Головуючий суду 1 інстанції - Золотарьов О.Ю,

Доповідач - Коновалова В.А.

Справа № 2-841/13

Провадження № 22ц/782/749/13

УХВАЛА

Іменем України

08 квітня 2013 року м. Луганськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області у складі:

головуючого - Коновалової В.А.,

суддів -Темнікової В.І., Ступіної Я.Ю.

при секретарі: Тищенко І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційного суду Луганської області справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 23 січня 2013 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживача, визнання кредитного договору частково недійсним, зобов'язання вчинити певні дії,-

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2011 року позивач звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживача, визнання кредитного договору частково недійсним, зобов'язання вчинити певні дії, в обґрунтування якого вказав, що 26.01.2007 року між ним та відповідачем укладено кредитний договір № DN80FI00000025, за яким відповідач надав споживачу грошовий кредит на споживчі цілі. В забезпечення виконання зобов'язань цього договору 26.01.2007 року між позивачем та відповідачем укладено іпотечний договір квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1. Позивач вважає, що під час укладення вказаних договорів відповідач порушив вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» та низку норм цивільного законодавства України.

Позивач просив суд визнати кредитний договір № DN80FI00000025 від 26.01.2007 року, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «Приватбанк» недійсним в частині положення, що передбачене п.1.1 Кредитного договору, згідно з яким за користування кредитом сплачуються одноразова комісія у розмірі 3920 доларів США, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0,3% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати та винагорода за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 6.2 Кредитного договору; зобов'язати ПАТ КБ «Приватбанк» зарахувати кошти у сумі 3920 доларів СІЛА, які сплачені ОСОБА_2 як одноразова комісія у рахунок повернення кредитних коштів за кредитним договором № DN80FI00000025 від 26.01.2007 pоку; зобов'язати ПАТ КБ «Приватбанк» зарахувати кошти, сплачені ОСОБА_2 як винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0,3% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати у рахунок повернення кредитних коштів за кредитним договором № DN80FI00000025 від 26.01.2007 pоку; зобов'язати ПАТ КБ «Приватбанк» зарахувати кошти, сплачені ОСОБА_2 як винагорода за проведення додаткового моніторингу у рахунок повернення кредитних коштів за кредитним договором від 26.01.2007 pоку; визнати кредитний договір № DN80FI00000025 від 26.01.2007 року, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «Приватбанк» недійсним в частині положення, що передбачене п. 3.4 Кредитного договору в частині, у якій приймається рік рівний 360 днів; зобов'язати ПАТ КБ «Приватбанк» скласти новий графік платежів з урахуванням зміни умов кредитного договору від 26.01.2007 року та переведення кредиту в гривню; визнати кредитний договір від 26.01.2007 року, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «Приватбанк», укладеним у національній валюті України - гривні, за курсом на момент розгляду справи, зі сплатою 9,96% річних на суму залишку за тілом кредиту; зобов'язати ПАТ КБ «Приватбанк» звільнити ОСОБА_2 від сплати штрафних санкцій за кредитним договором № DN80FI00000025 від 26.01.2007 року в повному обсязі.

Рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 23 січня 2013 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживача, визнання кредитного договору частково недійсним, зобов'язання вчинити певні дії відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Позивач в судове засідання не з'явився, про час і місце повідомлений належним чином і в установленому законом порядку.

Представник відповідача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги не визнав.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених такими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В ч. 1 статті 303 ЦПК України зазначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Ухвалюючи рішення по справі суд першої інстанції виходив з того, що ним були встановленні факти про те, що 26.01.2007 року між публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № DN80FI00000025, за умовами якого відповідач надав позивачу грошові кошти в сумі 56000 доларів США на придбання нерухомості, 3920,00 доларів США - на сплату одноразової комісії, 10248,00 доларів США - на сплату страхових платежів у випадках та згідно порядку передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом 0,83 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,3 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.11 вказаного кредитного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з п. 6.2 даного договору. Періодом сплати вважати період з 10 по 20 число кожного місяця. Погашення заборгованості за цим договором здійснюється щомісяця, в період плати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 761,91 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди.

Згідно умов п. 3.4 кредитного договору № DN80FI00000025 від 26.01.2007 року нарахування відсотків здійснюється в останню дату списання відсотків, при цьому відсотки розраховуються на фактичний залишок заборгованості за кожен календарний день, виходячи з фактичної кількості днів користування кредитом - 360 днів у році. Відсотки розраховуються щомісяця, за період з першої дати поточного періоду сплати включно. Дата погашення кредиту в розрахунок не включається. Повне погашення відсотків здійснюється не пізніше дня повного погашення суми кредиту.

В забезпечення виконання зобов'язань цього договору 26.01.2007 року між позивачем та відповідачем укладено іпотечний договір квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, яка належить позивачу на підставі договору купівлі-продажу від 26.01.2007 року.

Суд вважав, що підписавши кредитний договір від 26.01.2007 pоку № DN80FI00000025 позивач засвідчив, що банк перед укладенням кредитного договору надав йому всю інформацію про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, в тому числі і щодо сплати за надання фінансового інструменту та одноразової комісії, що підтверджено також заявою від 11.01.2007 року, складеною ОСОБА_2

Суд не прийняв до уваги посилання позивача на порушення банком положень статей 11,18 Закону України «Про захист прав споживачів», п. 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених постановою правління НБУ від 10 травня 2007 року № 168, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалам справи та не відповідають дійсним обставинам.

Також суд виходив з того, що саме по собі неспритне матеріальне, соціальне чи інше становище не може бути підставою для визнання правочину недійсним з підстав, передбачених ст.ст. 230,233 ЦК України. Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що кредитний договір укладено позивачем на вкрай невигідних для нього умовах, а ПАТ КБ «Приватбанк» свідомо використав такий стан в своїх інтересах та ввід позивача в оману.

Суд вважав, що наявність підписаних договорів свідчить про те, що його сторони бажали укласти правочин, що зовнішній вираз воли відповідає внутрішньому. Тому відсутні підстави для визнання договору в частині недійсним у відповідності до положень ст.ст.203,215 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції з урахуванням наведеного, керуючись ст. ст. 203, 215, 233, 1046, 1049, 1054 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», виходив із того, що, позивач не був позбавлений можливості вступити у договірні відносини на будь-яких умовах. Позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він після підписання договору оспорював або намагався змінити умови договору, розірвати відразу після його укладення, навпаки позивач сплачував кошти на умовах договору, що свідчить про прийнятність для нього умов спірного договору на момент укладення. Також банк є комерційною установою і у відповідності до ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» має самостійно встановлювати проценти та винагороди по своїх операціях.

Вказані обставини та висновки суду першої інстанції підтверджуються матеріалами справи та відповідають вимогам закону, зазначеному в тексті оскаржуваного рішення.

Доводи апеляційної скарги про те, що під час укладення кредитного договору банком споживачу не була надана інформація стосовно детального розпису загальної вартості, так ця інформація відсутня і в самому кредитному договорі, як це передбачено в п.2 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

Згідно із п. 2 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів (у редакції, чинній на час укладення спірного договору) у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача.

Під час укладення кредитного договору позичальник був ознайомлений та згоден з усіма умовами кредитування, які були надані йому у письмовій формі, що підтверджується заявою ОСОБА_2

У пункті 6.5 кредитного договору зазначено, що детальний опис загальної вартості кредиту вказаний у п.п. 1.1., 2.2.7, 2.2.9, 3.11, 6.2 цього договору: сума кредиту, відсотки, винагороди, комісії, неустойки, затрати, збитки. Підпис позивача в кредитному договорі є підтвердженням факту надання йому банком повної інформації про умови кредитування, детальний опис загальної вартості кредиту та його погодження з цими умовами.

Зазначене свідчить про те, що укладений між сторонами по справі кредитний договір містить детальний розпис загальної вартості кредиту, що відповідає положенням п. 2 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Посилання апелянта на те, що згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України та ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» за отримання кредиту позичальник (споживач) зобов'язується повернути кредит ти сплатити проценти, тому зазначення в кредитному договорі від 26.01.2007 року про сплату одноразової комісії, винагороди за надання фінансового інструменту та винагороди за проведення додаткового моніторингу є безпідставним, виходячи з наступного.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Отже, на час укладення кредитного договору, а саме 26 січня 2007 року ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» не передбачала заборону кредитодавцю встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні вказаного Закону. В свою чергу споживач звільнявся від сплати кредитодавцю будь-яких зборів, відсотків або інших вартісних елементів кредиту, що не були зазначені у договорі.

Також ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції, на час укладення договору) передбачала, що банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно п. 1.1. кредитного договору № DN80FI00000025 від 26.01.2007 року відповідач надав позивачу грошові кошти в сумі 56000 доларів США на придбання нерухомості, 3920,00 доларів США - на сплату одноразової комісії, 10248,00 доларів США - на сплату страхових платежів у випадках та згідно порядку передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом 0,83 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,3 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п. 3.11 вказаного кредитного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно з п. 6.2 даного договору.

Отже позивач до підписання договору, мав можливість ознайомитися з його умовами та не погодитись чи відмовитись від укладання договору, проте договір був підписаний та виконувався сторонами.

Крім того, як вбачається із матеріалів справи, а саме заяви позичальника, ОСОБА_2 був ознайомлений та згоден з умовами кредитування, які були надані йому в письмовій формі.

Зазначене свідчить про те, що банком надавалась позичальнику інформація у відповідності по вимог ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Зазначення апелянтом в апеляційній скарги про те, що стягнувши з позивача за первісним позовом комісію, відповідач порушив вимоги п. 2 ч. 3 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» та дії відповідача за первісним позовом щодо проведення розрахунків за кредитним договором були вчиненні у власних інтересах, а не в інтересах позичальника не заслуговує на увагу, оскільки в матеріалах справи знаходиться тільки позов ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживача, визнання кредитного договору частково недійсним, зобов'язання вчинити певні дії, який судом і розглядався. Будь-яких інших позовів матеріали справи не містять, в тому числі і позову публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про стягнення з ОСОБА_2 сум.

Доводи апеляційної скарги про те, що в п. 3.4 кредитного договору не зрозуміло та двозначно визначено спосіб розрахунку процентів, а саме договором передбачено, що сплата процентів позичальником здійснюється за фактичну кількість днів користування кредитом, отже загальна кількість днів за рік має складати 365 днів, але договором передбачено, що рік рівний 360 днів не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 3.4 кредитного договору нарахування відсотків здійснюється в останню дату списання відсотків, при цьому відсотки розраховуються на фактичний залишок заборгованості за кожний календарний день, виходячи з фактичної кількості днів користування кредитом - 360 днів у році. Відсотки розраховуються щомісяця, за період з першої дати поточного періоду сплати включно. Дата погашення кредиту в розрахунок не включається. Повне погашення відсотків здійснюється не пізніше дня повного погашення суми кредиту.

Згідно зі статтею 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, вибору контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості, наданій сторонам визначити умови такого договору.

Отже, під час укладення кредитного договору сторонами досягнуто домовленості з усіх його умов, у тому числі щодо порядку нарахування відсотків, відповідно до обраного методу нарахування відсотків.

Посилання апелянта на те, що позивачу не було надано інформацію за якою формулою вираховується ціна спростовуються матеріалами справи. Так, згідно заяви ОСОБА_2 від 11.01.2007 року, він був ознайомлений та згоден з умовами кредитування, які були надані йому в письмовій формі. Своїм підписом підтвердив факт надання йому повної інформації про умови та місцезнаходження ПриватБанка, а саме: мету, відповідно до якої кредит може бути використаний, форми його забезпечення, діючі форми кредитування з коротким описом різниці між ними, в тому числі між зобов'язаннями Позичальника, тип відсоткової ставки, суму, на яку кредит може бути наданий, приблизну загальну вартість кредиту та вартість послуги по оформленню договору (перелік всіх затрат, пов'язаних з отриманням кредиту, його обслуговування та поверненням, так адміністративні затрати, витрати на страхування, юридичне оформлення та ін..) строк, на який кредит може бути отриманий, варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їхню частоту та об'єми, можливість дострокового повернення кредиту та його умови. Підпис позивача в заяві є підтвердженням факту надання йому банком повної інформації про умови кредитування та його погодження з цими умовами.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не взяв до уваги посилання позивача на істотну зміну обставин, якими сторони керувалися при укладенні кредитного договору і які можуть бути підставою для зміни умов договору, згідно ст. 652 ЦК України та такими є фінансова криза, яка позначилася на матеріальному становище позивача та призвела до втрати роботи, різке погіршення стану здоров'я позивача, що призвело до інвалідності не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 652 ЦК України передбачено, що в разі недосягнення сторонами згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Із аналізу даної норми права вбачається, що положення ст. 652 ЦК України пов'язують можливість розвівання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю одночасно чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 цього кодексу, при істотній зміні обставин.

При цьому, вимагаючи зміни умов договору на підставі статті 652 ЦК України на позивача покладається, у відповідності до статті 60 ЦПК України, обов'язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

В ході розгляду справи позивач не довів суду сукупності всіх обставин, передбачених ч. 2 ст. 652 ЦК України, що є обов'язковою умовою для вирішення питання про зміну умов договору у зв'язку із істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.

За таких обставин, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 626,627,652 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживача», ст.ст. 303,308,319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 23 січня 2013 року залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів після її проголошення у касаційному порядку.

Головуючий :

Судді: