відсутності сторін, під час проголошення судового рішення подається апеляційна скарга протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення набирає законної сили в строк та в порядку передбаченому ст. 223 ЦПК України.
Головуючий: підпис
Суддя Снятинського районного суду: Калиновський М.М.