справа № 2-4649/11

Провадження №2/487/1564/13

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

08.04.2013 року Заводський районний суд м. Миколаєва

у складі: головуючого – судді Агєєвої Л.І.

при секретарі Клименко Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Вісімнадцятої Миколаївської філії Повного товариства «Ломбард» Легкі гроші» ТОВ «Легкі гроші» та ТОВ «Швидка фінансова допомога» про визнання наказу незаконним та його скасування, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

          ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Вісімнадцятої Миколаївської філії Повного товариства «Ломбард» Легкі гроші» ТОВ «Легкі гроші» та ТОВ «Швидка фінансова допомога» про визнання наказу незаконним та його скасування, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, мотивуючи тим, що знаходилась з відповідачем в трудових правовідносинах з грудня 2009 року по 29.03.2011 року, після чого була відсторонена від роботи на підставі наказу, який вважає незаконним, тому просить його скасувати, поновити її на роботі на посаді приймальника - оцінника та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

          В судовому засіданні позивачка свої вимоги повністю підтримала та просила їх задовольнити.

          Представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив позов залишити без задоволення, посилаючись на те, що позивачка була відсторонена від робота за наказом, оскільки правоохоронними органами у відношенні неї була порушена кримінальна справа, крім того, позивачка не звільнена з підприємства до теперішнього часу.           

          Представник третьої особи Територіальної державної інспекції праці у Миколаївській області до суду не з’явився, про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

          Заслухав сторони, дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

          Судом встановлено, що наказом № 7 від 16.12.2009 року позивачка ОСОБА_1 була прийнята на посаду приймальника – оцінника на неповний робочий день з повною матеріальною відповідальністю, де і працювала по 29.03.2011 року.

           01.04.2011 року в ході інвентаризації у Вісімнадцятій Миколаївській філії ПТ «Ломбард «Легкі гроші» була виявлена значна недостача товарно-матеріальних цінностей з дорогоцінних металів та складений відповідний акт.

          Після цього, директором філії ОСОБА_2 в той же день, 01.04.2011 року, було видано наказ № 5 про відсторонення позивачки та іншого працівника від роботи та зроблена відповідна заява до правоохоронних органів, а в подальшому була порушена кримінальна справа.

          Судом також встановлено, що за телефонним дзвінком директора ОСОБА_2 01.04.2011 року позивачка прийшла на роботу і дізналася про те, що за наказом відсторонена від роботи до з’ясування всіх обставин, стосовно недостачі товарно-матеріальних цінностей. На прохання звільнити її з роботи за власним бажанням позивачка отримала відмову.

          Починаючи з квітня 2011 року по даний час позивачка жодного разу на роботу не з’явилася, хоча неодноразово запрошувалася.

           21.07.2011 року позивачка вперше звернулася з письмовою заявою до Територіальної державної інспекції праці у Миколаївській області з приводу порушення її трудових прав, де була проведена перевірка та 25 серпня 2011 року складений Акт перевірки № 14-01-047/0344, а 18.11.2011 року позивачка звернулася до суду з даним позовом.

          Статтею 46 КЗпП передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі у нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння, відмови або ухилення від обов’язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

          Відповідно до роз’яснень, що містяться в п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо буде встановлено, що на порушення ст. 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв’язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

          Згідно ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Особливістю трудового права є те, що нормативні акти, що регулюють трудові відносини, відрізняються від нормативних актів інших галузей права тим, що в регулюванні трудових відносин важливе місце посідають локальні (місцеві) норми права, які приймаються безпосередньо на підприємствах, в установах і організаціях власником або уповноваженим ним органом за погодженням з трудовим колективом чи профспілковим комітетом.

Таким чином, до нормативних актів, які регулюють трудові відносини, належать також локальні (місцеві) норми права, які приймаються безпосередньо на підприємствах, в установах і організаціях власником або уповноваженим ним органом за погодженням з трудовим колективом чи профспілковим комітетом.

Судом встановлено, що порядок та випадки, за яких проводиться відсторонення працівників від роботи закріплені в п. 3-4 розділу У11 Правил внутрішнього трудового розпорядку Повного товариства «Ломбард» Легкі гроші» ТОВ «Легкі гроші» та ТОВ «Швидка фінансова допомога».

Таким чином, відсторонення позивачки від роботи було проведено у відповідності до локального нормативного акту Правил внутрішнього трудового розпорядку, тобто згідно ст. 46 КЗпП України в інших випадках, передбачених законодавством.

          Крім того, згідно ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного (міського) суду у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення або із дня видачі трудової книжки.

          Оскільки, позивачка вказаний вище строк, а саме трьох місячний, пропустила, клопотання про поновлення строку на оскарження наказу не заявляла, суд вважає, що вимоги позивачки про визнання наказу незаконним та його скасування, а також стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу належить залишити без задоволення.

          Що стосується вимог позивачки про поновлення на роботі, то їх також належить залишити без задоволення як заявлені безпідставно, оскільки в ході розгляду справи було встановлено, що позивачка до теперішнього часу не звільнена з підприємства.

При ухвалені рішення суд також враховує, що працювати у відповідача позивачка не бажає, а поданий нею до суду позов, як пояснила у суді сама позивачка, повинен був змусити відповідача звільнити її за власним бажанням, а також відмовитися від будь-яких претензій до неї.

          Керуючись ст. ст. 10, 11, 13, 209, 212- 215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

          Позов залишити без задоволення.

          Рішення набуває законної сили протягом 10 днів.

          Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Миколаївської області через місцевий суд в порядку ст. 294 ЦПК України.          

          Суддя: Агєєва Л.І.