АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-151 Головуючий у 1 інстанції:
2008 р. Комісаренко Л.В.
Суддя-доповідач: Кримська О.М.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"07" лютого 2008 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Крилової О.В.
Суддів: Савченко О.В. Кримської О.М. При секретарі: Белименко С. В.
З участю представників ОСОБА_6 - ОСОБА_7, ОСОБА_8
представників ОСОБА_1 - ОСОБА_2, ОСОБА_3
представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами
ОСОБА_8 в особі представника ОСОБА_7 та ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2
на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від "17" жовтня 2007 року по справі за позовом
ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_8, Запорізької міської ради, Бюро обміну жилих приміщень виконкому Запорізької міської ради, райдержадміністрації Орджонікідзевського району в м. Запоріжжі, 3 - ті особи: ОСОБА_9. КП ВРЕЖО № 1 Орджонікідзевського району м. Запоріжжя, відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Орджонікідзевського району м. Запоріжжя, приватний нотаріус ОСОБА_10 про визнання обміну та ордеру недійсними, вселення, виселення, визнання недійсним свідоцтва про право власності
2
на квартиру, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання такою, що не набула право користування житловим приміщенням, за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу та угоди обміну житлового приміщення недійсними, -
ВСТАНОВИЛА:
В серпні 2002 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про
визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, з урахуванням уточнених
позовних вимог, просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, в зв'язку з тим, що ОСОБА_4 свої
зобов'язання за договором не виконала, з ним не розрахувалася, а також просив визнати
недійсним обмінний ордер № 431 від 26.04.2002 р. виданий на ім'я ОСОБА_11,
посилаючись на те, що обмін між ними був фіктивний на підставі ст.. 58 ЦК України (в
редакції 1963 року)
У січні 2003 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_11 про визнання виписки та приватизації недійсними, який в ході судового розгляду неодноразово уточнювала та доповнювала.
В позовних заявах зазначала, що з 09.11.1992 року вона була прописана та постійно користувалась житловою площею в квартирі АДРЕСА_1, яка належала до державного житлового фонду. Основним наймачем зазначеної квартири був її дід ОСОБА_12 В цій квартирі також була прописана та проживала дружина ОСОБА_12 - ОСОБА_11 Після смерті діда між нею та ОСОБА_11 постійно вникали сварки з приводу користування квартирою. 26.04.2002 року з метою проведення обміну її частини житлової площі у квартирі на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_6 - сину ОСОБА_11 на праві приватної власності, вони уклали договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_4 придбала у ОСОБА_6 однокімнатну квартиру, сплативши зазначену в договорі суму та в 2002 році виписалась з квартири АДРЕСА_1. Згодом рішенням суду за позовом ОСОБА_6 було визнано недійсними зазначений договір купівлі-продажу квартири та обмінний ордер на житлове приміщення за адресою АДРЕСА_1.
Посилаючись на те, що відповідачі таким чином ввели її в оману, оскільки не мали дійсного наміру в обмін на її відмову від права користування жилим приміщенням в спірній квартирі та виписки з неї надати їй квартиру, яка належала ОСОБА_6, просила суд визнати недійсним обмін спірної квартири АДРЕСА_1, визнати недійсним ордер № 431 від 26.04.2002 року виданий виконкомом Запорізької міської ради ім'я ОСОБА_11 на квартиру АДРЕСА_1. Вселити її в квартиру АДРЕСА_1, зобов'язавши відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Орджонікідзевського району м. Запоріжжя оформити її прописку у вказаній квартирі та виселити ОСОБА_6 з квартири АДРЕСА_1.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_11 (а.с. 76 т.3).
3
До участі у справі в якості належного відповідача за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про визнання виписки та приватизації недійсними залучено спадкоємця за заповітом після смерті ОСОБА_11 - ОСОБА_1
У листопаді 2005 року в ході судового розгляду справи ОСОБА_1, змінила позов, який був заявлений ОСОБА_11 та звернулась до суду з позовом в якому вона зазначала, що ОСОБА_4 в 1992 р. була прописана в АДРЕСА_1 без фактичного проживання, а з метою збереження цієї квартири після смерті ОСОБА_12, який помер в серпні 2001 р., та ОСОБА_11, яка померла 09.05.2004 p., залишивши заповіт на все своє майно на ім'я ОСОБА_1 Посилаючись на те, що в квартиру ОСОБА_4 не вселялася, в ній не проживала, квартплату та комунальні послуги не оплачувала, а проживала у своєї матері, просила суд визнати ОСОБА_4 такою, що не набула права користування жилим приміщенням.
Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 17.10.2007 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено.
Визнано недійсним обмін квартири АДРЕСА_1.
Визнано недійсним ордер № 431 від 26.04.2002 року виданий виконкомом Ради народних депутатів м. Запоріжжя на ім'я ОСОБА_11 на квартиру АДРЕСА_1.
Визнано недійсним свідоцтво № 1602 від 23.07.2002 року про право власності на квартиру АДРЕСА_1, видане Орджонікідзевською адміністрацією Запорізької міської ради на підставі розпорядження голови Орджонікідзевської райадміністрації.
Вселено ОСОБА_4 в квартиру АДРЕСА_1.
Зобов'язано відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Орджонікідзевського району м. Запоріжжя зареєструвати ОСОБА_4 у вказаній квартирі.
Виселено ОСОБА_6 з квартири АДРЕСА_1.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу та обміну житлового приміщення недійсним - відмовлено.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання такою, що не набула право користування житловим приміщенням - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_6 в особі представника ОСОБА_7 та ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подали апеляційні скарги, в яких посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просили рішення суду першої
4
інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким їх позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, а в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення осіб, які брали участь у судовому засіданні, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
З матеріалів справи вбачається, що з 11 листопада 1992 року в квартирі АДРЕСА_1 , яка належала до державного фонду, проживали та були прописані: ОСОБА_12, який помер в серпні 2001 року, ОСОБА_11 та ОСОБА_4
Власником квартири АДРЕСА_2 був - ОСОБА_6
26 квітня 2002 року між ОСОБА_11, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 відбулася домовленість про обмін вищеназваних жилих приміщень, в результаті якого ОСОБА_4 згідно договору купівлі - продажу отримала у власність квартиру АДРЕСА_2, у яку вселилась та прописалась, а ОСОБА_6 - вселився в якості члена сім'ї до своєї матері - ОСОБА_11 у квартиру АДРЕСА_1.
Відповідно до ст. 242 ЦК України ( в редакції 1963 року) до договору міни застосовуються відповідні правила про договір купівлі - продажу, якщо інше не випливає із суті відносин сторін .
Істотною умовою такого обміну було укладення договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_2, згідно до якого ОСОБА_4 набуває право власності на названу квартиру.
За цим договором кожна із сторін взяла на себе певні зобов'язання та набула певних прав стосовно предмету договору. Всі зобов'язання повинні виконуватись належним чином.
Правовідносини сторін щодо вказаних угод охоплюються метою настання загального наслідку забезпечення житлом всіх учасників угод з урахуванням особливостей правового статусу приміщень і мають правові наслідки, які відокремленню не підлягають. Виходячи з спрямованості дій ОСОБА_6, який після документального оформлення угод не здійснював дій щодо фактичного виконання своїх обов'язків як сторона угоди, зокрема, не звільняв її від своїх речей до часу її продажу ОСОБА_13 Дану обставину ОСОБА_6 підтвердив і під час апеляційного розгляду справи.
5
Одночасно з діями щодо незвільнення приміщення, яке придбала ОСОБА_4, але фактично не могла через перешкоди з боку ОСОБА_6 його зайняти, останній оспорив лише частину загальної угоди, штучно відокремивши питання про купівлю-продаж однокімнатної квартири від інших дій учасників угод по розпорядженню двома жилими приміщеннями.
Суд першої інстанції правильно оцінив сукупність дій ОСОБА_6 як складову частину обману, внаслідок якого було укладено спільний обмін жилими приміщеннями та належним чином визнав угоду недійсною за правилами ст.. 57 ЦК України 1963 року.
ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом про визнання договору купівлі -продажу квартири від 26 квітня 2002 року недійсним з тих підстав, що ОСОБА_4 не розрахувалась з ним за цим договором.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23 вересня 2002 року позов ОСОБА_6 було задоволено та визнано обмінний ордер № 431 на жиле приміщення по АДРЕСА_1 та договір купівлі-продажу від 26 квітня 2002 року квартири АДРЕСА_2 - недійсними, яке ухвалою судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області від 20 травня 2004 року було скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Приватизація - цивільно-правова угода і підстави визнання її недійсними передбачені Цивільним Кодексом України.
Пунктом 5 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого Державним комітетом України по житлово - комунальному господарству 15 вересня 1992 року № 56 з змінами від 05 серпня 1994 року № 72. включає до членів сім'ї наймача лише громадян, які постійно мешкають у квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.
Відповідно до ст. 59 ЦК України (редакції 1963 року) угода , яка визнана недійсною , вважається недійсною з моменту її укладення і сторони повертаються у первісний стан.
23 липня 2002 року ОСОБА_11 в результаті приватизації житла, отримала свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1.
Враховуючи , що ОСОБА_4 вибула з постійного місця проживання поза своєї волі, а внаслідок угоди, яка була за позовом одного з учасників угоди - в данному випадку - ОСОБА_6, визнана недійсною судовим рішенням , тобто - з квітня 2002 року, тому на момент приватизації у липні 2002 року одноособово ОСОБА_11 спірної квартири аналогічне право , втрачене внаслідок оскаржуваної угоди у ОСОБА_4 фактично було поновлено з ініціативи учасників обміну - ОСОБА_6 і повинно було прийматись до уваги органом приватизації.
6
Таким чином, в результаті таких дій ОСОБА_6 ОСОБА_4 було позбавлено права власності на квартиру по вул. Перемоги, 79, кв.59 в м. Запоріжжі, а також було порушено право ОСОБА_4 на приватизацію спірної квартири .
Отже, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 в повному обсязі, суд першої інстанції, визначивши вірно правовий статус сторін по даній справі, дійшов до правильного висновку щодо їх обгрунтованості.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 31 січня 2003 року ОСОБА_4 виселена з квартири АДРЕСА_2, а ОСОБА_6 - вселено в цю квартиру .
Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 17 лютого 2005 року за заявою ОСОБА_4 рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 31 січня 2003 року за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_4 (3-я особа: ВРЕЖО Орджонікідзевського району) про виселення та вселення, стягнення моральної шкоди скасовано за нововиявленими обставинами.
Згідно договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_2 від 12 березня 2003 року ОСОБА_6 продав названу квартиру, а ОСОБА_13 її придбав. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_13 помер, та до участі у справі було залучено його спадкоємця - ОСОБА_9
У серпні 2007 року ОСОБА_6 уточнив свої позовні вимоги та підтримав вимоги ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_4 такою, що не набула право користування і приватизацію жилого приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та просив задовольнити позовні вимоги про визнання угоди купівлі - продажу квартири АДРЕСА_2 та обмінного ордеру недійними.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_4 такою, що не набула право користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1, суд першої інстанції правильно виходив з того, що позивачем не надано доказів в обґрунтування своїх позовних вимог щодо прописки ОСОБА_4 у спірній квартирі без мети фактичного проживання.
Крім того, такі вимоги спростовуються фактичними обставинами справи, а саме: заявою ОСОБА_11, яка була учасником обміну, щодо її згоди на здійснення обміну квартири АДРЕСА_1, яким вона визнавала за ОСОБА_4 її право на частину жилого приміщення в спірній квартирі.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, суд першої інстанції дійшов до правильно висновку, щодо їх безпідставності.
7
Доводи представника апелянта ОСОБА_6 про те, що ОСОБА_4 не набула право користування спірним жилим приміщенням є необгрунтованими та суперечать матеріалам справи, з яких видно, що ОСОБА_11 за життя не оспорювала правового статусу ОСОБА_4, як члена сім'ї наймача. А отже, його доводи , що судом першої інстанції розглянуті не всі позовні вимоги є безпідставними.
Не ґрунтуються на законі також посилання на те, що обмін було здійснено з порушенням діючого законодавства, а саме: не можна було обмінювати приватну власність на державну , оскільки на час здійснення обміну діюче законодавство дозволяло проводити обмін жилого приміщення, яким користуються на умовах найму, на житло, що перебуває у приватній власності.
Доводи представника апелянта ОСОБА_6 про те, що позовні вимоги про визнання приватизації та свідоцтва про право власності на спірне приміщення № 431 недійсним має розглядатись у порядку адміністративного судочинства є необгрунтованими, оскільки спір виник стосовно житлових правовідносин та правовідносин власності, а тому суд першої інстанції правомірно розглянув ці вимоги в порядку цивільного судочинства.
Доводи представника апелянта ОСОБА_6 щодо порушення судом правил підсудності не відповідають дійсним обставинами справи, так як головою апеляційного суд Запорізької області була визначена підсудність даної справи, у відповідності до вимог ст. 133 ЦПК України ( в редакції 1963 року).
Посилання представника апелянта ОСОБА_1 щодо незастосування судом першої інстанції строку позовної давності до позовних вимог ОСОБА_4 про визнання обміну недійсним є необгрунтованими, оскільки перебіг строку позовної давності починається з того моменту, коли особа взнала про порушення її права, а ОСОБА_4 звернулась до суду за захистом свого порушеного житлового права у 2003 року, а потім відповідно до цивільно-процесуального законодавства уточнювала та доповнювала свої позовні вимоги.
Не відповідають обставинам справи також доводи представника апелянта ОСОБА_6 про те, що порушено житлові права ОСОБА_6, оскільки останній розпорядився належною йому квартирою АДРЕСА_2 після ухвалення судового рішення про визнання обміну та договору купівлі - продажу цієї квартири недійсними , на власний розсуд: а саме - продав 12 березня 2003 року названу квартиру ОСОБА_13 та розпорядився грошима і не оспорював цей правочин.
З таких обставин, колегія суддів, розглянувши апеляційні скарги в межах їх доводів, відповідно до ст. 303 ЦПК України, приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та справедливим.
Доводи, наведені в апеляційних скаргах не спростовують його законність.
Підстав для його скасування не вбачається.
8
Керуючись ст. ст. 307, 308 , 313, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційні скарги ОСОБА_8 в особі представника ОСОБА_7 та ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 17 жовтня 2007 року по цій справі по даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає чинності негайно, але може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців шляхом подачі касаційної скарги.