18.04.2013 року           

Справа № 212/13571/2012

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.04.2013 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Борисюк І. Е.

за участю: секретаря Жовтун М. А.,

позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів, -

ВСТАНОВИВ:

          До Вінницького міського суду Вінницької області звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів.

          Позов мотивований тим, що 20.11.2010 року в приміщенні приватного підприємства «Центр нерухомості «Альянс-інвест» між позивачем та ОСОБА_4 в присутності ОСОБА_3 був підписаний попередній договір про наміри від 20.11.2010 року, згідно якого сторона – 1 має намір придати, а сторона – 2 придбати у майбутньому нерухоме майно. На підтвердження своїх намірів сторона-2 передає стороні-1 аванс в день укладення цього договору в сумі 8 000, 00 гривень, що на момент укладення цього договору становить 1 000, 00 доларів США. Передана сума авансу за домовленістю сторін зберігається в ПП «Центр нерухомості «Альянс-інвест». 03.12.2010 року рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці, яке набуло законної сили 14.12.2010 року, було визнано дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 27.11.2010 року. Після того, як рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 03.12.2010 року набуло законної сили позивач звернувся до відповідача із вимогою повернути належні йому 8 000, 00 гривень, але останній відмовився. Позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою повернути грошові кошти, але той їх не повертає. Позивач вважає, що відповідач отримав 8 000, 00 гривень без правової підстави і тому повинен їх повернути. Крім того, позивач звернувся до відділу депозитів та компенсаційних виплат філії ВОУ ПАТ «Державний ощадний банк України з пропозицією укласти депозитний договір. Працівник банку запропонував позивачу розмістити грошові кошти в Ощадбанку на депозит «Депозитний» на строк вкладу більше одного року з процентною ставкою 15 % річних. Але позивач не мав змоги виконати свої наміри, оскільки відповідач не повернув йому кошти. Таким чином, позивач мав би отримати дохід в розмірі 1 996, 86 гривень. Позивачем у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України нараховано інфляційні втрати та 3 % річних, які становлять 823, 27 гривень. Окрім того, позивач зазначив про завдання відповідачем йому моральної шкоду через неповернення грошових коштів, в зв’язку з чим позивач перебуває тривалий час у скрутному матеріальному становищі, що відобразилось на його сімейному житті та стані здоров’я. Позивач зазначив, що постійно переживає конфлікти з дружиною, у нього погіршився стан здоров’я, він перебуває в стресовому стані.

Вище викладене й стало підставою для звернення до суду із вимогами про стягнення з ОСОБА_3 на користь позивача грошових коштів в розмірі 8 000, 00 гривень, збитків у вигляді упущеної вигоди в сумі 1 996, 86 гривень, інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов’язання в сумі 424, 00 гривень, процентів за прострочення виконання грошового зобов’язання в сумі 399, 37 гривень та моральної шкоди в розмірі 3 000, 00 гривень.

В ході розгляду справи позивач збільшив позовні вимоги і просив, окрім іншого, стягнути з відповідача на його користь проценти за користування чужими грошовими коштами в сумі 1 023, 77 гривень.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі, аргументуючи мотивами викладеними в позовній заяві, і просив позов задовольнити.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав і просив суд відмовити в їх задоволенні, оскільки вимоги є необґрунтованими і недоведеними. Надав суду письмові заперечення.

При розгляді справи судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

           20.11.2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено договір про наміри щодо купівлі-продажу нерухомого майна, розташованого в с. Писарівка по вул. І. Франка, 25. (а.с. 10)

          Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці, яке набуло законної сили 14.12.2010 року, було визнано дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, розташованого в с. Писарівка по вул. І. Франка, 25 від 27.11.2010 року. (а.с. 11-13)

Згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до п. 7.2. договору про наміри від 20.11.2010 року сторони погодили, що передана в день укладання цього договору сума авансу в розмірі 8 000, 00 гривень, що на момент укладення договору становить 1 000, 00 доларів США зберігається в ПП «Центр нерухомості «Альянс-інвест».

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, згідно ст. 627 ЦК України.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 не є стороною договору про наміри від 20.11.2010 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_4

Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У відповідності до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

          Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

          Згідно ч. 1 ст. 511 ЦК України зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

          Судом встановлено, що ОСОБА_3 дійсно є виконавчим директором ПП «Центр нерухомості «Альянс-інвест», що підтверджується рішенням № 2 від 01.11.2010 року власника приватного підприємства. (а.с. 97)

           В судовому засіданні ставилося питання про заміну неналежного відповідача по справі на належного, однак позивач зазначив, що саме ОСОБА_3 було порушено його права. У відповідності до ч. 1 ст. 15 ЦК України та ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України. Право на захист особа здійснює на свій розсуд, згідно ч. 1 ст. 20 ЦК України. Окрім того, суд лише за клопотанням позивача може замінити первісного відповідача належним відповідачем, відповідно до ч. 1 ст. 33 ЦПК України.

В судовому засіданні в якості свідка було допитано ОСОБА_5, яка повідомила суду, що в листопаді місяці 2010 року була присутня в приміщенні ПП «Центр нерухомості «Альянс-інвест» під час підписання договору про наміри. Зазначила, що ОСОБА_4 в її присутності передала 8 000, 00 гривень завдатку ОСОБА_3, який переконав, що ці кошти йому необхідно передати на зберігання, оскільки він є виконавчим директором ПП «Центр нерухомості «Альянс-інвест» для забезпечення виконання договору. Свідок повідомила, що їй відомо, що ОСОБА_1 неодноразово телефонував ОСОБА_3 щодо повернення грошей, але той відмовився.

У відповідності до ч. 1 ст. 62 ЦПК України за клопотання позивача та згодою його було допитано в якості свідка. ОСОБА_1 повідомив суду, що 20.11.2010 року він в приміщенні ПП «Центр нерухомості «Альянс-інвест» підписав договір про наміри із ОСОБА_4, яка мала передати 8 000, 00 гривень йому, але ОСОБА_3 їх забрав, сказавши: для зберігання. ОСОБА_3 відмовився повернути кошти.

Згідно ст. 63 ЦПК України, показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.

Тому, при оцінці показань свідків судом проаналізовано процес формування, збереження і передачі відомостей свідком.

Судом звернуто увагу, що зі змісту абз. 2 ч. 1 ст. 218 ЦК України не може доводитися свідченням свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов'язань, що виникли з правочину, на що також звернув увагу Верховний Суд України в п. 12 Постанови Пленуму № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

          Враховуючи вище викладене суд прийшов до висновку, що жодних зобов’язань між позивачем та відповідачем, як фізичною особою, не виникало, відповідно вимоги є необґрунтованими і не підтверджені жодними належними доказами в розумінні ст.ст. 58-59 ЦПК України. Зобов'язання, що виникли у сторін договору про наміри від 20.11.2010 року не створюють обов'язку для ОСОБА_3, згідно ч. 1 ст. 511 ЦК України. Отже, суд приходить до висновку, що вимога про стягнення 8 000, 00 гривень з відповідача на користь позивача є безпідставною. Відповідно нарахування збитків у вигляді упущеної вигоди в сумі 1 996, 86 гривень, інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов’язання в сумі 424, 00 гривень, процентів за прострочення виконання грошового зобов’язання в сумі 399, 37 гривень, процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 1 023, 77 гривень на суму 8 000, 00 гривень, також не підлягають задоволенню, враховуючи вище зазначене.

Однією з позовних вимог є стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 3 000, 00 гривень. В судовому засіданні позивач пояснив, що моральна шкода, завдана йому відповідачем полягає у його фізичних стражданнях, стан здоров’я погіршився, а саме: спина – виникли грижі. Розмір шкоди позивач обґрунтував витратами, які він поніс на обстеження і лікування.

Згідно ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, на що звернув увагу Верховний Суд України в п. 5 постанови Пленуму від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Відповідальність за завдану моральну шкоду відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України відшкодовується особою, яка її завдала.

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 1166, ч. 1 ст. 1167 ЦК України для застосування деліктної відповідальності необхідною є наявність складу правопорушення, а саме: 1) протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; 2) шкідливого результату такої поведінки (шкоди); 3) причинного зв’язку між протиправною поведінкою і шкодою; 4) вини особи, яка заподіяла шкоду. Тобто, відповідальність наступає лише в разі наявності всіх вище названих чотирьох складових. Так судом не було встановлено, що саме відповідачем були вчинені протиправні дії, не встановлено шкідливий результат для позивача. Відповідно, відсутній склад правопорушення, причинно-наслідковий зв’язок між діями (винними, а не будь-якими) відповідача за завдану шкоду, а тому відсутні підстави для відповідальності відповідача за завдану моральну шкоду.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ч. 3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, згідно ст. 60 ЦПК України.

Заслухавши пояснення сторін по справі, покази свідків, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до переконання в тому, що позов не підлягає задоволенню, оскільки є необґрунтованим і недоведеним.

Враховуючи положення ст. 88 ЦПК України суд прийшов до висновку про залишення судових витрат за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 3, ст. 6, ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 12, ч. 1 та ч. 2 ст. 14, ст. 15, ч. 1 ст. 20, ст.ст. 23, 509, ч. 1 ст. 511, ч. 1 ст. 626, ст. 627, ч. 1 ст. 628, ч. 1 ст. 1166, ч. 1 ст. 1167 ЦК України, ч. 1 та ч. 3 ст. 3, ст.ст. 10, 11, ч. 1 ст. 33, ст.ст. 57-60, ч. 3 ст. 61, ч. 1 ст. 62, ст.ст. 63, 88, 208, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_3 на його користь грошових коштів в розмірі 8 000, 00 гривень, збитків у вигляді упущеної вигоди в сумі 1 996, 86 гривень, інфляційних втрат за прострочення виконання грошового зобов’язання в сумі 424, 00 гривень, процентів за прострочення виконання грошового зобов’язання в сумі 399, 37 гривень, процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 1 023, 77 гривень та моральної шкоди в розмірі 3 000, 00 гривень - відмовити.

Судові витрати залишити за ОСОБА_1.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: