ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 листопада 2006 р. | № 2-20/5829.1-2006 (2-11/3165-2005, 2-11/11471-2004) |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С. (головуючого),
Вовка І.В.,
Гончарука П.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Кривбасрудоремонт” на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 6 червня 2006 року у справі № 2-20/5829.1-2006 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Камиш-Бурун Ремонт” до відкритого акціонерного товариства “Кривбасрудоремонт” про визнання дійсним договору та визнання права власності, за зустрічним позовом про визнання недійсним договору, зобов’язання повернути майно, -
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2004 року товариство з обмеженою відповідальністю “Камиш-Бурун Ремонт” звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до відкритого акціонерного товариства “Кривбасрудоремонт” про визнання дійсним договору від 29 жовтня 2002 року купівлі-продажу літніх будиночків бази відпочинку “Ельтиген” в м. Керч по вул. Г. Петрової № 5 та визнання права власності на певні літні будиночки, а саме: літній будиночок для відпочинку літ. Т-68,1 м2, навіси т, т-1, т-2; літній будиночок для відпочинку літ. Т-1-67,9 м2, навіси т-3, т-4, т-5; літній будиночок для відпочинку літ. Т-2-21,4 м2, навіси т-6; літній будиночок для відпочинку літ. Т-3-39,8 м2, навіси т-7; літній будиночок для відпочинку літ. Т-4-13,7 м2, навіси т-8,т-9; літній будиночок для відпочинку літ. Т-5-38,0 м2, прибудова т-10, навіс т-11.
Відповідач подав зустрічний позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 29 жовтня 2002 року, укладеного між сторонами, та повернення відкритому акціонерному товариству “Кривбасрудоремонт” нерухомого майна, що було предметом вказаного договору.
Справа розглядалась судами неодноразово.
17 квітня 2006 року відповідач звернувся до суду з заявою про зміну підстав зустрічного позову, в якій просив визнати недійсним договір купівлі-продажу від 29 жовтня 2002 року та зобов’язати позивача повернути відповідачу наступне майно: літній будиночок для відпочинку літ. Т-68,1 м2, навіси т, т-1, т-2; літній будиночок для відпочинку літ. Т-1-67,9 м2, навіси т-3, т-4, т-5; літній будиночок для відпочинку літ. Т-2-21,4 м2, навіси т-6; літній будиночок для відпочинку літ. Т-3-39,8 м2, навіси т-7; літній будиночок для відпочинку літ. Т-4-13,7 м2, навіси т-8,т-9; літній будиночок для відпочинку літ. Т-5-38,0 м2, прибудова т-10, навіс т-11.
Останнім рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 6 червня 2006 року первісний позов задоволено частково. Визнано за позивачем право власності на наступне майно: літній будиночок літ. Т-56 м2, навіси т-1, т-2, літній будиночок літ. Т-1-55,5 м2, навіси т-3, т-4, т-5; літній будиночок літ. Т-2-15,2 м2, навіс т-6; літній будиночок літ. Т-3-18,2 м2, навіс т-7; літній будиночок літ. Т-4-11,5 м2, навіси т-8, т-9; літній будиночок літ. Т-5-45,4 м2, прибудова т-10, навіс т-11, яке розташоване у м. Керч по вул. Г. Петрової, 5. В іншій частині в позові відмовлено. У зустрічному позові відмовлено. Стягнуто з відповідача на користь позивача судові витрати.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постановлене у справі судове рішення, посилаючись на порушення попередньою судовою інстанцією норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення у справі, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити.
У запереченнях на касаційну скаргу позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення –без змін, вказуючи на безпідставність доводів касаційної скарги.
В судовому засіданні оголошувалась перерва до 29 листопада 2006 року.
Заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення проти них, суд вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, на виконання умов договору купівлі-продажу від 29 жовтня 2002 року, укладеного сторонами, відповідач передав позивачу за актом приймання-передачі від 1 грудня 2003 року відповідні літні будиночки, а позивач на рахунок відповідача перерахував грошові кошти в загальній сумі 15946,12 грн. При цьому, в якості оплати за договором від 29 жовтня 2002 року, сторонами проведений залік лізингованих платежів за договором від 25 липня 2002 року в сумі 4884,88 грн.
Приймаючи рішення про задоволення первісного позову в частині визнання за позивачем права власності на певне майно за спірним договором купівлі-продажу, господарський суд першої інстанції виходив з того, що згідно п. 1.2 договору від 29 жовтня 2002 року, акту приймання-передачі від 1 грудня 2003 року, ст.ст. 47, 128 Цивільного кодексу УРСР позивач набув права власності на літні будиночки, обумовлені умовами договору від 29 жовтня 2002 року.
Разом з тим, в частині позову про визнання вказаного договору купівлі-продажу дійсним позивачу відмовлено, оскільки в обґрунтування цієї вимоги позивач посилався на ст. 219 Цивільного кодексу України, тоді як спірний договір укладено та виконано до набрання чинності Цивільним кодексом України від 16 січня 2003 року № 435. Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року передбачено, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Господарським судом першої інстанції відмовлено у задоволенні заявлених зустрічних позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 29 жовтня 2002 року, з посиланням на відсутність порушень законодавства при його укладанні, які б тягнули за собою його недійсність.
При цьому, судом зазначено, що все майно і майнові права відповідача знаходились у податковій заставі з 17 липня 1998 року і було включено лише 4 грудня 2003 року на підставі ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2003 року у справі № Б/29/139/03, якою звільнено активи боржника-відповідача з податкової застави, та заяви Північної міської державної податкової інспекції у м. Кривому Розі про виключення з реєстру застав рухомого майна активів відповідача. Судом вказано, що про вказані обставини відповідач був обізнаний, проте, матеріалів та доказів податкового органу щодо можливого звернення за дозволом на відчуження активів, відмови, пояснення чи призвело це до застосування відповідних санкцій, відповідачем суду не надано.
Проте, з такими висновками місцевого господарського суду погодитись не можна.
Статтею 84 Господарського процесуального кодексу України визначені вимоги до рішення господарського суду.
Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 року № 11 “Про судове рішення” рішення є законним тоді, коли суд, виконавши вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності –на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права, на підставі яких визначено права й обов’язки сторін у спірних правовідносинах.
Оскаржуване судове рішення даним вимогам не відповідає.
Господарським судом встановлено, що на момент вчинення спірної угоди все майно та майнові права відповідача знаходились у податковій заставі. Суд першої інстанції обґрунтовано вказав на те, що, в силу ст. 8 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, при укладенні договору купівлі-продажу літніх будиночків повинен був письмово узгодити його з податковим органом, проте, не зробив цього.
Місцевий господарський суд, всупереч встановленим обставинам та вимог ст. 48 Цивільного кодексу УРСР, помилково дійшов висновку, що при укладенні договору купівлі-продажу від 29 жовтня 2002 року жодних порушень норм чинного законодавства, які б тягнули за собою його недійсність, немає.
В порушення ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, місцевим судом не надано належної правової оцінки та не зазначено про це у судовому рішенні доводам відповідача, викладеним у зустрічному позові, щодо підписання договору з боку відкритого акціонерного товариства “Кривбасрудоремонт” неуповноваженою особою та щодо відсутності факту передачі спірного майна та оплати за це майно.
З огляду на викладене, прийняте у справі судове рішення не може бути визнано законним, обґрунтованим, прийнятим у відповідності з нормами матеріального і процесуального права, а тому воно підлягає скасуванню, з направленням справи на новий розгляд до того ж суду.
При новому розгляді справи суду слід урахувати наведене, встановити фактичні обставини справи, з'ясувати дійсні права та обов’язки сторін і, в залежності від встановленого та вимог закону, прийняти законне та обґрунтоване рішення.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України –
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Кривбасрудоремонт” задовольнити частково.
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 6 червня 2006 року у справі № 2-20/5829.1-2006 скасувати, а справу направити на новий розгляд до того ж суду.
Головуючий Перепічай В.С.
Судді Вовк І.В.
Гончарук П.А.