Головуючий у 1 інстанції - суддя Іващенко В. М.

Суддя-доповідач - Яманко В. Г.

 

 

                                                                                                      

 

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 вересня 2008 року                                                                                        справа № 22-а-8135/08

зал судового засідання № 2 у приміщенні суду за адресою:  м. Донецьк, бул. Шевченка, 26, 3 корпус

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді:                                        Яманко  В. Г.

суддів:                                                              Міронова Г. М.

                                       Горбенко  К. П.

при секретарі судового  засідання	Білоус К. І.
за участю представників від
позивача: не з'явився, повідомлений належним чином,  відповідача: не з'явилися, повідомлені належним чином, третьої особи: не з'явилися, повідомлені належним чином
розглянувши у відкритому судовому засіданні  апеляційну скаргу                      Управління праці та соціального захисту населення                                                           Ровеньківської міської ради Луганської області,                                                          м. Ровеньки на постанову Ровеньківського міського суду Луганської області від                                                  5 червня 2008 року   по адміністративній справі      № 2-а-80/08 (суддя Іващенко В. М.) за позовом                                   ОСОБА_1, м. Ровеньки до                                                   Управління праці та соціального захисту населення                                                         Ровеньківської міської ради Луганської області,                                                         м. Ровеньки за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору  на боці відповідача                    Управління Державного казначейства України                                                         в Луганській області, м. Луганськ  про                                                 визнання дій незаконними, зобов'язання вчинити                                                         нарахування щорічної допомоги на оздоровлення,                                                         грошової допомоги до 5 травня за 2005-2007 роки,                                                                          компенсації за невикористану путівку

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся 20 березня 2008 року до Ровеньківського міського суду Луганської області з позовною заявою (арк. справи 1) до Управління праці та соціального захисту населення Ровеньківської міської ради Луганської області, м. Ровеньки (далі по тексту - УПСЗН Ровеньківської міської ради) про визнання дій УПСЗН Ровеньківської міської ради щодо виплати щорічної допомоги на оздоровлення, грошової допомоги до 5 травня в розмірі меншому, ніж передбачено законодавством, несплаті компенсації за невикористану путівку - незаконними; зобов'язання УПСЗН Ровеньківської міської ради зробити нарахування: щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік згідно статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 1840 грн., разової грошової допомоги до 5 травня згідно статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в розмірі 2570 грн. 42 коп., компенсації за невикористану путівку згідно пункту 4 статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 2898 грн.; зобов'язання Управління Державного казначейства України в Луганській області (далі по тексту УДКУ в Луганській області) здійснити виплату: щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік на користь позивача в розмірі 1840 грн., щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2007 рік на користь позивача в розмірі 2570 грн. 42 коп., компенсації за невикористану путівку на користь позивача в розмірі 2898 грн.; зобов'язання УПСЗН Ровеньківської міської ради в подальшому здійснювати перерахунок щорічної допомоги на оздоровлення, разової грошової допомоги до 5 травня, компенсації за невикористану путівку.

Провадження по даній адміністративній справі було відкрито судом першої інстанції 24 березня 2008 року (арк. справи 6), тобто з порушенням вимог частини 3 статті 107 Кодексу адміністративного судочинства України.

12 травня 2008 року позивач уточнив позовні вимоги (арк. справи 14) з наступним їх визначенням: «Визнати дії УПСЗН Ровеньківської міської ради щодо виплати щорічної допомоги на оздоровлення, грошової допомоги до 5 травня в розмірі меншому, ніж передбачено законодавством, несплаті компенсації за невикористану путівку - незаконними; зобов'язання УПСЗН Ровеньківської міської ради зробити нарахування: щорічної допомоги на оздоровлення за 2005-2007 роки згідно статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 4298 грн. 50 коп., разової грошової допомоги до 5 травня за 2005-2007 роки згідно статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в розмірі 6867 грн. 42 коп., компенсації за невикористану путівку за 2005- 2007 роки згідно пункту 4 статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі 8694 грн.».

Постановою від 5 червня 2008 року (арк. справи 27-32) Ровеньківський міський суд Луганської області задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 частково. Суд першої інстанції визнав дії УПСЗН Ровеньківської міської ради з відмови у проведенні виплати заборгованості з щорічної грошової допомоги на оздоровлення та щорічної одноразової грошової допомоги до Дня Перемоги ОСОБА_1, незаконними; зобов'язав УПСЗН Ровеньківської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 в рахунок відшкодування недоплат: щорічної разової грошової допомоги до дня Перемоги, як інваліду війни в розмірі 6867 грн. 42 коп., щорічної допомоги на оздоровлення як інваліду 3 групи внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС в розмірі 4298 грн. 50 коп., а всього 11165 грн. 92 коп., в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції та постановити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Позивач через канцелярію Донецького апеляційного адміністративного суду надав заперечення на апеляційну скаргу (арк. справи 59 - 60), згідно якої просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції - без змін.

Позивач, відповідач, третя особа про час, дату та місце судового розгляду були повідомлені належним чином, проте правом бути присутніми при судовому розгляді не скористалися.

Колегія суддів, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на скаргу, встановила наступне.

Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ від 28 лютого 1991 року в редакції Закону України № 2001-ХІІ від 19 грудня 1991 року зі змінами та доповненнями станом на час існування спірних правовідносин визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

ОСОБА_1 віднесений до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та є інвалідом 3 групи, що підтверджено посвідченням, довідками МСЕК (арк. справи 2).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач за період 2005 - 2006 роки виплачував йому компенсацію на оздоровлення, щорічну разову допомогу до 5 травня в розмірі, меншому ніж передбачено законодавством.

Згідно довідки відповідача (арк. справи 16, 58) позивачу, як інваліду 3 групи, було сплачено щорічну допомогу на оздоровлення за 2005 рік в квітні 2005 року в розмірі 21 грн. 50 коп., за 2006 рік - в вересні 2006 року в розмірі 90 грн., за 2007 рік - в грудні 2007 року в розмірі 90 грн. Відповідно вказаній довідці позивачу, як інваліду війни 3 групи, було сплачено щорічну разову грошову допомогу за 2005 рік - в квітні 2005 року в розмірі 270 грн., за 2006 рік - в квітні 2006 року в розмірі 270 грн., за 2007 рік - в квітні 2007 року в розмірі 300 грн. Крім того, згідно довідки в період 2005-2007 роки позивачу виплата компенсації за невикористану путівку не виплачувалася, у зв'язку з відсутністю підстав для такої виплати, оскільки Кабінетом Міністрів України не було прийнято відповідних постанов «Про розмір середньої вартості путівки для виплати компенсації особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Абзацом 3 частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції  Закону України від 6 червня 1996 року N 230/96-ВР передбачено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується інвалідам ІІІ групи в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат. Згідно частин 3, 5, 7 статті 48 вказаного Закону щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення, виплата здійснюється з мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент встановлення інвалідності чи втрати годувальника, розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Пунктами 1, 3 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року N 256 з наступними змінами, передбачено, що вказаний Порядок визначає механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету та головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 жовтня 2003 року N 1687 були внесені зміни до вищенаведеної постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року № 256 та затвердженого нею Порядку про покладення на управління праці та соціального захисту населення додаткових завдань щодо ведення персоніфікованого обліку, нарахування та сплати передбачених законодавчими актами пільгових виплат громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Відповідно до статті 55 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 16 травня 2008 року № 279-VI постанови Кабінету Міністрів України набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування. Постанова Кабінету Міністрів України від 29 жовтня 2003 року N 1687 була опублікована 14 листопада 2003 року в Офіційному віснику України  N  44. 

Колегія суддів, з огляду на наведену постанову Кабінету Міністрів України від 29 жовтня 2003 року N 1687, зазначає, що не приймає доводів скаржника стосовно того, що управління праці та соціального захисту з моменту набуття законної сили вказаною постановою не є належними відповідачами в справах щодо стягнення щорічної допомоги на оздоровлення, оскільки статтею 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок державного бюджету, а управління праці та соціального захисту населення стосовно виплат щорічної допомоги на оздоровлення є розпорядниками бюджетних коштів в розумінні пункту 36 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України.

В апеляційній скарзі відповідач зазначив, що при виплаті щорічної допомоги на оздоровлення  керувався статтею 62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», згідно якої роз'яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов'язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб'єктами господарювання, незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності. Проте, в цій статті функції щодо встановлення розміру щорічної допомоги на оздоровлення Кабінету Міністрів України не делеговані, а лише зазначено про те, що Кабінет Міністрів України може затвердити порядок застосування передбачених законом пільг.

Крім того, скаржник посилається як на підставу виплат на підпункт «є» пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою була встановлена виплата щорічної допомоги на оздоровлення інвалідам 2 групи в розмірі 2670 тис. крб. (26 грн. 70 коп.), інвалідам 3 групи в розмірі 2150 тис. крб. (21 грн. 50 коп.). Вказана постанова була прийнята Кабінетом Міністрів відповідно до Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої постановою Верховної Ради України від 11 жовтня 1995 року № 373/95-ВР, яка визначала одночасно з бюджетом конкретний план дій лише на 1996 рік. Крім того, підпункт "є" пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 втратив чинність згідно з постановою Кабінету  Міністрів України від 12 липня 2005 року N 562.

Постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12 липня 2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» встановлено, що інвалідам 3 групи виплата щорічної допомоги на оздоровлення повинна здійснюватися в розмірі 90 грн.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Пунктом 1 частини 1 статті  92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод.

За частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 1 листопада 1996 року визначено, якщо при розгляді справи буде встановлено, що нормативно-правовий акт, який підлягав застосуванню, не відповідає чи суперечить законові, суд зобов'язаний застосувати закон, який регулює ці правовідносини.

При розгляді даної категорії спору апеляційним судом встановлено, що вищенаведені постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 836 та № 562 від 12 липня 2005 року були прийняті всупереч вимог статей 48, 62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тому посилання скаржника на ці постанови апеляційним судом не приймаються та оцінка правовідносин щодо виплати щорічної допомоги на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, здійснюється на підставі  пункту 1 частини 1 статті 92 Конституції України та статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

За 2005 рік відповідачем позивачу, як інваліду 3 групи, щорічну допомогу на оздоровлення було виплачено в квітні 2005 року в розмірі 21 грн. 50 коп. (арк. справи 21), тому з огляду на те, що розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати, сума недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2005 рік складає 1138 грн. 50 коп. (290 грн. х 4 - 21 грн. 50 коп., де 290 грн. - це мінімальний розмір заробітної плати встановлений на період з 1 квітня 2005 року по 30 червня 2005 року статтею 83 Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» від 23 грудня 2004 року № 2285-IV), як і було правильно визначено судом першої інстанції.

Дію абзацу 3 частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на 2006 рік в частині виплати компенсацій і допоміг у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати була зупинена згідно з пунктом 37 статті 77 Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року N 3235-IV та ця норма Конституційним судом України неконституційною не визнавалася, тому дії відповідача щодо відмови позивачу в виплаті допомоги на оздоровлення, виходячи з чотирьох мінімальних заробітних плат за 2006 рік є обґрунтованими. Суд першої інстанції дійшов неправильного висновку щодо визнання дій відповідача неправомірними при нарахуванні та виплаті позивачу, як інваліду 3 групи, щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 90 грн. та відповідно неправильно стягнув з відповідача суму недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2006 рік в розмірі 1410 грн.

При визначенні щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік апеляційний суд враховує, що рішенням Конституційного Суду України N 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року у справі N 1-29/2007 про соціальні гарантії громадян були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним) положення пункту 30 статті 71 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік” від 19 грудня 2006 року № 489-V, яким було зупинено на 2007 рік дію частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», внаслідок чого положення статті 48 підлягають застосуванню у 2007 році у редакції  Закону України від 6 червня 1996 року N 230/96-ВР. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними, не можуть бути оскаржені та мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що виплата повинна була здійснюватися в порядку, встановленому абзацом 3 частини 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат станом на день виплати. За даними відповідача (арк. справи 21) позивачу щорічна допомога на оздоровлення за 2007 рік була виплачена в грудні 2007 року в розмірі 90 грн., тому сума несплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік складає 1750 грн. (460 грн. х 4 - 90 грн., де 460 грн. - розмір мінімальної заробітної плати встановлений на період з 1 жовтня 2007 року по 31 грудня 2007 року статтею 76 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік"), як і було правильно визначено судом першої інстанції.

З врахуванням викладеного, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для визнання незаконними дій відповідача щодо виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі, меншому ніж передбачено статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за 2005, 2007 роки та зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2005, 2007 року на загальну суму 2888 грн. 50 коп., з якої за 2005 рік -1138 грн. 50 коп., за 2007 рік - 1750 грн.  за рахунок коштів Державного бюджету України.

 

Стосовно позовних вимог про визнання дій УПСЗН Ровеньківської міської ради щодо виплати грошової допомоги до 5 травня в розмірі меншому, ніж передбачено законодавством, незаконними; зобов'язання УПСЗН Ровеньківської міської ради зробити нарахування разової грошової допомоги до 5 травня згідно статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», колегія суддів зазначає наступне.

Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (зі змінами та доповненнями станом на час розгляду спірних правовідносин), далі по тексту - Закон № 3551-ХІІ, визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону № 3551-ХІІ до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. Розділом 3 цього Закону визначені пільги ветеранам війни та гарантії їх соціального захисту.

Пунктом 2 частини 2 статті 7 вищевказаного закону передбачено, що до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.

Згідно довідки відповідача (арк. справи 16) позивачу, як інваліду війни 3 групи, було виплачено щорічну разову грошову допомогу: за 2005 рік - в квітні 2005 року в розмірі 270 грн., за 2006 рік - в квітні 2006 року в розмірі 270 грн., за 2007 рік - в квітні 2007 року в розмірі 300 грн.

Частиною 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції станом на дні виплати визначено, що щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам 1 групи - десять мінімальних пенсій за віком; 2 групи - вісім мінімальних пенсій за віком; 3 групи - сім мінімальних пенсій за віком.

Статтею 30 Закону України "Про державний бюджет України на 2005 рік" № 2285-ІV від 23 грудня 2004 року, яка в новій редакції  Закону України від 25 березня 2005 року N 2505-IV є статтею 34 того ж змісту, було встановлено, що в 2005 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" здійснюється інвалідам війни 3 групи в розмірі 270 гривень. З огляду на те, що положення статті 30 (34) Закону України "Про державний бюджет України на 2005 рік" Конституційним Судом України до дійсного часу не визнані неконституційними, колегія суддів дійшла до висновку, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку щодо визнання дій відповідача неправомірними при нарахуванні та виплаті позивачу, як інваліду війни 3 групи, суми щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2005 рік у розмірі 270 грн. та відповідно неправильно стягнув з відповідача суму недоплаченої щорічної разової допомоги до 5 травня за 2005 рік в розмірі 2054 грн.

На 2006 рік дія частини п'ятої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» була зупинена в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги інвалідам війни згідно з Законом України "Про Державний бюджет на 2006 рік" від 20 грудня 2005 року N 3235-IV та відповідно до статті 30 цього ж закону про державний бюджет було встановлено, що у 2006 році виплата щорічної разової допомоги здійснюється інвалідам війни 3 групи в розмірі 270 гривень. Згідно довідки відповідача (арк. справи 21) позивачу у 2006 році було виплачено 270 грн., тому суд першої інстанції дійшов неправильного висновку щодо визнання дій відповідача неправомірними при нарахуванні та виплаті позивачу, як інваліду війни 3 групи, суми щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2006 рік у розмірі 270 грн. та відповідно неправильно стягнув з відповідача суму недоплаченої щорічної разової допомоги до 5 травня за 2006 рік в розмірі 2243 грн.

Статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19 грудня 2006 року № 489-V встановлено, що у 2007 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" здійснюється  інвалідам 3 групи в розмірі 300 грн.

Відповідач посилається на те, що згідно статті 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» щорічна разова допомога за 2007 рік була виплачена позивачу у встановленому цією нормою розмірі 300 грн.

Рішенням Конституційного Суду України N 6-рп/2007 від 9 липня 2007 року у справі N 1-29/2007 про соціальні гарантії громадян були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним) стаття 29, пункт 13 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", яким було зупинено на 2007 рік дію частини п'ятої статей 12, 13, 14 та 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги.

Рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними, не можуть бути оскаржені та мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Частиною 1 статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» № 966-ХІV від 15 липня 1999 року передбачено, що прожитковий мінімум застосовується для: встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України, визначення права на призначення соціальної допомоги.

Розмір щорічної разової грошової допомоги за 2007 рік для позивача - інваліда війни 3 групи повинен бути розрахований виходячи з наступного:

-                    відповідно до частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 9 липня 2003 року, що набрав чинності з 1 січня 2004 року (в редакції яка була дійсна на час здійснення виплати), мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом,

-                    розмір мінімальної пенсії за віком в період з 1 квітня 2007 року по 30 вересня 2007 року складав 410 грн. 06 коп.,

-          розмір щорічної разової допомоги за 2007 рік складає 2870 грн. 42 коп. (410 грн. 06 коп. х 7),

-          сума недоплаченої позивачу разової грошової допомоги за 2007 рік відповідно до вищенаведеного складає 2570 грн. 42 коп. (2870 грн. 42 коп. - 300 грн.), як  було вірно визначено судом першої інстанції.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», статті 63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок державного бюджету.

          Суд першої інстанції в резолютивній частині постанови вказав про стягнення грошових коштів з відповідача без зазначення того, що стягнення здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

З врахуванням викладеного, колегія суддів дійшла до висновку про наявність підстав для визнання незаконними дій відповідача щодо виплати позивачу щорічної разової допомоги до 5 травня за 2007 рік в розмірі, меншому ніж передбаченому статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу недоплаченої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2007 рік в розмірі 2570  грн. 42 коп.  за рахунок коштів Державного бюджету України.

 

Колегія суддів стосовно викладених в позовній заяві вимог про визнання неправомірними дій відповідача в частині не виплати компенсації у розмірі середньої вартості путівки на санаторно-курортне лікування, стягнення компенсації у розмірі середньої вартості путівки на санаторно-курортне лікування за 2005-2007 роки в розмірі 8696 грн. зазначає наступне.

В обґрунтування своїх вимог позивач послався на те, що в 2005-2007 роках він не користувався санаторно-курортною путівкою та відповідно до частини 4 статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на отримання компенсації в розмірі середньої вартості путівки в Україні. Джерелом своєї обізнаності стосовно розмірів середньої вартості путівки позивач зазначив прейскурант цін оздоровлення та відпочинку в Медицинському центрі «Медики - Чорнобилю» (арк. справи 4).

В матеріалах справи наявні заяви позивача від 21 листопада 2007 року про виплату грошової компенсації за невикористану путівку за 2006, 2007 роки. Заява про грошової компенсації за невикористану путівку за 2005 рік в матеріалах справи відсутня.

Відповідач в листі (арк. справи 25, 26) зазначив, що в 2005, 2006, 2007 роках компенсація за невикористану путівку не виплачувалася, у зв'язку з відсутністю розміру середньої вартості путівки встановленого Кабінетом Міністрів України для виплати компенсацій громадянам, які постраждали від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Пунктом 4 частини 1 статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що позачергове щорічне безоплатне надання санаторно-курортних путівок або одержання за їх бажанням грошової компенсації в розмірі середньої вартості путівки в Україні. Порядок надання путівок та розмір їх середньої вартості визначаються Кабінетом Міністрів України. Підпунктом 1 пункту 28 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»  від 28 грудня 2007 року N 107-VI, який набрав чинності з 1 січня 2008 року, пункт 4 частини 1 статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» був викладений в наступній редакції: «позачергове безоплатне надання санаторно-курортних путівок або одержання компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування. Порядок надання путівок, розмір та порядок виплати компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування визначаються Кабінетом Міністрів України». Зміни, внесені підпунктом 1 пункту 28 розділу II вказаного Закону N 107-VI, були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008. За частиною 3 статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Позивач посилається на те, що існує пряма норма закону, яка зобов'язує відповідача платити компенсацію за невикористану санаторно-курортну путівку, проте  норма викладена в пункті 4 частини 1 статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» містить посилання на порядок та розміри середньої вартості путівки, які  повинен встановлювати Кабінет Міністрів України, та застосовується разом з цілою низкою підзаконних нормативних актів.

Пунктом 1 Положення про організацію оздоровлення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 800 від 16 травня 2000 року передбачено, що це Положення визначає порядок організації щорічного оздоровлення (санаторно-курортного лікування та відпочинку) громадян, визнаних постраждалими відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Відповідно до пункту 17 вказаної постанови у разі самостійної організації санаторно-курортного лікування громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, виплачується компенсація середньої вартості путівки у розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України.

Нижче переліченими постановами Кабінету Міністрів України була затверджена середня вартість путівки для виплати компенсації особам, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, громадянам, віднесеним до 1 категорії:

-     № 297 від 28 березня 2001 року на 2000 рік - 70 грн.,

-     № 414 від 29 березня 2002 року на 2001 рік - 70 грн.,

-     № 503 від 8 квітня 2003 року на 2002 рік - 70 грн.,

-     № 848 від 31 серпня 2005 року на 2004 рік - 107 грн.

В 2003, 2005, 2006, 2007 роках окремі постанови про визначення розміру середньої вартості путівки для виплати компенсації особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, Кабінетом Міністрів України не приймалися.

Згідно пункту 2 частини 2 статті 7  Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ (зі змінами та доповненнями станом на час розгляду спірних правовідносин) передбачено, що до інвалідів війни належать також особи, які стали інвалідами внаслідок каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Управління праці та соціального захисту населення видають відповідні посвідчення в підтвердження того, що певна особа, в даному випадку позивач, є інвалідом ІІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни. 

Порядок виплати грошової компенсації вартості санаторно-курортного лікування деяким категоріям громадян, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2004 року N 785 (далі за текстом - Порядок № 785), визначає механізм виплати грошової компенсації замість санаторно-курортної путівки та компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування, передбачених Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про жертви нацистських переслідувань" та "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні". Відповідно до пункту 7 вказаного  Порядку середню вартість санаторно-курортної путівки визначає Мінпраці за поданням Фонду соціального захисту інвалідів та погодженням з Мінфіном щороку до 15 березня в межах обсягу бюджетних коштів, виділених відповідно до Закону України про Державний бюджет на поточний рік. Тобто, Кабінет Міністрів України делегував постановою від 17 червня 2004 року N 785 надані йому законом повноваження по визначенню середньої вартості путівки Міністерству праці та соціальної політики України.

Нижче приведеними наказами Міністерства праці та соціальної політики України в межах обсягу бюджетних коштів, виділених відповідно до Закону України про Державний бюджет на поточний рік, середня вартість путівки для виплати грошової компенсації за санаторно-курортне лікування була встановлена наступним чином:

-     № 80 від 3 березня 2005 року - на 2005 рік в розмірі 150 грн.,

-     № 72 від 15 березня 2006 року - на 2006 рік в розмірі 200 грн.,

-     № 92 від 12 березня 2007 року - на 2007 рік в розмірі 200 грн.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 785 грошова компенсація виплачується інвалідам війни за місцем їх обліку один раз на два роки з дня звернення із заявою про виділення путівки або виплату грошової компенсації за бажанням, якщо ці особи протягом двох років не одержували безоплатних санаторно-курортних путівок, незалежно від наявності медичного висновку про необхідність санаторно-курортного лікування або медичних протипоказань. Грошова компенсація виплачується у таких розмірах: інвалідам I і II груп - 100 відсотків середньої вартості путівки; інвалідам III групи - 75 відсотків середньої вартості путівки.

У пункті 4 Порядку № 785  вказано, що компенсація вартості самостійного санаторно-курортного лікування особам, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" виплачується за їх бажанням у розмірі вартості самостійного санаторно-курортного лікування, але не більше ніж середня вартість санаторно-курортної путівки, визначена відповідно до пункту 7 цього Порядку.

        Пунктом 3 Порядку № 785  передбачено, що підставою для виплати грошової компенсації є такі документи: заява про виплату грошової компенсації;  посвідчення особи, що підтверджує її належність до категорії громадян, зазначених у пункті 2 цього Порядку; облікові дані про одержання путівок та грошової компенсації.

Пунктом 5 вказаного Порядку передбачено, що підставою для виплати компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування є такі документи: заява про виплату компенсації; квитанція про оплату вартості санаторно-курортної путівки; зворотний талон санаторно-курортної путівки; посвідчення особи, що підтверджує її належність до категорії громадян, зазначених у пункті 4 цього Порядку. Доказів самостійного санаторно-курортного лікування позивач не надав.

          Пунктом 6 Порядку виплати грошової компенсації вартості санаторно-курортного лікування деяким категоріям громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2004 року N 785, передбачено, що грошова компенсація виплачується особам через два роки після звернення із заявою про виділення путівки або виплату грошової компенсації, якщо вони протягом цього періоду не одержували безоплатної санаторно-курортної путівки. Право на компенсацію вартості самостійного санаторно-курортного лікування настає з дня звернення із заявою про її виплату один раз на два роки.

         Таким чином, за існуючим у період з 2005 по 2007 роки порядком, встановленим Кабінетом Міністрів України, передбачено, що отримати компенсацію за невикористану санаторно-курортну путівку можливо не за попередні від дня звернення роки, а в наступні два роки після обов'язкового письмового звернення до управління праці та соціального захисту населення. Тому, враховуючи, що позивач звернувся 21 листопада 2007 року до відповідача за грошовою компенсацією замість санаторної - курортної путівки за 2006, 2007 роки та не звертався з відповідною заявою за грошовою компенсацією замість санаторної - курортної путівки за 2005 рік, право на отримання грошової компенсації замість санаторної - курортної путівки у позивача за 2005, 2006 роки не виникає з огляду на пункт 6 Порядку виплати грошової компенсації вартості санаторно-курортного лікування деяким категоріям громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2004 року N 785, а за 2007 рік - право на отримання компенсації виникне через два роки, тому суд першої інстанції правильно відмовив в задоволенні позовних вимог, але з підстав визначених в даному судовому рішенні апеляційного суду. 

Також, колегія суддів зазначає, що оскільки предметом спору є виплата допомоги на оздоровлення інваліду 3 групи 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до спірних правовідносин застосовуються приписи частини 3 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду. Так, пунктом 1 частини 1 статті 13 Закону України «Про статус і соціальний захист, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено, що держава бере на себе відповідальність за завдану шкоду громадянам та зобов'язується відшкодувати її за пошкодження здоров'я або втрату працездатності громадянами та їх дітьми, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Частиною 1 статті 76 Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 року № 39/95-ВР передбачено, що право на подання позову про відшкодування ядерної шкоди, заподіяної життю і здоров'ю особи, не обмежується строком давності. Пунктом 3 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність бюджетного фінансування для здійснення соціальних виплат, з огляду на те, що судові рішення ухвалюються в межах норм діючого законодавства в незалежності від причин ненадходження коштів з Державного бюджету України на виплату допомоги та згідно частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Також, судом першої інстанції дана адміністративна справа розглянута з порушенням двохмісячного терміну, встановленого статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України. 

Виходячи з вищевикладеного, з врахуванням приписів частини 1 статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції прийняв оскаржувану постанову з порушенням матеріального права, що обумовлює скасування постанови суду першої інстанції та прийняття нової постанови з частковим задоволенням позовних вимог у відповідності до норм права, застосованих при вирішенні цього спору, для забезпечення захисту прав та інтересів фізичної особи від порушень з боку суб'єкту владних повноважень.

Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Ровеньківської міської ради Луганської області на постанову Ровеньківського міського суду Луганської області від 5 червня 2008 року по адміністративній справі № 2-а-80/08 задовольнити частково.

Постанову Ровеньківського міського суду Луганської області від 5 червня 2008 року по адміністративній справі № 2-а-80/08 - скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 м. Ровеньки до Управління праці та соціального захисту населення Ровеньківської міської ради Луганської області, м. Ровеньки про визнання дій незаконними, зобов'язання вчинити донарахування щорічної допомоги на оздоровлення, грошової допомоги до 5 травня, компенсації за невикористану путівку за період 2005-2007 роки задовольнити частково.

        Визнати незаконними дії Управління праці та соціального захисту населення Ровеньківської міської ради Луганської області, м. Ровеньки щодо виплати ОСОБА_1, м. Ровеньки щорічної допомоги на оздоровлення за 2005, 2007 роки в розмірі, меншому ніж передбачено статтею 48 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Визнати незаконними дії Управління праці та соціального захисту населення Ровеньківської міської ради Луганської області, м. Ровеньки щодо виплати ОСОБА_1, м. Ровеньки щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2007 рік в розмірі, меншому ніж передбачено статтею 13 «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Ровеньківської міської ради Луганської області, м. Ровеньки здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1, м. Ровеньки недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2005, 2007 року на загальну суму 2888 грн. 50 коп., з якої за 2005 рік - 1138 грн. 50 коп., за 2007 рік - 1750 грн.  за рахунок коштів Державного бюджету України.

Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Ровеньківської міської ради Луганської області, м. Ровеньки здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1, м. Ровеньки недоплаченої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2007 рік в розмірі 1750 грн.  за рахунок коштів Державного бюджету України.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України відкласти з дня закінчення судового розгляду справи на строк п'ять днів складання судового рішення у повному обсязі.

Вступна та резолютивна частини постанови складені, підписані колегією суддів у нарадчій кімнаті та проголошені в судовому засіданні 24 вересня 2008 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з дня складення в повному обсязі.

 

                           Постанова складена в повному обсязі та підписана колегією суддів 29 вересня 2008 року.

Головуючий:                                                                                                  В.Г.Яманко

Судді:                                                                                                               Г.М.Міронова

                                                                                                                           К.П.Горбенко

 

З оригіналом згідно:

Суддя                                                    В.Г.Яманко