ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32 ____________________________________
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
09 квітня 2013 року Справа № 913/377/13-г
Провадження №3пн/913/377/13-г
За позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк», м. Луганськ,
до Лутугинської міської ради Луганської області, м. Лутугине Луганської області,
про визнання права власності
суддя Секірський А.В.
в присутності представників сторін:
від позивача - Пономаренко П.І., начальник юридичного відділу, довіреність №723, від 08.06.2012;
від відповідача - не прибув,
в с т а н о в и в:
Суть спору: Публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» в особі філії - Луганського обласного управління АТ «Ощадбанк» (далі - позивач) заявлено вимогу про визнання за Публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» права власності на вбудоване приміщення загальною площею 801,5 кв.м., розташоване за адресою: Луганська область, м. Лутугине, вул. Крупської, 22.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 22.11.2000 Лутугинська міська рада ухвалила рішення, яким оформила право власності на спірне приміщення за державою в особі Верховної Ради України, свідоцтво про право власності № 278/2 від 11.12.2000. В приміщенні за адресою: Луганська область, м. Лутугине, вул. Крупської, 22, з 1989 року по теперішній час знаходиться відділення АТ «Ощадбанк». Після оптимізації філійної мережі банку, в приміщенні знаходиться територіально відокремлене без балансове відділення № 10012/035 філії - ЛОУ АТ «Ощадбанк». З метою впорядкування внутрішньої документації на нерухоме майно банк звернувся до Лутугинського державного науково - виробничого валкового комбінату (юридичну особу - балансоутримувача, яка зазначена в свідоцтві про право власності № 278/2 від 11.12.2000). Листом № 500/40 від 15.06.2012 останній повідомив, що на балансі ДП «ЛНВВК» майно не значиться та запропонував з цим питанням звернутися до Лутугинської міської ради.
12.06.2012 банк отримав відповідь № 02-15/709, якою Лутугинська міська рада повідомила, що двоповерхова будівля за адресою: Луганська область, м. Лутугине, вул. Крупської, 22, до комунальної власності територіальної громади м. Лутугине не приймалася та на балансі Лутугинської міської ради або комунальних підприємств не значиться.
Позивач вважає за можливе набути право власності на спірне майно, оскільки АТ «Ощадбанк» займає двоповерхову будівлю за зазначеною адресою більше ніж 23 роки. На сьогоднішній день у майна не існує балансоутримувача. Банк веде бухгалтерську, статистичну і іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки засобів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів і утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію відповідно до закону. Крім того, банк використовує будівлю для соціальних потреб 22 000 осіб, які мешкають в м. Лутугине Луганської області. За весь період перебування в спірній будівлі банк вкладав значні кошти в його покращення. Тільки в період з 2005 по 2012 роки на його реконструкцію, капітальний та поточний ремонти і оздоблення було витрачено 801,7 тис. грн.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, дав пояснення, аналогічні викладеному в позовній заяві.
Відповідач надав письмовий відзив на позовну заяву від 26.02.2013 (а.с. 49), в якому не заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначивши, що двоповерхова будівля за адресою: Луганська область, м. Лутугине, вул. Крупської, буд. 22, до комунальної власності територіальної громади м. Лутугине не приймалася та на балансі Лутугинської міської ради або міських комунальних підприємств не перебуває.
Розглянувши матеріали справи, надані докази, вислухавши присутнього в судовому засіданні представника позивача, суд встановив такі фактичні обставини.
Рішенням № 278/2 від 22.11.2000 виконавчого комітету Лутугинської міської ради Луганської області вирішено оформити право державної власності на вбудоване приміщення ощадбанку, розташоване в м. Лутугине, вул. Крупської, 22, за державою в особі Верховної Ради України (а.с. 29).
11.12.2000 на підставі зазначеного рішення було видане свідоцтво про право власності держави в особі Верховної Ради України на вбудоване приміщення ощадбанку Лутугинського державного об'єднання по виробництву валків за адресою: м. Лутугине, вул. Крупської, 22 (а.с. 30).
Судом встановлено, що з 1989 року по теперішній час у приміщенні за адресою: Луганська область, м. Лутугине, вул. Крупської, буд. 22, знаходиться відділення АТ «Ощадбанк», що фактично визнається відповідачем.
Як докази тривалого перебування установи банку у спірній будівлі позивачем були надані копії договорів про надання послуг, зокрема, типовий договір про надання послуг електрозв'язку від 01.03.2004, укладений між ЛД ВАТ «Укртелеком» та позивачем, договір № 320120 про надання послуг зв'язку по відомчим мережам Міністерства палива та енергетики від 01.09.2003, укладений між позивачем та ДП «Луганськвуглезвязок», договір № 22 про надання комунальних послуг від 23.12.2004, укладений між Управлінням житлово - комунального господарства Лутугинського державного науково - виробничого валкового комбінату та позивачем, договір № 17 на послуги з водопостачання та водовідведення від 01.01.2004, укладений між ОКП «Компанія «Луганськвода» та позивачем, договір № 71107 на користування електричною енергією від 01.04.2002, укладений між ТОВ «Луганське енергетичне об'єднання» та позивачем, тощо.
Листом від 12.06.2012 вих. № 02-15/709 на запит позивача № 764 від 08.06.2012, відповідач повідомив, що двоповерхова будівля за адресою: Луганська область, м. Лутугине, вул. Крупської, 22, до комунальної власності територіальної громади м. Лутугине не приймалася та на балансі Лутугинської міської ради або міських комунальних підприємств не перебуває (а.с. 32).
Позивачем до матеріалів справи надано технічний паспорт на спірну будівлю, в якому в графі «власники» зазначено - Лутугинське державне об'єднання з виробництва валків (а.с. 34-47).
Проте, з відповіді Лутугинського державного науково - виробничого валкового комбінату від 15.06.2012 № 500/40 позивачеві вбачається, що в 2007 році житловий фонд ДП «ЛНВВК» був переданий до комунальної власності і на даний момент на балансі ДП «ЛНВВК» не значиться (а.с. 31).
Також відомості про те, що вбудоване приміщення загальною площею 801,5 кв.м., розташоване за адресою: м. Лутугине, вул. Крупської, 22, у власності ДП «ЛНВВК» не знаходиться та на балансі не перебуває, були надані ДП «Лутугинський науково - виробничий валковий комбінат» листом № 610/795 від 03.04.2013 на виконання ухвали господарського суду Луганської області від 26.03.2013.
Крім того, на виконання ухвали суду від 26.03.2013 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Луганській області листом від 04.04.2013 № 10-02-01906 повідомило, що серед об'єктів державної власності, які на теперішній час перебувають у сфері управління регіонального відділення, об'єкт, що знаходиться за адресою: 92000, Луганська область, м. Лутугине, вул. Крупської, 22, не значиться.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28.02.2013, у зазначеному реєстрі відсутні відомості щодо права власності, інших речових прав, іпотеки, обтяження щодо об'єкту нерухомого майна, розташованого за адресою: Луганська область, Лутугинський район, м. Лутугине, вул. Крупської, буд. 22.
Оцінивши всі обставини справи, суд вважає, позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з огляду на наступне.
Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
У відповідності з приписами ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Як вбачається з обставин справи, спірні правовідносини виникли у 1989 році, тобто під час дії Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі - ЦК УРСР), та продовжують існувати до цього часу, тобто після набрання 01.01.04 року чинності Цивільним кодексом України 2003 року (далі - ЦКУ).
Статтею 86 ЦК УРСР встановлено, що право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Власність в Україні виступає в таких формах: приватна, колективна, державна. Усі форми власності є рівноправними. Відносини власності регулюються Законом України "Про власність".
По справі не доведено, що позивач користувався спірним нерухомим майном, починаючи з 1989 року, без законних підстав.
Статтями 144-149 ЦК УРСР врегульовано порядок захисту прав власника майна.
Згідно з приписами ст. 150 ЦК УРСР, права, передбачені статтями 144-149 цього Кодексу, належать також особі, яка хоч і не є власником, але володіє майном в силу закону або договору.
Позивач звернувся до суду з цим позовом в період дії Цивільного кодексу України.
Частиною 1 ст. 316 Цивільного кодексу України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
В силу ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Статтею 318 Цивільного кодексу України встановлено, що суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.
Позивач стверджує, що, починаючи з 1989 року до цього часу, він несе тягар утримання майна, що відповідає вимогам ст. 322 ЦК України, яка містить імперативну норму: власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як зазначено вище, ці доводи позивача підтверджені матеріалами справи.
В силу ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Позивач в якості підстави визнання за ним права власності на спірний об'єкт нерухомості посилається на давність, відкритість та добросовісність користування останнім.
Згідно ст. 344 Цивільного кодексу України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Відповідно до п.8 прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила ст. 344 ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим кодексом.
Судом встановлено, що позивач добросовісно заволодів чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, що підтверджується матеріалами справи.
З урахуванням вищевикладеного суд вважає, що позовні вимоги ґрунтуються на законодавстві України, чинному на час вирішення спору по суті, тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі з віднесенням судових витрат на позивача у відповідності з приписами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не вбачається вини відповідача у виникненні даного спору.
На підставі викладеного, та керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
в и р і ш и в:
1.Позов задовольнити у повному обсязі.
2. Визнати за Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" (м. Київ, вул. Госпітальна, 12-Г, ідентифікаційний код 00032129), - право власності на вбудоване приміщення ощадбанку загальною площею 801,5 кв.м., розташоване за адресою: Луганська область, м. Лутугине, вул. Крупської, 22.
3.Судові витрати покласти на позивача.
В судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено та підписано 15.04.2013.
Суддя А.В. Секірський