Головуючий суду 1 інстанції - Колтун В.А.

Доповідач - Коновалова В.А.

Справа № 2-2176/12

Провадження № 22ц/782/518/13

РІШЕННЯ

Іменем України

15 квітня 2013 року м. Луганськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого - Коновалової В.А.,

суддів -Темнікової В.І., Ступіної Я.Ю.

при секретарі: Тищенко І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційного суду Луганської області справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Свердловського міського суду Луганської області від 25 грудня 2012 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Свердловської міської ради про визнання права користування житловою квартирою, -

в с т а н о в и л а:

У червні 2012 року позивачка звернулася до суду з позовом до Свердловської міської ради про визнання права користування житловою квартирою, в обґрунтування якого вказала, що вона є рідною донькою ОСОБА_3, якому на підставі рішення Свердловської міської ради № 510 від 16.12.1985 року, протоколу № 45 засідання міської житлової комісії Свердловської міської ради, ордера № 813 від 30.12.1985 року була надана квартира АДРЕСА_1, де вона також мешкала. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер та після цього їй стало відомо, що вона знята з обліку за вказаною адресою. На її звернення відділ громадянства та міграції Свердловського МВ УМВС України відмовив у прописці.

Позивачка просила суд визнати за ОСОБА_2 право користування квартирою АДРЕСА_1.

Рішенням Свердловського міського суду Луганської області від 25 грудня 2012 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до Свердловської міської ради про визнання права користування житловою квартирою відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав.

Позивач, представник третьої особи в судове засідання не з'явилися, про час і місце повідомлені належним чином і в установленому законом порядку.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

В ч. 1 статті 303 ЦПК України зазначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Ухвалюючи рішення по справі суд першої інстанції виходив з того, що ним були встановленні факти про те, що ОСОБА_2 є рідною донькою ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно протоколу № 45 засідання міської житлової комісії Свердловської міської ради від 06.12.1985 року міська житлова комісія клопотала перед виконкомом міської Свердловської ради народних депутатів про проведення обміну житлової площі ОСОБА_3, що мешкав за адресою АДРЕСА_2. Рішенням Свердловської міської ради № 510 від 16.12.1985 року дозволено обмін житлової площі громадянам. Ордер за № 813 суду надано не було.

Відповідно до поквартирної картки ОСОБА_2 31.08.2006 року прописана за адресою: АДРЕСА_1 та 08.12.2011 року виписана у м. Донецьк.

Згідно талона зняття з реєстрації місця проживання в Україні позивачка була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3.

Відповідно до виписки із протоколу № 28 від 11.05.2012 року засідання громадської комісії з житлових питань Свердловського виконавчого комітету міської ради ОСОБА_2 надано дозвіл на реєстрацію в квартирі АДРЕСА_1.

Тому суд першої інстанції з урахуванням наведеного, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження позовних вимог.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини по справі та матеріали справи у їх сукупності апеляційний суд вважає, що до такого висновку суд дійшов помилково, виходячи з наступного.

Згідно ст. 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Статтею 65 ЖК України встановлено, що наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» № 2 від 12.04.1985 року, зі змінами, при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України по цивільній справі № 6-60цс12 від 11.07.2012 року, за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення із мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

В п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 1 листопада 1996 р. N 9 зазначено, що наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Як вбачається із матеріалів справи, квартира яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 відноситься до державного житлового фонду.

Згідно довідки ТОВ „Коменерго-Свердловськ" від 13.02.2012 року ОСОБА_3 вселився в квартиру АДРЕСА_1 на підставі ордеру № 813 від 30 грудня 1985 року, який відповідно до ст. 58 ЖК України є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Згідно п. 72 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, при вселенні в надане жиле приміщення громадянин здає ордер у житлово-експлуатаційну організацію, а за її відсутності відповідному підприємству, установі, організації; ордер зберігається як документ суворої звітності. Відповідачем не оспорюється факт видачі ордеру ОСОБА_3.

Таким чином, посилання суду на те, що позивачем не надано суду ордер № 813 від 30.12.1985 року є помилковим.

З матеріалів справи вбачається, що наймачем квартири АДРЕСА_1 з 28.05.1987 року був ОСОБА_3.

До складу його сім'ї входила донька ОСОБА_2, яка була зареєстрована в спірній квартирі з 31 серпня 2006 року по 08.12.2011 року, а проживала в квартирі з моменту видачі ордеру разом з батьком у якості члена сім'ї.

Зазначене свідчить про те, що позивачка була членом сім'ї наймача ОСОБА_3, вселилася до спірної квартири у встановленому законом порядку, проживала в ній та набула права користування спірною квартирою, оскільки нею було надано судові достатніх доказів в підтвердження своїх доводів.

Посилання суду на те, що позивачем не надано доказів того, що вона не проживала у спірній квартирі тимчасово, не ґрунтується на матеріалах справи.

Згідно довідки МСЕК серія 10ААА № 745543 ОСОБА_2 є інвалідом 2 групи з дитинства, життєдіяльність значно обмежена. Відповідно до довідки головного управління охорони здоров'я № 03/3-174 від 02.03.2011 року ОСОБА_2 знаходиться на диспансерному обліку у лікаря-психіатра за місцем проживання. Неодноразово проводила лікування у Свердловській та Бірюковській обласних психоневрологічних лікарнях з діагнозом: олігофренія, помірно виражена дебільність з помірно вираженою емоційно-вольовою нестійкістю, дисфоріями.

З матеріалів справи вбачається, що батько ОСОБА_3 зловживав спиртними напоями, страждав на хронічний алкоголізм, отже проживання позивачки, яка є інвалідом другої групи, разом з батьком було неможливим через конфлікти, що постійно виникали, а тому позивачка змушена була періодично залишати квартиру та проживати за місцем знаходження її дяді за адресою АДРЕСА_4, де і проживає тимчасово з квітня 2011 року.

Колегія суддів приймає до уваги письмову заяву ОСОБА_5, справжність підпису якої засвідчено приватним нотаріусом Свердловського міського нотаріального округу, як належний та допустимий письмовий доказ, де зазначено, у період з 2002 року по 2011 рік вона співмешкала з ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 та на час проживання в квартирі відсутні були загально-побутові умови для проживання.

Таким чином, зазначені обставини є поважними, які потягли неможливість позивачки проживати в спірній квартири.

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією лікарського свідоцтва про смерть (а.с. 8).

За життя ОСОБА_3 визнавав право позивачки на проживання в спірній квартирі, що підтверджується тим, що у квітні 2011 року вони спільно вирішували питання щодо обміну спірної квартири, про що свідчить заява від 02.04.2011 року. Таким чином, судова колегія вважає, що позивачка періодично не проживає у спірній квартирі з поважних причин, при цьому зв'язку з квартирою не втратила, а тому підстав вважати, що вона втратила право користування житловою площею в ній немає.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції представник Свердловської міської ради пояснив, що позивачка не має права на проживання в квартирі, оскільки знята з реєстраційного обліку.

Як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_2 дійсно знята з реєстрації місця проживання в спірній квартирі 08 грудня 2011 року.

Однак, з приводу зняття позивачки з реєстрації її представник ОСОБА_4 звертався до Свердловського МВ УМВС України в Луганській області щодо притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_6 стосовно заняття спірної квартири, який займався цим питанням у зв'язку з домовленістю позивачки з батьком щодо спірної квартири, що вбачається із пояснень ОСОБА_6, які знаходяться в матеріалі про відмову в порушенні кримінальної справи.

Таким чином, судова колегія вважає, що зняття з реєстрації носило вимушений характер та було направлено на вирішення житлового питання, як батька позивачки, так і самої позивачки з метою отримання іншого житла, а не у зв'язку з відмовою від житлової площі у спірній квартирі.

Згідно рішення комісії по житловим питанням Свердловського виконавчого комітету міської ради від 11 травня 2012 року наданий дозвіл на реєстрацію ОСОБА_2 згідно ст. 71 ЖК України у квартирі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1. Отже, відповідачем визнається право на проживання позивачки у спірній квартирі.

За таких обставин, у суду першої інстанції не було достатніх правових підстав для висновку про те, що у позивачки відсутнє право користування жилою площею в спірній квартирі, а тому рішення суду не відповідає обставинам справи та вимогам закону, та підлягає скасуванню відповідно до ст. 309 ЦПК України з ухваленням нового рішення, яким визнати за ОСОБА_2 право користування жилою площею в квартирі АДРЕСА_1.

Керуючись ст.ст. 64,65 ЖК України, ст.ст. 303,309,319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Свердловського міського суду Луганської області від 25 грудня 2012 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Свердловської міської ради про визнання права користування житлом задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 право користування жилою площею в квартирі АДРЕСА_1.

Рішення суду набирає законної сили негайно після його проголошення, але може бути оскаржено безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після його проголошення у касаційному порядку.

Головуючий :

Судді: