Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

10 квітня 2013 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів КУШТАНА Б.П., ЛЕСКА В.В.

при секретарі ПУДАК О.П.

за участю сторін розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачки приватний нотаріус Мукачівського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання правочину завдатком, за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Воловецького районного суду від 28 січня 2013 р., -

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_2 07.05.2012 р. звернувся до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_3, мотивуючи його наступним. Позивач, будучи власником житлового будинку АДРЕСА_1, вирішив його продати і в жовтні 2009 р. усно домовився із ОСОБА_3 і ОСОБА_5 про те, що вони укладуть договір купівлі-продажу будинку та 0,25 га присадибної земельної ділянки. На прохання ОСОБА_3 позивач у жовтні 2009 р. дозволив їй із сім'єю вселитися до будинку, однак, остання протягом наступних трьох місяців не проявляла наміру виконувати досягнуту усну домовленість про поступову виплату 40000,00 дол. США за будинок, тому позивач наполіг, щоб сторони у нотаріуса уклади договір про наміри купівлі-продажу будинку та земельної ділянки. 25.01.2010 р. у приватного нотаріуса ОСОБА_4 відповідачка відмовилася укласти такий договір про наміри, мотивуючи відсутністю у неї повної суми коштів, необхідної для розрахунку, у той же час, вона погодилася передати позивачу 17000,00 дол. США в якості завдатку. Позивач на це погодився і підписав складену представником відповідачки заяву про те, що отримав від ОСОБА_3 17000,00 дол. США як завдаток за указане домоволодіння та земельну ділянку, що їх він має намір продати відповідачці до 31.12.2010 р. за 40000,00 дол. США, а у випадку несплати ОСОБА_3 решти 23000,00 дол. США у вказаний строк завдаток залишається у власності позивача. Заяву посвідчено нотаріусом ОСОБА_4 Посилаючись на ці обставини, на норми ЦК України щодо правочинів та завдатку, вказуючи, що були фактично дотримані вимоги закону щодо здійснення правочину про наміри купівлі-продажу та про завдаток, відповідачка користувалася майном і у сторін виникли зобов'язання щодо завдатку, позивач просив правочин завдатку, вчинений 25.01.2010 р. у нотаріальній формі, визнати дійсним, а передані 17000,00 дол. США визнати завдатком на укладання договору купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки, що розташовані під АДРЕСА_1 Закарпатської області.

Рішенням Воловецького районного суду від 28.01.2013 р. позов задоволено: визнано, що сума, сплачена відповідачкою ОСОБА_3 позивачу ОСОБА_2 станом на 25.01.2010 р. в розмірі 17000,00 дол. США за домоволодіння та земельну ділянку в АДРЕСА_1, про що нотаріусом Мукачівського нотаріального округу ОСОБА_4 посвідчена відповідна заява, зареєстрована в реєстрі за № 362, є правочином щодо завдатку; визнано, що сума 17000,00 дол. США, яка була сплачена відповідачкою ОСОБА_3 позивачу ОСОБА_2 в рахунок належних з неї платежів на виконання умов договору купівлі-продажу домоволодіння та земельної ділянки в АДРЕСА_1, станом на 25.01.2010 р. є завдатком; судові витрати в сумі 214,00 грн. стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2

Відповідачка в апеляційній скарзі порушує питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову в позові внаслідок неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на правову природу переданих коштів як авансу, на преюдиційність судових рішень, суперечливість позиції позивача та на перекручення судом фактичних обставин справи.

Заслухавши доповідь судді, пояснення відповідачки ОСОБА_3, яка апеляцію підтримала, позивача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_6, які апеляцію не визнали, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи сторін, оцінивши докази в сукупності, апеляційний суд приходить до такого.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості та доведеності. Однак, погодитись із рішенням не можна, оскільки своїх висновків суд дійшов із грубим порушенням норм матеріального та процесуального права.

Встановлено, що у кінці 2009 - на початку 2010 рр. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виникли відносини з приводу можливості реалізації наміру позивача продати належний йому будинок АДРЕСА_1, а відповідачки - наміру придбати будинок. Сторони досягли усної домовленості про купівлю-продаж будинку за 40000,00 дол. США, з дозволу позивача відповідачка із сім'єю вселилася до указаного будинку. 25.01.2010 р. ОСОБА_3 передала ОСОБА_2 17000,00 дол. США, про що ОСОБА_2 підписав заяву, справжність підпису заявника на якій 25.01.2010 р. посвідчила приватний нотаріус Мукачівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим № 362.

Ці факти, окрім того, що підтверджені матеріалами справи та не заперечуються сторонами, встановлені рішенням Мукачівського районного суду від 16.09.2011 р. у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про усунення перешкод у користуванні власністю та виселення (а.с. 161-163), ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 09.11.2011 р., якою указане рішення суду від 16.09.2011 р. залишено без змін (а.с. 164-165). Обставини, встановлені судовими рішеннями, враховуються за правилами ст. 61 ч. 3 ЦПК України.

Обґрунтовуючи свою правову позицію в справі, позивач виходив із того, що 17000,00 дол. США, передані йому 25.01.2010 р. ОСОБА_3, є завдатком. Позивач вважає, що фактично домовленість про купівлю-продаж будинку та належної до нього земельної ділянки була досягнута у жовтні 2009 р., майном почала користуватися сім'я відповідачки, а вимога щодо письмової форми закріплення намірів купівлі-продажу та отримання завдатку була дотримана вищезазначеною заявою, підписом відповідачки у реєстрі нотаріальних дій та іншими діями сторін, які свідчать про вчинення такого правочину. Вважаючи правочин вчиненим, позивач поставив питання про його дійсність та відповідне тлумачення. На підтвердження цього посилається на зміст заяви від 25.01.2010 р., якою він ствердив, що отримав від ОСОБА_3 17000,00 дол. США як завдаток за домоволодіння та земельну ділянку за вищевказаною адресою, що їх він має намір продати у строк до 31.12.2010 р., домоволодіння та земельна ділянка продаються за 40000,00 дол. США, у випадку несплати до 31.12.2010 р. ОСОБА_3 залишку суми, що становить 23000,00 дол. США, завдаток залишається у власності ОСОБА_2, а у випадку відмови позивача продати відповідачці це майно позивач поверне їй подвійний розмір завдатку (34000,00 дол. США).

Між тим, ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 09.11.2011 р. встановлено, що суд першої інстанції у рішенні від 16.09.2011 р. безпідставно зробив висновок про те, що між сторонами фактично було укладено попередній договір про продаж будинку, а сплачені ОСОБА_3 кошти є завдатком, оскільки попереднього договору у відповідній формі та на відповідних умовах, визначених ст. 635 ЦК України, укладено не було. Апеляційний суд у цьому зв'язку вказав на положення ст. 570 ЦК України.

Звертаючись до суду із позовом до ОСОБА_3 і ОСОБА_5 про відшкодування майнової та моральної шкоди, ОСОБА_2 у позовній заяві від 19.01.2012 р. із посиланням на ст. 570 ч. 2 ЦК України визнав, що передані ОСОБА_3 17000,00 дол. США є авансом, що достовірно встановлено вищезгаданою ухвалою апеляційного суду і відповідно до ст. 61 ЦПК України доказування не потребує, а попереднього договору у відповідній формі та на відповідних умовах, визначених ст. 635 ЦК України, сторонами укладено не було (а.с. 47-54).

Голослівне пояснення ОСОБА_2 в апеляційному суді про те, що складений адвокатом текст указаної позовної заяви він підписав не читаючи, колегія суддів до уваги не бере. Особа на власний розсуд розпоряджається своїми цивільними і процесуальними правами, здійснюючи такі права та виконуючи цивільні і процесуальні обов'язки особа повинна діяти розумно, добросовісно, передбачаючи наслідки, не порушуючи права інших осіб, зловживання правом не допускається (ст.ст. 12-14 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 27 ЦПК України). Як пояснила в апеляційному суді ОСОБА_3, на даний час її сім'я з будинку ОСОБА_2 виселена.

За змістом ст.ст. 546, 570 ЦК України, завдаток є одним з видів забезпечення виконання зобов'язання - грошовою сумою або рухомим майном, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Отже, сума, яку в своїй односторонній заяві позивач називає завдатком, може визнаватися таким лише якщо вона є засобом платежу (у даному випадку - за договором купівлі-продажу) та засобом забезпечення виконання цього зобов'язання, що реально виникло. Проте, фактично йдеться тільки про фіксацію однією зі сторін наміру укласти договір в майбутньому, на час передачі коштів цей договір не було укладено. Оскільки зобов'язання, з яким позивач пов'язує передачу коштів, які вважає завдатком, не виникло, передані 17000,00 дол. США є авансом.

Грошовою одиницею та єдиним законним засобом платежу на території України є гривня; зобов'язання має бути виражене та виконане у гривні; сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, у цьому випадку сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; використання іноземної валюти при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом, використання її як засобу платежу потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України (ст. 99 Конституції України, ст.ст. 192, 193, 524, 533 ЦК України, ст. 3. ч. 1, ст. 5 ч. 4 п. «г» Декрету КМ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»).

У справі встановлено, підтверджується змістом заяви від 25.01.2010 р., випливає з вищезгаданих судових рішень та визнано сторонами в апеляційному суді, що кошти передавалися саме в іноземній валюті - доларах США. Доказів наявності у сторін права вчиняти правочини із використанням іноземної валюти як засобу платежу у справі немає і вже лиш це тягне незаконність такий дій, як і будь-якого правочину, що внаслідок таких дій може бути вчинений (ст. 203 ч. 1, ст. 215 ч. 1 ЦК України).

Як випливає з позиції позивача в справі, підстав і доводів позову, ОСОБА_2 мав намір продати ОСОБА_3 будинок і належну до нього присадибну земельну ділянку площею 0,25 га. Водночас в апеляційному суді позивач визнав (ст. 61 ч. 1 ЦПК України), що він не є власником указаної земельної ділянки, ділянка не приватизована. Отже, не будучи власником землі, ОСОБА_2, безвідносно до встановленого факту відсутності правочину як такого, не вправі був нею розпоряджатися, визначати земельну ділянку предметом договору купівлі-продажу, вчиняти будь-які дії, правочини, спрямовані на відчуження від свого імені земельної ділянки як речі (ст.ст. 179, 181, 316-319, 325, ст. 346 ч. 1 п. 1, ст.ст. 373, 655, 658 ЦК України, ст.ст. 78, 79, 81, 90, 131, 132 ЗК України).

ЦК України передбачає можливість визнання двостороннього правочину, який підлягав нотаріальному посвідченню, але не був посвідчений, дійсним із застосуванням положень ст. 220 цього Кодексу, а саме, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним; у цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається. Ставлячи питання про визнання двостороннього правочину дійсним, позивач по суті виходив із цієї можливості, установленої законом, застосував цю правову конструкцію і у такий спосіб обґрунтовував свої вимоги, проте, на указану норму закону не послався, підмінивши її посиланням на загальні положення ЦК України щодо поняття та свободи договору (ст.ст. 626, 627), які за відсутності факту укладення власне договору, відсутності тексту, письмових доказів щодо досягнення у законний спосіб згоди з істотних його умов (ст.ст. 628, 639), на суть спірних правовідносин не впливають і підставою для задоволення позову бути не можуть.

Усі ці обставини, що виключали можливість задоволення позову, були із усією очевидністю відомі суду першої інстанції на час розгляду справи і постановлення рішення. Утім, суд сукупність вищенаведених фактів і обставин із такою ж очевидністю проігнорував. Понад те, суд у мотивувальній частині рішення зазначив, що рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 16.09.2011 р. «встановлено, що відповідач ОСОБА_3 від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу будинку після вселення до нього відмовилася, від виплати решти суми за будинок також відмовилася, що стало підставою для позову проти неї і членів сім'ї, яких вона вселила в будинок», тоді як у мотивувальній частині указаного рішення суду зазначено як встановлене інше: після сплати 17000,00 дол. США «відповідач жодних дій на проведення повного розрахунку не вчиняла і суд оцінює це як намір відповідачів ухилитися від повного розрахунку…, суд не приймає до уваги твердження… ОСОБА_3, що повний розрахунок за будинок повинен бути проведений протягом чотирьох років, так як відповідач ОСОБА_3 жодних дій на вчинення повного розрахунку не проводила, при посвідченні заяви від 25.01.2010 року була присутня, заперечень проти заяви не подавала, що свідчить про те, що відповідач ОСОБА_3 була згідна з терміном та умовами купівлі-продажу будинку», у цьому рішенні наведено і пояснення ОСОБА_3 про те, що за її позицією іншу частину суми вона повинна була сплатити протягом чотирьох років.

Посилаючись на інше судове рішення в порядку ст. 61 ч. 3 ЦПК України, суд зобов'язаний точно викласти відповідні факти, обставини, їх суть, як правило - шляхом цитування тексту судового рішення. Всупереч цьому, суд перекрутив зміст рішення суду, що набрало законної сили, вказав на нібито встановлені тим рішенням факти і обставини, яких цей суд насправді не встановлював, та поклав ці спотворені обставини в обґрунтування свого рішення про задоволення позову. Насамкінець, у абзаці другому резолютивної частини рішення суд першої інстанції визнав, що «сума, сплачена відповідачем ОСОБА_3, є правочином щодо завдатку», тоді як сума грошей не є правочином і не може таким визнаватися, оскільки правочином, з якого виникають цивільні права та обов'язки, є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення таких прав і обов'язків (ст. 11 ч. 1, ч. 2 п. 1, ст. 202 ч. 1 ЦК України).

Відтак, доводи апеляції заслуговують на увагу, суд, задовольняючи позов, діяв усупереч вимогам ст.ст. 212-215 ЦПК України, тому на підставі ст. 309 ч. 1 п.п. 2, 4 ЦПК України скаргу слід задовольнити, рішення суду скасувати, у позові - відмовити.

Керуючись ст. 307 ч. 1 п. 2, ст. 309 ч. 1 п.п. 2, 4, ст.ст. 314, 316 ЦПК України, колегія суддів -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити, рішення Воловецького районного суду від 28 січня 2013 р. - скасувати, у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання правочину завдатком - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскар жене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді