Справа № 2/362/39/13 Головуючий у І інстанції Грибанова Ю.Л.
Провадження № 22-ц/780/2289/13 Доповідач у 2 інстанції Фінагєєв В.О.
Категорія 26 17.04.2013
УХВАЛА
Іменем України
16 квітня 2013 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Апеляційного Суду Київської області в складі:
головуючого судді Яворського М.А.,
суддів: Фінагєєва В.О., Кашперської Т.Ц.,
за участю секретаря Черненко І.Ю.
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 25 січня 2013 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції, третя особа - ОСОБА_4 про захист прав споживача, визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсним, -
В С Т А Н О В И Л А:
У листопаді 2010 року Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції звернулося до суду з позовними вимогами про розірвання кредитного договору, стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на заставне майно. В подальшому позивач просив позовні вимоги про розірвання кредитного договору та звернення стягнення на заставне майно залишити без розгляду, а позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором під час судового розгляду уточнив. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 03.07.2006 року між банком та відповідачем ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, згідно якого відповідачу надано кредит в сумі 24000 доларів США на 240 місяців до 03.07.2026 року зі сплатою 10% річних, 06.03.2007 року до кредитного договору додатковою угодою внесені зміни про надання відповідачу не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 46000 доларів США, а 05.02.2008 року було укладено додаткову угоду до кредитного договору щодо встановлення плати у вигляді процентів за користування кредитом за процентною ставкою 14% річних. Станом на 28.08.2012 року існує заборгованість відповідача перед банком у розмірі 96 654, 00 дол. США, що за курсом НБУ становить 772 555,43 грн., а тому позивач просив суд стягнути вказану заборгованість з ОСОБА_2.
У березні 2011 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом про захист прав споживача, визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсним. В обґрунтування якого, з урахуванням уточнених позовних вимог, зазначив, що при укладанні кредитного договору були порушені його права, як споживача фінансових послуг, а саме банк не попередив його про можливі валютні ризики, правочин вчинено без індивідуальної ліцензії. Крім того, вважає протиправними дії відповідача щодо укладання додаткової угоди до кредитного договору про збільшення процентної ставки до 14 % річних та посилається на порушення ст. 11, 21 Закону України «Про захист прав споживача».
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 25 січня 2013 року у задоволенні первісного та зустрічного позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та ухвалення нового рішення про задоволення зустрічних позовних вимог, через порушення норм процесуального та матеріального права. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам відповідача, викладених у зустрічному позові.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що 03 липня 2006 року між Акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №014/4038/82/38775, згідно з умовами якого кредитор надав позичальнику кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 24000 доларів США на споживчі цілі до 03.07.2026 року, зі сплатою 10% річних за користування кредитом.
В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором було укладено договір іпотеки від 03.07.2006 року.
06 березня 2007 року до кредитного договору укладено додаткову угоду №2, згідно якої кредитор надає позичальнику кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 46 000 доларів США, зі сплатою 9,75 % річних за користування кредитними коштами. Крім того, зазначеною додатковою угодою було визначено умови згідно з якими кредитор має право без отримання будь-якої додаткової згоди позичальника приймати рішення про зміну процентної ставки протягом строку дії договору.
05 лютого 2008 року до кредитного договору укладено додаткову угоду №3, згідно якої сторони домовилися, що за користування кредитом позичальник зобов'язаний сплачувати кредитору плату у вигляді процентів за процентною ставкою 14% річних.
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21.02.2012 року, яке набрало законної сили, в задоволенні позову ОСОБА_4 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції, ОСОБА_2 про захист прав споживачів, припинення договору іпотеки, визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, скасування заходів забезпечення позову відмовлено. Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 12.04.2012 року вказане рішення суду залишене без змін.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції виходив з того, що обставинам на які посилається ОСОБА_2 для визнання кредитного договору недійсним була надана оцінка рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21.02.2012 року, яке набрало законної сили, а тому відсутні підстави для повторного розгляду тих же позовних вимог. Крім того, зазначив, що порушення банком процедури повідомлення про зміну умов кредитування не може бути безумовною підставою для визнання таких дій протиправними, так як позичальник підписав додаткову угоду про зміну процентної ставки на 14 % річних, не довівши, що зробив він це через вчинення на нього психологічного тиску , погроз, тому його позовні вимоги в цій частині не можуть бути задоволеними.
Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, надати суду докази, якими вона обґрунтовує свої вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 61 ЦПК України.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги у зустрічному позові та доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 зазначив, що співробітники банку змусили його підписати додаткову угоду № 3 до кредитного договору, якою було змінено процентну ставку за кредитом, однак такі доводи не заслуговують на увагу, оскільки вони не підтверджені будь-яими належними та допустимими доказами у справі.
Також є не обґрунтованими доводи апелянта про те, що кредитний договір укладений з порушенням вимог ст.ст. 11, 21 Закону України «Про захист прав споживача», а саме щодо не надання повної інформації про фінансову послугу перед укладанням кредитного договору та додаткових угод до нього, оскільки усі умови надання кредиту були визначені у кредитному договорі, а рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21.02.2012 року було встановлено, що апелянт на час підписання кредитного договору працював у банку, що видав йому кредит та як ніхто був обізнаний з умовами видачі кредиту.
За наведених обставин, рішення суду є законним та обґрунтованим, висновки суду доводами апеляційної скарги не спростовується.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 304, 307, 309, 313-314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 25 січня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.
Головуючий: Яворський М.А.
Судді: Кашперська Т.Ц.
Фінагєєв В.О.