РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

_____________________________________________________________________

Справа №: 2-83/11Головуючий суду першої інстанції:Шустова І.П.

№ провадження: 22-ц/190/2157/13Доповідач суду апеляційної інстанції:Чистякова Т. І.

"01" квітня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого судді:Чистякової Т.І.

Суддів:Курської А.Г. Синельщікової О.В.

При секретарі:Щегловій Н.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_6 та її представника ОСОБА_7 на рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 08 лютого 2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6 про визнання права власності на земельну ділянку, розділ земельної ділянки, припинення права спільної сумісної власності на земельну ділянку та за зустрічним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_8 про усунення перешкод у здійсненні права власності на земельну ділянку, що знаходиться у спільному користуванні, шляхом зносу самовільної будівлі,

ВСТАНОВИЛА:

26 січня 2010 року ОСОБА_8 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про визнання права власності на земельну ділянку, розділ земельної ділянки, припинення права спільної сумісної власності на земельну ділянку, мотивуючи вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_9, після смерті якої все належне їй майно успадкував він. Він отримав свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку площею 0,0631 га, розташовану по АДРЕСА_1. Крім того, ОСОБА_9 на час смерті була учасником спільної власності на земельну ділянку площею 0,0036 га, разом з ним та ОСОБА_6, про що є державний акт. Їй належала ? частка квартири АДРЕСА_1. Інша 1/2 частка цієї ж квартири належить позивачу. ОСОБА_9 померла, після її смерті він став власником квартири АДРЕСА_1, що складає 1/2 частку всього будинку. Інша квартира у цьому ж будинку, яка складає 1/2 частку від нього, належить відповідачу. Отримати свідоцтво на право спадкування земельної ділянки площею 0,0036 га він не може, оскільки у державному акті частки не визначені, майно є спільним. Він проживав разом зі спадкодавцем, своєчасно звернувся до нотаріальної контори, а тому прийняв спадщину.

11 жовтня 2010року ОСОБА_6 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_8 про усунення перешкод у здійсненні права власності на земельну ділянку, що знаходиться у спільному користуванні, шляхом зносу самовільної будівлі. Зустрічні вимоги мотивовані тим, що на належній їй земельній ділянці знаходяться реконструйовані самовільні приміщення ОСОБА_8, що перешкоджає їй в повній мірі користуватися земельною ділянкою площею 7,1 кв.м., що належить їй на праві власності.

Ухвалою Алуштинського міського суду АР Крим від 26 жовтня 2010 року за заявою ОСОБА_8 залишено без розгляду його вимоги в частині проведення реального поділу земельної ділянки та припинення права спільної сумісної власності на спірну земельну ділянку. ( а.с.63)

Уточнивши вимоги, ОСОБА_8 просив суд визнати за ним право власності на 1/4 частку земельної ділянки площею 0,0036 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 0,0018 га, що складає 1/2 частку земельної ділянки площею 0,0036 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1. ОСОБА_8 зазначено, що експертом була встановлена зміна земельної ділянки, яка знаходиться у спільній власності сторін. Її площа складає не 0,0036 га, а 0,0032 га. А тому просив визнати за ним право власності на ? частку земельної ділянки розміром 0,0032 га, а також визнати за ним право власності на 0,0016 га з цієї земельної ділянки. У користуванні сторін знаходяться ті ж самі ділянки, але при складанні технічної документації на землю відбулася математична помилка, яка ніяким чином не впливає на фактичний розмір ділянок. Зустрічний позов просив залишити без задоволення, оскільки у позивачки також існують самовільні будівлі, які знаходяться на його земельній ділянці, а також просив застосувати строк позовної давності, оскільки ці будівлі існують багато років. У 2003 році сторони розірвали шлюб, позивачці було відомо про існування цих будівель. З тих пір до моменту звернення до суду з даним позовом пройшло 7 років.

Представник відповідача за первісним позовом ОСОБА_7 заперечував проти первісного позову, пояснивши, що в державному акті розмір земельної ділянки вказаний більше, ніж у висновку експерта.

Рішенням Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 08 лютого 2013 року позов ОСОБА_8 до ОСОБА_6 про визнання права власності на земельну ділянку задоволено частково. За ОСОБА_8 визнано право власності на земельну ділянку площею 0,0016 га, що складає 1/2 частку земельної ділянки площею 0,0032 га, розташованої за адресою; АДРЕСА_1. В іншій частині позову відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_6 до ОСОБА_8 про усунення перешкод у здійсненні права власності на земельну ділянку, що знаходиться у спільному користуванні шляхом зносу самовільної будівлі, залишено без задоволення.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_6 та її представник ОСОБА_7 подали апеляційні скарги, в яких просять його скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні первісного позову і про задоволення зустрічного позову. Апелянти посилаються на те, що судом не враховано того, що експерт у своєму висновку надав відповіді не на усі запитання, поставлені судом, висновок експерта є незрозумілим, суперечить правовстановлюючим документам і фактичним обставинам справи. Крім того, судом задоволені вимоги, які не були заявлені. На думку апелянтів, суд неправильно застосував строк позовної давності, оскільки перебіг строку слід рахувати з дня смерті ОСОБА_9 - дня відкриття спадщини, а зустрічний позов було подано у 2010 році, тобто, в межах строку.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, обговоривши доводи, наведені в апеляційних скаргах, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ст.ст.10, 11, 60 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог, зазначених та доведених ним обставин. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Ухвалюючи рішення, суд частково задовольнив первісний позов, визнавши за ОСОБА_8 право власності на земельну ділянку площею 0,0016 га, що складає 1/2 частку земельної ділянки площею 0,0032 га, розташованої за адресою; АДРЕСА_1.

Колегія суддів не може погодитись з такими висновкам суду, оскільки вони зроблені з порушенням норм матеріального права.

Так, із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_8 є власником квартири АДРЕСА_1, що є 1/2 часткою від всього будинку в цілому; ? частка зазначеної квартири належить йому на підставі свідоцтва про право власності на житло (а.с.8), інша ? частка квартири - на підставі договору довічного утримання від 19 грудня 2000 року (а.с. 7).

Власником іншої ? частки будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_6 на підставі договору дарування від 29 листопада 1996 року (а.с.25).

У спільній власності ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 знаходилася земельна ділянка площею 0,0036 га для обслуговування індивідуального житлового будинку, про що свідчить державний акт серії КМ-ІУ № 020118 від 23.02.2001 року (а.с. 9). ОСОБА_8 є спадкоємцем ОСОБА_9 за заповітом від 09 лютого 1999 року (а.с.6), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.12). Проте, оформити право власності на частку зазначеної земельної ділянки він не може, оскільки частки між співвласниками не визначені.

Вказаний державний акт було видано на підставі рішення Виконавчого комітету Алуштинської міської ради АР Крим № 64 від 26 січня 2001 року, згідно з яким спірна земельна ділянка була передана у сумісну часткову приватну власність ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (а.с.134).

Відповідно до положень ст.17 Земельного Кодексу України, який діяв на час набуття права власності на майно та отримання сторонами земельної ділянки у спільну власність, передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.

Згідно зі ст. 23 цього Кодексу, право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Статтею 30 цього Земельного Кодексу України було передбачено, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об'єктів.

Право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу.

Згідно частин першої, другої статті 42 вказаного Кодексу, громадяни, яким жилий будинок, господарські будівлі та споруди і земельна ділянка належать на праві спільної сумісної власності, використовують і розпоряджаються земельною ділянкою спільно. Використання і розпорядження земельною ділянкою, що належить громадянам на праві спільної часткової власності, визначаються співвласниками цих об'єктів і земельної ділянки пропорційно розміру часток у спільній власності на даний будинок, будівлю, споруду. Наступні зміни в розмірі часток у спільній власності на жилий будинок і господарські будівлі, що сталися у зв'язку з прибудовою, надбудовою або перебудовою, не тягнуть за собою змін установленого порядку використання та розпорядження земельною ділянкою.

Аналогічні положення містяться в статті 120 ЗК України, чинного на час вирішення спору в суді.

Так, відповідно до ч.4 ст.120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди. Частиною 3 цієї статті передбачено, що у разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких ця земельна ділянка належала попередньому землевласнику (землекористувачу).

Виходячи з вимог зазначених норм і з урахуванням того, що частки співвласників будинку є рівними, колегія суддів вважає правильним висновок суду про те, що співвласники мають право на ? частку спірної земельної ділянки кожний. Проте, розмір земельної ділянки, на яку визнано право власності за ОСОБА_8 судом визначено неправильно.

Згідно з висновком комплексної судової будівельно-технічної експертизи та земельно-технічної експертизи № 1409/1410 від 25 січня 2013 року фактична площа зазначеної земельної ділянка складає не 0,0036 га, а 0,0032 га, що не відповідає площі земельної ділянки, вказаній у державному акті серії КМ-ІУ № 020118 від 23 лютого 2001 року, оскільки у землевпорядній документації були допущені помилки (а.с.а.с. 186-190).

Враховуючи висновки зазначеної вище експертизи, суд дійшов висновку про визнання за ОСОБА_8 права власності на земельну ділянку площею 0,0016 га, що складає ? частку земельної ділянки площею 0,0032 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.

Між тим, у державному акті серії КМ-ІУ № 020118 від 23.02.2001 року площа земельної ділянки зазначена - 0,0036 га; у рішенні Виконавчого комітету Алуштинської міської ради АР Крим № 64 від 26 січня 2001 року про передачу у власність цієї земельної ділянки її площа також вказана - 0,0036 га. Ці правовстановлюючі документи ніким не оспорені, вимог про визнання державного акту недійсним з цих підстав ніким заявлено, тому визнанням права власності за позивачем на земельну ділянку у розмірі 0,0016 га будуть порушені його права.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що необхідно визнати право власності за ОСОБА_8 на ? частку земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 0,0036 га, цільове призначення - для обслуговування індивідуального житлового будинку, яка належить йому на підставі державного акту на право приватної власності на землю серія КМ IУ-КМ №020118, виданого Алуштинською міською радою 23 лютого 2001 року на підставі рішення Виконавчого комітету Алуштинської міської ради №64 від 26.01.2001 року на імя ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9

Що стосується рішення суду першої інстанції в частині зустрічного позову, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до положень ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Згідно зі ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Позивачка ставить питання про захист свого права власності на земельну ділянку, яка належить їй на праві власності, та земельну ділянку, передану сторонам у сумісну власність. При цьому позивачка посилається на те, що її право власності порушується самовільними будівлями ОСОБА_8

Із матеріалів справи вбачається, що сторони перебували в шлюбі з 14.03.1997р по 04.02.2004року ( а.с.5,58) Під час шлюбу вони без отримання відповідних дозвільних документів провели реконструкцію квартир АДРЕСА_1. Після проведення реконструкції сторони у встановленому законом порядку реконструйоване майно не здали до експлуатації.

Відповідно до висновку комплексної судової будівельно-технічної експертизи та земельно-технічної експертизи № 1409/1410 від 25.01.2013 року в домоволодінні АДРЕСА_1 було проведено реконструкцію житлового будинку з прибудовами шляхом перепланування внутрішніх приміщень та збільшення розмірів прибудови літер «А1» та веранди літер «а», і на дату проведення експертом огляду домоволодіння не відповідає параметрам технічного паспорту. Загальна площа квартири №1 до реконструкції складала 67 кв.м., після реконструкції - 71,6 кв.м.. Загальна площа квартири №2 до реконструкції складала 58 кв.м., після реконструкції - 60, 3 кв.м. (а.с.а.с. 186-190).

Згідно з вимогами ч.1 ст.376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Також, за змістом ч.ч.2, 3 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Відповідно до роз'яснень, наданих у п.4 Постанови №6 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» від 30.03.2012 р., розглядаючи зазначені позови відповідно до вимог вказаної норми та положень частини сьомої статті 376 ЦК, суди мають встановлювати, чи було видано особі, яка здійснила самочинне будівництво, припис про усунення порушень, чи можлива перебудова об'єкту та чи відмовляється особа, яка здійснила самочинне будівництво, від такої перебудови. У п.22 зазначеної Постанови вказано, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. Крім того, у п.24 цієї Постанови роз'яснено, що знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), можливе лише за умови, що неможлива перебудова нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

З урахуванням зазначених норм законодавства колегія суддів приходить до висновку, що висновок суду першої інстанції про передчасність вимог зустрічного позову є правильним, оскільки будь-яких доказів того, що позивачем було використано усіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення відповідача до відповідальності за вчинення самочинного будівництва, позивачем не надано.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, судом одночасно з висновками про передчасність заявлених вимог, були застосовані наслідки спливу строку позовної давності.

Колегія суддів вважає, що застосування наслідків спливу строку позовної давності зроблено судом з порушенням норм матеріального права.

Так, відповідно до правової позиції, викладеної у роз'ясненнях, наданих у п.11 Постанови №14 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 звернулась до суду з негаторним позовом про усунення перешкод у здійсненні права власності на земельну ділянку, що знаходиться у спільному користуванні, шляхом зносу самовільної будівлі. Зазначені правовідносини є триваючими і застосування до таких правовідносин наслідків спливу строку позовної давності є неприпустимим.

Згідно пункту 4 частини першої статті 309 Цивільного процесуального кодексу України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального та процесуального права.

У відповідності до ч.ч.1,5 ст.88 Цивільного процесуального кодексу України з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 підлягають стягненню судові витрати: ІТЗ - 120 (сто двадцять) грн., державне мито - 169 (сто шістдесят дев'ять) грн. 73 коп.

Керуючись ч.1,5 ст.88, ст.303, п.2 ч.1 ст.307, п.п.1,3,4 ч.1 ст.309 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_6 та її представника ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 08 лютого 2013 року скасувати. Ухвалити нове рішення.

Визнати за ОСОБА_8 право власності на ? частку земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 загальною площею 0,0036 га, цільове призначення - для обслуговування індивідуального житлового будинку, яка належить ОСОБА_8 на підставі державного акту на право приватної власності на землю серія КМ IУ-КМ №020118, виданого Алуштинською міською радою 23.02.2001 року на підставі рішення Виконавчого комітету Алуштинської міської ради №64 від 26.01.2001 року на імя ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 до ОСОБА_8 про усунення перешкод у здійсненні права власності на земельну ділянку, що знаходиться у спільному користуванні, шляхом зносу самовільної будівлі відмовити.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 судові витрати: ІТЗ - 120 (сто двадцять) грн., державне мито - 169 (сто шістдесят дев'ять) грн. 73 коп. Решту витрат віднести за рахунок держави.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Судді

Чистякова Т.І. Курська А.Г. Синельщікова О.В.