ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2013 року Справа № 112747/11/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі :

головуючого судді Каралюса В.М.,

суддів: Гулида Р.М., Улицького В.З.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області на постанову Любешівського районного суду Волинської області від 17 березня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області про стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни,-

В С Т А Н О В И Л А :

23.02.2011 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області (далі УПФУ) в якому просив поновити строк звернення до суду; визнати протиправною бездіяльність відповідача; зобов'язати відповідача здійснити відповідні нарахування, пов'язані з підвищенням їй пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком за період з 01.08.2010 року по день розгляду справи.

Постановою Любешівського районного суду Волинської області від 17 березня 2011 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність УПФУ щодо відмови у підвищенні пенсії ОСОБА_1 в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, як дитині війни. Зобов'язано УПФУ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку до пенсії за період з 23.08.2010 року по 17.03.2011 року включно в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком як дитині війни з врахуванням проведених виплат. В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, УПФУ подало апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що Закон України «Про соціальний захист дітей війни» передбачає, що фінансування виплат по даному Закону проводиться із Державного бюджету України, який затверджується Верховною радою України, а не із бюджету Пенсійного фонду України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, тому будь-яких порушень законодавства з боку відповідача не вбачається.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з наступних міркувань.

Так, судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач є дитиною війни та відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин мав право на підвищення виплачуваної йому УПФУ пенсії за віком.

Колегія судів не може погодитись з висновком суду першої інстанції, щодо відмови в задоволенні позову в частині вимог за періоди із 01.08.2010 року по 22.08.2010 року з підстав пропуску шестимісячного строку звернення до суду, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється 6-ти місячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала

Із матеріалів справи вбачається, що позивач звернуся із позовом до суду 23.02.2011 року. Позивачем не наведено поважності причин пропуску строку звернення до суду за період до 22.08.2010 року.

Тому, пропуск шестимісячного строку звернення до адміністративного суду є підставою для залишення без розгляду позовних вимог за цей період, а не для відмови у задоволенні таких позовних вимог.

Разом з тим, колегія суддів вважає підставними заявлені вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 23.08.2010 року по 17.03.2011 року, оскільки дія норм ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2010 рік не була зупинена чи обмежена іншими нормативними актами. Статтею 70 Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» Кабінету Міністрів України надано право у 2010 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами. Названа норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни» залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.

Отже, нарахування та виплата у 2010 році дітям війни підвищення до пенсії або щомісячного грошового довічного утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, повинні здійснюватися відповідно до норм Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Положення ч.3 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на думку колегії суддів не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого крім передбаченого ч.1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком, а тому доводи апелянта в цій частині є необгрунтованими.

Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивача у передбаченому ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі колегія суддів не вбачає.

Беручи до уваги, що правові положення, які передбачають виплату підвищення до пенсії особам, на яких поширюється дія Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є чинними, а позивач належить до вказаної групи осіб і має право на її отримання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати розмір такої допомоги.

Таким чином, недотримання судом першої інстанції процесуальних вимог закону призвели до неправильного вирішення справи за відповідними позовними вимогами. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм процесуального права, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню, з прийняття нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. 195, 197, п.3 ч.1 ст. 198, п.1,3,4 ч.1 ст. 202, ч.2 ст. 205, ст. 207, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області задовольнити частково.

Постанову Любешівського районного суду Волинської області від 17 березня 2011 року у справі № 2а-580/11 - скасувати та прийняти нову постанову.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області про стягнення недоплаченої щомісячної соціальної допомоги в періоди з 01.08.2010 року по 22.08.2010 року включно залишити без розгляду.

Визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області щодо невиплати на користь ОСОБА_1 підвищення до пенсії як дитині війни за період з 23.08.2010 року по 17.03.2011 року.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням абзацу 1 частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум за період з 23.08.2010 року по 17.03.2011 року.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.М. Каралюс

суддя Р.М. Гулид

суддя В.З. Улицький