УХВАЛА

Справа №: 22-ц/190/2283/13Головуючий суду першої інстанції:Тонкоголосюк О.В.

Головуючий суду апеляційної інстанції:Макарчук Л. В.

"08" квітня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіМакарчук Л.В.

СуддівГорбань В.В., Летягіної О.В.

При секретаріВостріковй К.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за договором позики, відшкодування матеріального збитку та моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 15 лютого 2013 року

В С Т А Н О В И Л А :

04 січня 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про стягнення боргу за договором позики, відшкодування матеріального збитку та моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між ним та ОСОБА_7 був укладений договір позики від 17 травня 2010 року, відповідно до якого ОСОБА_6 передав ОСОБА_7 у борг гроші в розмірі 26 228,94 грн., при цьому остання зобов'язалась повернути суму боргу в строк до 17 вересня 2010 року, але до цього часу борг не повернула. Просив стягнути з відповідачки на його користь зазначену суму з урахуванням індексу інфляції та 3% річних, а всього в розмірі 29 007,71 грн., моральну шкоду в розмірі 27 216 грн., а також судові витрати.

Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 15 лютого 2013 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних в розмірі 31 596 грн. 82 коп. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_7 в дохід держави судовий збір в розмірі 315 грн. 96 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати рішення суду в частині задоволених вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. Вважає, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що договір позики та розписка від 17 травня 2010 року є безгрошовими та укладені під моральним тиском з боку позивача.

В запереченнях на апеляційну скаргу представник ОСОБА_6 - ОСОБА_8, просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін, посилається на те, що ОСОБА_7 не довела того, що договір і розписка є безгрошовими та написані під моральним тиском.

Рішення в частині відмови у задоволенні позову не оскаржується, а тому виходячи з принципу доспозитивності, судова колегія не робить висновків щодо не оскарженої частини рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідачки, представника позивача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи частково позовні вимоги та стягуючи з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 суми боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних станом на грудень 2012 року в розмірі 31 596, 82 грн., суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог та їх доведеності. При цьому визнав встановленим, що відповідачка не виконала умови договору та своєчасно не повернула суми боргу.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 17 травня 2010 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_7 отримала від ОСОБА_6 в борг 26 228,94 грн., на строк до 17.09.2010 року, що підтверджується власноруч написаною нею розпискою від 17 травня 2010 (а.с.71-72).

Однак, зобов'язання по поверненню боргу відповідачка у встановлені договором строки не виконала.

Відповідно до статей 526, 525 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Статтею 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно до ст. 625 ч. 2 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частинами 2,3 статті 545 ЦК України передбачено, що якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

Оскільки борговий документ - розписка від 17.05.2010 року, на суму 26228 грн.94 коп. знаходилась у позивача ОСОБА_6, який долучив їх до матеріалів справи, то на думку судової колегії, відповідно до статей 526, 545 ЦК України, це свідчить про неповернення йому, суми боргу відповідачкою по справі ОСОБА_7

Заперечуючи проти позову ОСОБА_6 відповідачка ОСОБА_7, як у своєму позові, так і в апеляційній скарзі посилається на безгрошовість договору позики та розписки, однак такі доводи апеляційної скарги судова колегія відхиляє виходячи з наступного.

У разі укладення договору позики на позичальника покладається зобов'язання повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором, при цьому позичальнику надається право оспорити договір позики у зв'язку з тим, що кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця, як зазначено у ч.1 ст.1049 ЦК та ч.1 ст.1051 ЦК України.

Відповідно до ст.1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Безгрошовість договору може бути підтверджена лише належними і допустимими доказами.

Згідно з вимогами ст.ст. 10,60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказування не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Між тим, у супереч зазначеним вимогам закону відповідачка не заявляла позовних вимог про оспорювання договору позики та розписки з підстав його безгрошовості, та не довела належними та допустимими доказами цього факту заперечуючи проти позову.

Отже, враховуючи вищезазначені докази, які містяться у матеріалах справи та вимоги закону, судова колегія відхиляє доводи апелянта про безгрошовість договору позики та розписки, як необгрунтовані.

Що стосується доводів апелянта про написання розписки під психологічним тиском з боку позивача, то ці доводи також не знайшли свого підтвердження ні у суді першої інстанції, ні при апеляційному перегляді справи.

Як на доказ безгрошовості договору позики і розписки, та морального тиску на неї з боку позивача при написанні цих документів, у судовому засіданні апеляційного суду відповідачка посилалась на свою заяву від 02.02.2012 року з цього приводу до правоохоронних органів.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, з заявою про вимагання з неї ОСОБА_6 та ОСОБА_9 грошей ОСОБА_7 зверталась 02.02.2012 року, на яке їй начальником Київського райвідділу Сімферопольського міського управління МВС України в АР Крим було дано відповідь від 09.02.2012 року про те, що факт вимагання з неї грошей не знайшов підтвердження, а тому було відмовлено у порушенні кримінальної справи. (а.с.53).

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростували висновків суду першої інстанції про порушення відповідачкою умов договору щодо повернення боргу.

Інші доводи апеляційної скарги не містять в собі правових підстав для скасування рішення і ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм закону.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи та дав належну оцінку всім наявним в справі доказам, згідно зі ст.212 ЦПК України, та постановив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Виходячи з наведеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИ Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 15 лютого 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.