У Х В А Л А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності, виселення та відшкодування моральної шкоди та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права користування жилим приміщенням,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2004 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права власності, виселення та відшкодування моральної шкоди.

Зазначала, що їй на праві власності належить будинок АДРЕСА_1.

У 1989 році, за її згодою, як член її сім'ї, у зазначеному будинку почала проживати її дочка - відповідач по справі.

Посилаючись на те, що відповідачка чинить їй перешкоди у користуванні будинком відмовляється добровільно його звільнити, просила виселити відповідачку з жилого будинку та відшкодувати завдану їй моральну шкоду.

У листопаді 2005 року ОСОБА_2 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_1 про визнання права користування жилим приміщенням у будинку АДРЕСА_1, посилаючись на те, що в спірному будинку вона проживає зі згоди матері, а тому набула право користування цим жилим приміщенням.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 січня 2006 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено, а зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені: визнано за нею право користування жилим приміщенням у будинку АДРЕСА_1.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 15 червня 2006 року рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 січня 2006 року скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені: виселено ОСОБА_2 з будинку АДРЕСА_1, в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено, в решті рішення суду першої інстанції залишено без зміни.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про виселення відповідачки з будинку АДРЕСА_1, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_2 зобов'язана звільнити жиле приміщення згідно з вимогами ст. 391 ЦК України.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.

Відповідно до вимог ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо ці порушення не були поєднані з позбавленням володіння.

Як убачається із матеріалів справи, спірний жилий будинок належить на праві власності ОСОБА_1 - матері відповідачки.

Судом встановлено, що в 1989 році, зі згоди власника зазначеного будинку, в ньому проживає відповідачка - дочка позивачки.

Вирішуючи спір, апеляційний суд не звернув уваги на те, що відповідачка є членом сім'ї власника жилого будинку, а тому режим проживання її в цьому будинку регулюється нормами ЖК України.

Розглядаючи питання про усунення перешкод у користуванні жилим будинком, суд мав з'ясувати, на які передбачені законом підстави для виселення відповідачки, посилалась позивачка, оскільки відповідно до ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку, передбачених законодавством.

Задовольняючи позов, апеляційний суд цих вимог закону не врахував.

Згідно зі ст. 156 ЖК України, члени родини власника жилого будинку, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить на праві власності, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до ст. 157 ЖК України членів сім'ї власника жилого будинку може бути виселено у випадках, передбачених частиною першою статті 116 цього Кодексу.

На це положення закону суд уваги не звернув і не з'ясував з яких підстав, передбачених нормами ЖК України, позивач має право порушити питання про виселення ОСОБА_2

Разом з тим не можна погодитись із рішенням суду першої інстанції, оскільки вирішуючи спір, суд безпідставно керувався ст.ст. 401, 402 ЦК України та не навів переконливих доводів на обґрунтування рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про виселення.

Оскільки з огляду на викладене, суди першої інстанції та апеляційної інстанції неправильно застосували норми матеріального права та на порушення норм процесуального права не встановили всіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, рішення судів підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 12 січня 2006 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 15 червня 2006 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.