КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" квітня 2013 р. Справа№ 5011-52/13461-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Гончарова С.А.

Іоннікової І.А.

при секретарі судового засідання - Куценко К.Л.

за участю представників:

від позивача: не з'явились

від відповідача: Дейнекіна О.О. - представник за довіреністю № 09/12 від 17.04.2012р.;

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Коровай" на рішення господарського суду міста Києва від 03.12.2012 р.

у справі № 5011-52/13461-2012 (суддя - Чебикіна С.О.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Коровай"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Веллтоп"

про визнання договору недійсним.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Суть рішення і апеляційної скарги:

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.12.2012 р. відмовлено в задоволенні позову. Судові витрати в порядку ст. 49 ГПК України покладені на позивача.

Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем за заявленими вимогами та їх правовими підставами не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочинів недійсними - вимогам, встановленими ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ПАТ "Коровай" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 03.12.2012 р. у справі № 5011-52/13461-2012.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що місцевим господарським судом було порушено норми процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваного рішення. Так, сторона вказує на порушення процесуального права в частині порушення права позивача на участь у розгляді справи та використані останнім свого права на судовий захист. Крім того, сторона вказує на те, що у зв'язку з відсутністю у спірному договорі умов про наявність у постачальника трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей, не зазначення первинних документів, які в подальшому підтвердять формування податкових зобов'язань, тощо, такий правочин є обов'язково нікчемний. Також, позивач вважає, що в силу ст. 228 ЦК України спірний правочин є нікчемний.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2013р. апеляційна скарга ПАТ "Коровай" прийнята до провадження, розгляд справи призначено на 19.02.2013р.

15.02.2013р. через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від ТОВ "Веллтоп" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому сторона просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. В обґрунтування доводів, викладених у даному відзиві відповідач зазначає, що сторонами під час укладення спірного договору було дотримано всі умови, що необхідні для чинності правочину. Факт виконання своїх зобов'язань відповідачем та їх прийняття позивачем підтверджується наявними в матеріалах справи документами, зокрема, специфікацією, видатковими накладними, довіреність, актами приймання-передачі. Також відповідач зазначає, що позивач, звертаючись до суду апеляційної інстанції у даній справі, здійснює погашення заборгованості за договором, який просить визнати недійсним. Посилання апелянта на ст. 228 ЦК України, за твердженнями відповідача, є безпідставними з огляду на те, що спірний договір спрямований на передачу (поставку) товару та його отримання позивачем із сплатою сум за такий товар.

У зв'язку з неявкою представника позивача 1 розгляд справи на підставі п. 1, 2 ч. 1 ст. 77 ГПК України неодноразово відкладався. За клопотанням представника відповідача продовжувався строк розгляду апеляційної скарги.

В судове засідання 11.04.2013р. представник позивача (апелянта) не з'явився, про час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення 26.03.2013р. стороні поштового відправлення № 04116 08802266.

Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд з урахуванням обмеження розгляду справи процесуальними строками дійшов висновку про можливість здійснення перевірки рішення господарського суду міста Києва в апеляційному порядку за відсутності представника позивача, який належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

Представник відповідача в судовому засіданні 11.04.2013р. заперечив проти доводів апелянта з підстав, викладених у відзиві.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, заслухавши пояснення представника відповідача, оглянувши оригінали наданих документів, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як правильно з'ясовано місцевим господарським судом, 07 вересня 2011 року між Публічним акціонерним товариством "КОРОВАЙ" (покупець за умовами договору) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Веллтоп" (покупець за умовами договору) було укладено договір купівлі-продажу № 07-09-11 (далі - договір), згідно умов якого продавець (відповідач) зобов'язався передати у власність покупця (позивача) продукцію та матеріали (товар), а позивач зобов'язався прийняти товар та оплати його на умовах, визначених даним договором (п. 1.1. договору).

Відповідно до п. 1.2. договору найменування, асортимент, кількість та вартість товару визначається сторонами у специфікаціях, які є невід'ємними додатками до даного договору.

Згідно з п. 2.1. договору загальна вартість договору визначається на підставі сум, зазначених у специфікаціях. Ціна на товар фіксується на момент підписання сторонами відповідної специфікації до договору та може бути змінена виключно за взаємним погодженням сторін (п. 2.2. договору).

Відповідно до п. 2.3. договору розрахунки за даним договором здійснюються протягом 90 банківських днів від дати поставки товару позивачу.

У відповідності до п. 3.1. договору умови поставки товару, конкретне місце фактичного приймання - передачі товару визначається сторонами у специфікаціях. Термін поставки відбувається у строки, зазначені у специфікаціях. Продавець має право дострокової поставки, при умові письмового погодження такої поставки з Покупцем. Допускається поставка товару партіями та часткове відвантаження товару (п. 3.2. договору).

Пунктом 3.3. сторони встановили, що право власності на товар переходить до позивача з моменту передачі товару позивачеві. Відповідач зобов'язаний до фактичного передання товару позивачеві зберігати товар, не допускаючи його погіршення. Необхідні для цього обґрунтовані витрати позивач зобов'язаний відшкодувати відповідачеві за його вимогою. Товар вважається поставленим відповідачем і прийнятим позивачем з моменту підпирання сторонами відповідного акту приймання - передачі товару. При цьому, за кожним фактом відвантаження (передачі) товару складається акт приймання-передачі товару. До кожного акту приймання передачі товару сторони оформлюють видаткову накладну, податкову накладну. Інші документи оформляються за погодженням сторін (п. 3.4. договору).

Відповідно до п. 8.1. договору даний договір набирає чинності від дати підписання його сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

Даний позов заявлено з підстав того, що укладення оскаржуваного договору купівлі-продажу не направлено на реальне настання правових наслідків, не підтверджує реального товарного характеру договору та свідчить про дії відповідача щодо посягання на особисті майнові, немайнові права та ділову репутацію позивача.

Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені статтями 203, 215 ЦК України.

Так, відповідно до частин 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Згідно ч.1 ст. 173 ГК України господарськими визнаються зобов'язання, що виникає між суб'єктами господарювання, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.

В силу ст. 11 ЦК України, ст. 174 ГК України договір є підставою виникнення зобов'язань.

Так, у відповідності до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 662, 664 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, зокрема, у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 3 листопада 2011 року сторонами на виконання умов договору складено специфікацію № 1 до договору, згідно якої було визначено найменування, асортимент, кількість та якість товару. Також визначено умови поставки за умовами EXW «франко-завод» (Інкотермс 2000) за адресою: м. Миколаїв, вул. Громадянська, 117.

Термін "франко-завод" означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання щодо поставки, в момент, коли він надав товар у розпорядження покупця на площах свого підприємства чи в іншому названому місці (наприклад, на заводі, фабриці, складі і т. ін.), без здійснення митного очищення товару для експорту та завантаження його на будь-який приймаючий транспортний засіб ("ІНКОТЕРМС. Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати).

На виконання договору та специфікації відповідач поставив позивачеві товар, що підтверджуються актами приймання-передачі № 1 від 03.11.2011 року, № 2 від 04.11.2011 року, № 3 від 05.11.2011 року, № 4 від 06.11.2011 року, № 5 від 07.11.2011 року, № 6 від 08.11.2011 року, № 7 від 09.11.2011 року, № 8 від 10.11.2011 року, № 9 від 11.11.2011 року, № 10 від 12.11.2011 року, № 11 від 13.11.2011 року, № 12 від 14.11.2011 року, № 13 від 15.11.2011 року, № 14 від 16.11.2011 року, № 15 від 17.11.2011 року, № 16 від 17.11.2011 року, № 17 від 18.11.2011 року, № 18 (а.с. 41-38 том І).

Також у зв'язку з отриманням покупцем товару в кількості та за ціною встановленою спірним договором, видані наступні видаткові накладні: № РН-0000089 від 04.11.11р., № РН-0000091 від 06.11.11р., № РН-0000093 від 08.11.11р., № РН-0000097 від 10.11.11р., № РН-0000100 від 12.11.11р., № РН-0000102 від 14.11.11р., № РН-0000105 від 15.11.11р., № РН-0000110 від 17.11.11р., № РН-0000113 від 18.11.11р. (а.с. 61-69 том І). Факт підписання яких не спростовується доводами апеляційної скарги.

Наведені накладні зі сторони позивача підписані, на підставі довіреності № 498/1 від 03.11.2011р., Мандрик В.Б., яка видана на отримання товарно-матеріальних цінностей, визначених умовами спірного договору (а.с. 59-60 том І).

Відповідно до п. 3 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996р. № 99 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12.06.1996р. за № 293/1318 (далі - Інструкція) бланки довіреностей є документами суворої звітності.

Відповідно до п. 6 Інструкції, довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей.

Відповідно до п. 10 Інструкції особа, якій видана довіреність, зобов'язана не пізніше наступного дня після кожного випадку доставки на підприємство одержаних за довіреністю цінностей, незалежно від того, одержані цінності за довіреністю повністю або частково, подати працівнику підприємства, який здійснює виписування та реєстрацію довіреностей, документ про одержання нею цінностей та їх здачу на склад (комору) або матеріально відповідальній особі.

Невикористані довіреності повинні бути повернуті працівнику підприємства, який здійснює виписування і реєстрацію довіреностей, не пізніше наступного дня після закінчення строку дії довіреності.

Про використання довіреності або повернення невикористаної довіреності у журналі реєстрації довіреностей робиться відмітка про номери документів (накладних, актів тощо) на одержані цінності або про дату повернення довіреності. Повернуті невикористані довіреності гасяться надписом "невикористана" і зберігаються протягом строку, встановленого для зберігання первинних документів.

Відповідно до ст. ст. 34, 36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем ні під час розгляду судом першої інстанції, ні апеляційному господарському суду доказів звернення до відповідача, у встановленому Інструкцією порядку, з повідомленням про анулювання вищенаведених довіреності, не надано. А тому, доводи апелянта в частині того, що укладення спірного правочину не було спрямовано на реальне настання правових наслідків після отримання відповідачем визначеного договором товару відхиляються судом апеляційної інстанції, як необґрунтовані. Крім того, судом першої інстанції підставно було відзначено, що договірні відносини сторін носили товарний характер з огляду на вищевстановлені обставини у даній справі.

Доводи апелянта про нікчемність правочину відхиляються судом апеляційної інстанції, оскільки відсутність у договір умов про наявність у постачальника трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей, не зазначення первинних документів, які в подальшому підтвердять формування податкових зобов'язань, тощо, не може свідчити про його нікчемність з огляду на приписи ч. 2 ст. 216 ЦК України та відсутність такої норми .

Крім того, посилання апелянта на ст. 228 ЦК України та п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» не приймаються судом апеляційної інстанції як необґрунтовані. Судом апеляційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного рішення в апеляційному порядку підстав нікчемності спірного правочину не встановлено.

Апеляційною інстанцією відхиляються доводи апелянта про те, що дії відповідача порушують умови договору та посягають на особисті майнові та немайнові права позивача, ділову репутацію, відхиляються судом апеляційної інстанції з огляду на недоведеність вказаних обставин жодними належними та допустимими доказами в порядку ст. ст. 32-34 ГПК України.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, дослідивши та оглянувши оригінал спірного договору встановив, що сторони в момент вчинення правочину дотрималися всіх необхідних вимог чинного законодавства України та дійшли згоди щодо всіх істотних умов, що характерні для договорів купівлі-продажу, зокрема, сторони домовилися щодо предмету договору, ціни, кількості товару, умов та строків поставки товару та порядку його оплати, своїх обов'язків, відповідальності сторін, вирішення спорів, строку дії договору, порядку його розірвання та інших умов. Договір, при цьому, відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України та ст. 181 ГК України укладено в письмовій формі, підписано обома сторонами та скріплено печатками сторін, що посвідчує його дійсність та реальність наміру сторін на його виконання.

Посилання апелянта на порушення місцевим господарським судом норм процесуального права в частині порушення права позивача на участь у розгляді справи та використання останнім свого права на судовий захист відхиляються судом апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Матеріалами справи підтверджується, що у зв'язку з неявкою в судове засідання представника позивача розгляд справи господарським судом міста Києва ухвалами від 24.10.2012р., від 21.11.2012р. відкладався. Згідно ухвали суду від 21.11.2012р., її розгляд відкладено на 03.12.2012р., тобто - останній день строку розгляду справи.

У відповідності до ст. 69 ГПК України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

При цьому, згідно зі ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Зважаючи на те, що клопотань про продовження строку розгляду справи позивачем, як і відповідачем, в судовому засіданні 03.12.2012р. (останній день строку) не заявлялось, у господарського суду міста Києва були відсутні підстави для відкладення розгляду справи з урахуванням приписів ст. ст. 69, 77 ГПК України.

При цьому, суд апеляційної інстанції відзначає, що нез'явлення представників учасників судового процесу в судові засідання без поважних причин та без повідомлення причин, може розцінюватися судом як зловживання процесуальними правами. Відповідна практика, спрямована на умисне затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

За наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що місцевим господарським судом з дотриманням унормованих Господарським процесуальним кодексом України принципів рівності сторін перед законом і судом, змагальності учасників судового процесу тричі відкладався розгляд справи в межах розумності тривалості строків розгляду справи в господарських судах України. А відтак, посилання апелянта на недотримання судом першої інстанції ст. ст. 6, 13 Конвенції відхиляються, як необґрунтовані.

З огляду на зазначене та з врахуванням досліджених умов договору, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що договір укладений за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів, у зв'язку з чим відсутні підстави для визнання його недійсним за приписами ст. ст. 203, 215 ЦК України. А тому, підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні ст. 104 ГПК України не вбачається.

Судові витрати покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Коровай" на рішення господарського суду міста Києва від 03.12.2012р. у справі № 5011-52/13461-2012 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 03.12.2012р. у справі № 5011-52/13461-2012 залишити без змін.

3. Матеріали даної справи повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Повний текст складено 15.04.2013р.

Головуючий суддя Коротун О.М.

Судді Гончаров С.А.

Іоннікова І.А.