14 грудня 2006 року                                                                                              м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_1 про виселення та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради про визнання права користування жилим приміщенням, за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 1 листопада 2002 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 7 червня 2004 року,

в с т а н о в и л а:

У липні 2002 року Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про виселення.

Зазначала, що відповідач без будь-яких правових підстав проживає в квартирі АДРЕСА_1 в місті Львові.

Просила суд задовольнити заявлені вимоги та виселити відповідача із спірного жилого приміщення без надання іншого житла, оскільки особи, які мали право користування даним житлом, померли в 2002 році

ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічними позовними вимогами.

Зазначав, що в липні 2001 року він вселився до спірного жилого приміщення за згодою наймачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з метою здійснення догляду за ними.

Просив визнати за ним право на користування спірною квартирою, оскільки під  час проживання в ній ним було набуто статус члена сім'ї наймачів та як наслідок право на користування зазначеним приміщенням.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 1 листопада 2002 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 20 січня 2003 року позов задоволено, у задоволені зустрічного позову відмовлено.

Ухвалою Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 24 березня 2004  року ухвалу апеляційного суду Львівської області від  20 січня 2003 року скасовано, справу направлено на новий апеляційний розгляд до того ж суду.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 7 червня 2004 року апеляційну скаргу ОСОБА_1  відхилено, рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 1 листопада 2002 року залишено без змін.

У касаційній скарзі  представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ставить питання про скасування постановлених у справі судових рішень з направленням справи на новий судовий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Відсутні й передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у  х  в  а  л  и  л  а :

           Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 1 листопада 2002 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 7 червня 2004 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.