ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 квітня 2013 року Справа № 32/5009/7014/11
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддів:Запорощенка М.Д., Акулової Н.В. (доповідач), Владимиренко С.В.
розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства "Запорізький науково-дослідний інститут землеустрою", м. Запоріжжя
на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 23.01.2013 року
та на рішеннягосподарського суду Запорізької області від 16.10.2012 року
у справі№ 32/5009/7014/11 господарського суду Запорізької області
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, м. Запоріжжя
доДержавного підприємства "Запорізький науково-дослідний інститут землеустрою", м. Запоріжжя
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, м. Запоріжжя
простягнення 494 643,94 грн.,
та за зустрічним позовомДержавного підприємства "Запорізький науково-дослідний інститут землеустрою", м. Запоріжжя
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, м. Запоріжжя
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - фізичної особи-підприємця ОСОБА_5, м. Запоріжжя
про визнання недійсними договорів з моменту їх укладання,
За участю представників сторін:
від позивача за первісним позовом: ОСОБА_6 (дов.б/н від 22.03.2012 року);
від відповідача за первісним позовом: Трубаєв О.В. (дов.№599 від 15.04.2013 року);
третьої особи: не з'явився;
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Запорізької області від 16.10.2012 року по справі №32/5009/7014/11 (суддя: Боєва О.С.) первісний позов задоволено частково; стягнуто з Державного підприємства "Запорізький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" на користь суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_4 400 000 грн. заборгованості з орендної плати, 10 323 грн. 29 коп. - 3% річних, 2 256 грн. - інфляційних втрат; у задоволені іншої частини первісного позову відмовлено; у задоволені зустрічного позову відмовлено повністю.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 23.01.2013 року у справі №32/5009/7014/11 (судді: Скакун О.А., Колядко Т.М., Принцевська Н.М.) рішення господарського суду Запорізької області від 16.10.2012 року по справі №32/5009/7014/11 залишено без змін.
Прийняті судові акти, в частині задоволення первісного позову мотивовані доведеністю факту неналежного виконання відповідачем його зобов'язань за договором оренди нежитлового приміщення №2 від 02.03.2009 року за період з 01.01.2010 року по 31.10.2010 року; в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог, мотивовані відсутністю підстав для їх задоволення, оскільки позивачем за зустрічним позовом не надано доказів недійсності оспорюваного правочину та не доведено наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, та настання відповідних наслідків.
Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, Державне підприємство "Запорізький науково-дослідний інститут землеустрою", м. Запоріжжя звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 16.10.2012 року, постанову Донецького апеляційного господарського суду від 23.01.2013 року по справі №32/5009/7014/11 та прийняти нове рішення яким відмовити Суб'єкту підприємницької діяльності - фізичній особі ОСОБА_4 у задоволені первісного позову до Державного підприємства "Запорізький науково-дослідний інститут землеустрою" про стягнення 494 643,94 грн. повністю; визнати недійсним повністю з моменту укладення договір оренди №2 від 02.03.2009 року укладений між Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_5 та Державним підприємством "Запорізький науково-дослідний інститут землеустрою"; визнати недійсним повністю з моменту укладення договір відступлення права вимоги від 20.05.2011 року укладений між Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_5 та Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_4
В касаційній скарзі скаржник посилається на порушення та невірне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.
Від фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а прийняті у справі судові акти без змін, посилаючись на їх відповідність вимогам законодавства.
Від третьої особи до суду надійшло клопотання, в якому просять розглянути справу без її участі, в задоволенні касаційної скарги відмовити, а прийняті судові акти залишити без змін. Дане клопотання, в частині розгляду справи без участі третьої особи, судом задоволено.
У судовому засіданні, представник відповідача за первісним позовом підтримав вимоги та доводи касаційної скарги, просив її задовольнити.
Представник позивача за первісним позовом, у судовому засіданні, проти задоволення касаційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.
Заслухавши представників сторін, які з'явилися в судове засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно приписів статей 6, 627, 628 та 638 ЦК України сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 02.03.2009 року між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (Орендодавець) та Державним підприємством „Запорізький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" (Орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення №2, предметом якого є зобов'язання Орендодавця передати, а зобов'язанням Орендаря прийняти в платне строкове користування об'єкт нерухомості-нежиле приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 372,00 кв.м. (надалі "Об'єкт оренди"), який вступає в силу з 01.03.09 і діє до 31.12.09 року (п.6.1 договору). Об'єкт оренди передається Орендарю відповідачу для облаштування офісу Орендаря. (п.п.1.1, 1.2. договору),
Розмір орендної плати за кожний місяць становить- 40 тисяч грн. без ПДВ (сорок тисяч грн.), з розрахунку 107,53 грн. за 1 кв.м. (п. 2.2 договору).
Орендна плата сплачується щомісячно, до 20 числа місяця наступного за звітним (п. 2.3 договору).
Вартість електроенергії, води та інших комунальних послуг, протипожежної, охоронної сигналізації сплачується відповідачем третій особі окремо від орендної плати щомісячно, до 10 числа місяця наступного за звітним, відповідно до показників лічильників і згідно діючих тарифів, на підставі документів наданих постачальниками вищевказаних послуг. (п.2.4 договору).
Об'єкт оренди передається відповідачу на підставі акту приймання-передачі у п'ятиденний термін з дати підписання даного договору. (п.3.1 договору).
У випадку дострокового припинення або закінчення терміну дії даного договору відповідач зобов'язався повернути третій особі об'єкт оренди у стані, не гіршому, порівняно з тим, у якому відповідач отримав його з урахуванням нормального фізичного зносу, а в разі його погіршення виправити за власний рахунок, або на вимогу третьої особи, виплатити йому грошову компенсацію в розмірі грошової суми, що необхідна для виправлення такого погіршення (п. 4.1.7 договору).
П.п.3.3.,3.4. договору передбачають, що у випадку дострокового розірвання даного договору або закінченню терміну дії даного договору і відмови від його пролонгації об'єкт оренди повертається третій особі на підставі акту приймання -передачі у п'ятиденний термін з дати розірвання даного договору. Обов'язок по складанню акту приймання -передачі покладається на сторону, яка зобов'язана передати об'єкт оренди.
Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що між сторонами виникли зобов'язальні відносини на підставі укладеного договору оренди.
Договір діє до 31.12.2009 року, орендоване приміщення відповідно до порядку, встановленого п.п.3.3.,3.4. договору, ДП "Запорізький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" третій особі передано не було, факт використання відповідачем орендованого приміщення у 2010 році підтверджується підписаними ним актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) з січня по травень 2010р., тому суди попередніх інстанцій дійшли висновку, щодо пролонгації дії спірного договору оренди з 01.01.2010 р. по 31.10.2010 р. (на десять місяців) відповідно до статті 764 Цивільного кодексу України.
Доказів використання відповідачем орендованого приміщення з 01.11.2010 року позивачем не надано, тому суди попередніх інстанцій дійшли висновку про припинення дії договору з 01.11.2010 року.
20.05.2011р. між фізичною особою -підприємцем ОСОБА_5 (Кредитор) та суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою ОСОБА_4 (новий кредитор) укладений договір про відступлення права вимоги б/н, згідно п.п.1, 2 якого Кредитор передає право вимоги, яке виникло за договором оренди нежитлового приміщення №2 від 02.03.2009р. (право вимоги оплати за оренду приміщення), укладеного з Державним підприємством „Запорізький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" (Дебітор), а новий кредитор приймає уступку права вимоги по даному договору. Сума угоди уступки права вимоги по даному договору на момент його укладення, складає 482 202,60 грн., що відповідає сумі заборгованості третій особі перед позивачем за платне строкове користування нежитловим приміщенням.
Пункт 3 договору про відступлення права вимоги від 20.05.2011року передбачає, що за уступку права вимоги за основним зобов'язанням (договором оренди нежитлового приміщення №2 від 02.03.2009р.) новий кредитор зобов'язується не пред'являти вимоги до кредитора стосовно оплати виставленого рахунку від 12.05.2011р. на оплату за юридичні послуги на загальну суму 480 000,00 грн.
Суди попередніх інстанцій зазначили, що фізична особа ОСОБА_4 листом вих. б/н від 12.07.2011року, який отриманий відповідачем 15.07.2011 року, повідомив відповідача, що відповідно до договору уступки права вимоги від 20.05.2011року він є новим кредитором та до нього перейшло право вимоги за договором оренди нежитлового приміщення № 2 від 02.03.2009 року щодо сплати за оренду нежитлового приміщення, у зв'язку з чим просив сплатити існуючу заборгованість.
Предметом даного спору є стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати в сумі 480000 грн., яку позивач нараховує як за період дії договору оренди (по 31.10.2010р.), так і після його припинення, за період фактичного користування відповідачем приміщенням (з листопада по грудень 2010р.).
Відповідно до статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що плата за оренду приміщення за період з 01.01.2010 року по 31.10.2010 року становить 400 000 грн., відповідачем доказів сплати даної суми суду не надано, таким чином суди прийшли до висновку про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 400 000,00 грн., яка виникла внаслідок неналежного виконання останнім договірних зобов'язань щодо оплати орендних платежів та 3% річних у сумі 10 323,29 грн. і інфляційні витрати у розмірі 2 256 грн.
Щодо нарахування орендної плати після припинення дії договору оренди, за період фактичного користування відповідачем приміщення (з листопада 2010 року) суди попередніх інстанцій зазначили, що орендна плата може нараховуватись орендодавцем, сплачуватися орендарем чи стягуватися з нього в судовому порядку виключно за період дії договору оренди аж до моменту його припинення, тобто в межах чинного договору оренди, умовами договору оренди також не передбачений обов'язок орендаря сплачувати орендну плату після припинення договору оренди, тому в цій частині первісного позову судами відмовлено.
Судами попередніх інстанцій також встановлено, що ДП "Запорізький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" звернувся до суду з зустрічною позовною заявою, в якій просив визнати недійсним повністю з моменту укладення договір оренди №2 від 02.03.2009 року укладений між Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_5 та Державним підприємством "Запорізький науково-дослідний інститут землеустрою"; визнати недійсним повністю з моменту укладення договір відступлення права вимоги від 20.05.2011 року укладений між Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_5 та Суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_4
В обґрунтування позовних вимог позивач за зустрічним позовом посилався на порушення умов діючого законодавства при укладанні договору оренди №2 від 02.03.2009 року, а саме: незастосування перед укладенням цього договору процедури, визначеної Положенням "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 921 від 17.10.2008р., що обумовлює його недійсність, і, як наслідок, недійсність договору відступлення права вимоги від 20.05.2011р., як похідного від нього.
Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відмовляючи у задоволені зустрічної позовної заяви, суд першої інстанції з яким погодився і апеляційний господарський суд, виходили з того, що норми Положення "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" не розповсюджувалися на орендні правовідносини, в т.ч., на відносини, що виникли з оспорюваного договору оренди нежитлового приміщення № 2 від 02.03.2009 року, позивачем не доведено наявності обставин, з яким закон пов'язує недійсність правочину.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки судів попередніх інстанцій такими, що відповідають фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права, оскільки господарський суд першої інстанції та апеляційний господарський суд в порядку ст. ст.43, 47, 33, 34, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили та належним чином оцінили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин господарські суди з'ясували дійсні права і обов'язки сторін, правильно застосували матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини.
Згідно ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє на підставі вже встановлених судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи лише застосування ними норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково їх перевіряти.
Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для скасування прийнятих рішень суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду колегією суддів Вищого господарського суду України не вбачається.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника - Державне підприємство "Запорізький науково-дослідний інститут землеустрою", м.Запоріжжя.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 ,11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Запорізький науково-дослідний інститут землеустрою", м. Запоріжжя залишити без задоволення.
2. Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 23.01.2013 року та рішення господарського суду Запорізької області від 16.10.2012 року у справі №32/5009/7014/11 залишити без змін.
Головуючий суддя М.Д. Запорощенко
Судді: Н.В. Акулова
С.В. Владимиренко