Головуючий суду 1 інстанції - Рудська С.М.

Доповідач - Ступіна Я.Ю.

Справа № 2-3348/12

Провадження № 22ц/782/172/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2013 р. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого судді: Ступіної Я. Ю.,

суддів: Темнікової В. І., Коновалової В. А.,

при секретарі Тищенко І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луганську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 04 грудня 2012р. у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою,-

в с т а н о в и л а:

В січні 2012 р. позивачка звернулася в суд із зазначеним позовом, посилаючись на такі обставини. У 2010 році вона для будівництва будинку придбала за договором купівлі-продажу земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 Проте вона позбавлена можливості використовувати свою земельну ділянку відповідно до її цільового призначення у зв'язку з тим, що відповідачка, яка є землекористувачем суміжної земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 протиправно захопила частину земельної ділянки, що належить їй (позивачці), збудувавши цегляний паркан, бетонне відмощення та газову трубу. Оскільки відповідачка відмовилася від добровільного вирішення спору, вона просила суд зобов'язати відповідачку за власний рахунок усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні нею зазначеної земельної ділянки, а саме: демонтувати цегляний паркан, газову трубу та бетонне відмощення і стягнути з відповідачки моральну шкоду у розмірі 7 000,00 грн., заподіяну їй протиправними діями відповідачки, внаслідок яких вона позбавлена можливості реалізувати задуми стосовно будування нерухомого майна та змушена була весь свій особистий час присвячувати боротьбі за належне їй майно, що негативно відбилося на стосунках у родині та на її самопочутті.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська від 04 грудня 2012 р. позов задоволено частково: зобов'язано відповідачку за власний рахунок усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1, а саме: демонтувати цегляний паркан та бетонне відмощення, що розташовані на земельній ділянці, розташованій за адресою: АДРЕСА_2 в іншій частині позовних вимог відмовлено за необгрунтованністю.

В апеляційній скарзі відповідачка, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати в частині, якою позов задоволено та ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову про демонтування цегляного паркану та бетонного відмощення відмовити за необгрунованістю.

В решті рішення суду сторонами не оскаржене.

В судовому засіданні відповідачка та її представники ОСОБА_4, ОСОБА_5 підтримали апеляційну скаргу, просили її задовольнити.

Представники позивачки ОСОБА_6, ОСОБА_7 заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили її відхилити.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла такого висновку.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно ч.1 ст. 11 ЦПК суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.2, ч.3 ст. 152 ЗК власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Як встановлено судом і як вбачається з матеріалів справи, позивачка є власником земельної ділянки, площею 0,1000 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 22.06.2010 р., до якого долучено державний акт від 21.07.2004 р., реєстр № 6762, виданий на ім'я ОСОБА_8; право власності позивачки на цю земельну ділянку зареєстровано 02.07.2010 р., що відповідає вимогам ст.ст. 125, 126 ЗК України (в редакції, яка діяла на час виникнення такого права у позивачки).

Відповідачка є власником суміжної земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 за договором дарування від 14.11.2003 р., який зареєстрований у книзі реєстрації договорів відчуження земельних ділянок на території Жовтневої районної у м. Луганську ради за № 350 18.11.2003 р. Право власності відповідачки на земельну ділянку підтверджено державним актом на її ім'я від 19.01.2004 р., реєстр № 5669, що відповідає вимогам ст.ст. 125, 126 ЗК України (в редакції, яка діяла на час виникнення такого права у відповідачки).

Задовольняючи частково позов про усунення перешкод позивачці у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, суд виходив з доведеності факту самовільного зайняття відповідачкою частини земельної ділянки, яка належить позивачці.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 60 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на обґрунтування своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, що приймають участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч.4 ст. 61 ЦПК постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкова для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Приймаючи до уваги на підтвердження вимог позивачки надані нею докази - постанови управління Держкомзему у м. Луганську Луганської області про накладення адміністративного стягнення від 14.09.2011 р. за порушення відповідачкою вимог ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України, тобто за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 53-1 КпАП, та від 03.10.2011 р. за невиконання припису посадової особи на усунення порушення земельного законодавства від 14.09.2011 р., суд всупереч вимог ст. ст. 60, 61, 212 ЦПК не врахував, що зазначені постанови не є обов'язковими для суду, а є одними із доказів, які підлягали перевірці й оцінці судом у сукупності з іншими доказами.

Відповідачка, заперечуючи проти позовних вимог з приводу самозахвату нею частини земельної ділянки позивачки, посилалася на такі обставини: позивачкою не доведено коли саме це відбулося, з огляду на те, що право власності на земельну ділянку у відповідачки виникло ще в 2004 р., а позивачки - в 2010 р., коли земельна ділянка відповідачки вже була визначена на місцевості з урахуванням розташування сусідньої земельної ділянки НОМЕР_1, межі якої в свою чергу були закріплені на місцевості ще раніше - 09.02.1999 р.; земельна ділянка відповідачки при її фактичному замірі на місцевості повністю співпадала і з розмірами та площею вказаними у державному акті; з 19.01.2004 р. відповідачка не змінювала на місцевості межі своєї земельної ділянки, не переносила свій паркан у бік земельної ділянки НОМЕР_2; що з боку попереднього власника земельної ділянки НОМЕР_2 відсутні претензії до відповідачки; під час купівлі-продажу своєї земельної ділянки позивачка не перевірила її межі в натурі, не переконалася у їх відповідності межам, зазначеним у державному акті на цю ділянку; протоколи про адміністративне правопорушення щодо порушення відповідачкою вимог земельного законодавства України складені зі слів позивачки, при винесені постанови про притягнення відповідачки до адміністративної відповідальності не були зроблені заміри трьох сусідніх земельних ділянок - НОМЕР_1, НОМЕР_3, НОМЕР_2 на вулиці; щодо вказаних постанов, то відповідно до ст. 303 КпАП вони не підлягають виконанню, оскільки їх не було звернено до виконання.

З довідки Луганського міжрайонного виробничого відділу ЛРФ ДП "Центр ДЗК" від 31.08.2011 р., наданою відповідачкою, вбачається, що фактичний розмір її земельної ділянки складає 0,1027 га, що відповідає розміру земельної ділянки, зазначеному в державному акті на право власності відповідачки на цю земельну ділянку; самозахват земельної ділянки, площею 0,019 га здійснено землекористувачем земельної ділянки НОМЕР_1Згідно сертифікату відповідності державним будівельним нормам, стандартам та правилам, реєстраційний номер ЛГ 000096 від 04.02.2010 року, інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Луганській області засвідчила відповідність закінченого будівництвом об'єкта - приватного житлового будинку відповідачки за адресою: АДРЕСА_2 - державним стандартам, будівельним нормам і правилам.

Суд у порушення вимог ст.ст. 213, 214 ЦПК на зазначене уваги не звернув, заперечень відповідачки належним чином не перевірив, у достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягала застосуванню.

Як вбачається з матеріалів справи, фактично між сторонами виник спір щодо меж суміжних земельних ділянок.

Відповідно до ч.1 ст. 106 ЗК власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

Проте надані позивачкою інші докази не підтверджують обставин, які мають значення у цій справі, а саме: чи відповідають фактичні межі суміжних земельних ділянок сторін межам, зазначеним в державних актах, які підтверджують право власності кожної сторони на їхні земельні ділянки і якщо ні, то за рахунок чого вони порушені.

Тобто саме позивачкою не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог.

Відповідно до цього факт самовільного зайняття відповідачкою частини земельної ділянки, яка належить позивачці, не підтверджено в судовому засіданні.

Таким чином у суду були відсутні підстави для задоволення позову в частині зобов'язання відповідачки демонтувати цегляний паркан та бетонне відмощення, які розміщені відповідачкою на земельній ділянці АДРЕСА_2

Таким чином таке рішення суду ухвалене з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

За таких обставин колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відповідачки задовольнити, рішення суду в частині, якою позов задоволено частково: зобов'язано відповідачку за власний рахунок усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1, а саме: демонтувати цегляний паркан та бетонне відмощення, що розташовані на земельній ділянці, розташованій за адресою: АДРЕСА_2 скасувати і ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову відмовити за необгрунованістю.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 125, 126, 106, 152 ЗК України, ст.ст. 3, 4, 11, 303, 305, 307, 309, 316, 319, 325 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 04 грудня 2012р. скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою відмовити за необґрунтованістю.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подання касаційної скарги.

Головуючий:

Cудді: