ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09.04.2013 Справа № 901/733/13-г

За позовом Публічного акціонерного товариства "Укргазвидобування"

до відповідача Публічного акціонерного товариства

"Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз"

про стягнення заборгованості за договором

Суддя А.Р. Ейвазова

Представники :

від позивача - Шляхетський А.Л. за довіреністю № 2-14д від 27.12.2012;

від відповідача - Глушаков М.А. за довіреністю № 11/105 від 01.03.2013

Суть спору: Публічне акціонерне товариство «Укргазвидобування» (далі - ПАТ «Укргазвидобування») звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до відповідача - Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» (далі - Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз») та просить стягнути з відповідача основний борг у розмірі 7080952,32грн., а також штрафні санкції у розмірі 101282,78 грн., інфляційні втрати у розмірі 28 323,81 грн. та проценти у розмірі 40 607,87 грн., нараховані за період з 06.12.2012 по 15.02.2013.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань, взятих на себе за умовами договору №279 від 30.03.2012 в частині оплати поставленого товару у встановлений договором строк (а.с.2-5).

До прийняття рішення у справі, позивач подав заяву про збільшення позовних вимог. Відповідно до поданої заяви позивач просить стягнути з відповідача 7080952,32 грн. основної заборгованості, штрафні санкції у розмірі 178217,34 грн., інфляційні втрати у розмірі 28 323,81 грн. та проценти у розмірі 71453,66 грн. (а.с.43-44).

Відповідач у справі - Публічне акціонерне товариство «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» у відзиві на позов у задоволенні позовних вимог просить відмовити у повному обсязі.

Заперечуючи щодо заявлених вимог в частині стягнення штрафних санкцій, відповідач посилається на те, що сторонами така відповідальність за відповідне порушення умовами договору не передбачена (а.с. 49-50).

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог; представник відповідача підтримав доводи відзиву на позов.

Дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

30.03.2012 між сторонами у справі укладено договір поставки № 279/УГВ/6043/11-12 (а.с. 16-17, далі - договір).

Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань в силу ст. ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 ГК України.

За умовами договору, позивач (постачальник) взяв на себе зобов'язання передати у власність товар згідно специфікації №1 (а.с.18), яка є невід'ємною частиною договору, а відповідач (покупець) - приймати та оплатити товар, на умовах визначених даним договором (п. 1.1 договору).

Договором встановлено, що він набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2012 (п. 11.1 договору).

Відповідно до п. 4.1 договору та специфікації №1, сума договору складає 7092300грн., у тому числі ПДВ - 1182050,00 грн.; дана ціна на товар є звичайною.

Позивач поставив відповідачу товар відповідно до умов вказаного договору на загальну суму 7 080 952,32 грн., що підтверджується відповідними актами прийому-передачі, копії яких долучені до матеріалів справи:

- №2/42 від 07.08.2012 на суму 3 927 715,74 грн.;

- №3/43 від 12.08.2012 на суму 3 153 236,58 грн.(а. с. 19-20).

Предметом спору у даній справі є виконання відповідачем обов'язку щодо оплати заборгованості за отриманий товар, а також застосування до нього відповідальності, встановленої договором, а також чинним законодавством за порушення відповідного зобов'язання.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.

Згідно до ч.1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 4.2 договору оплата товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позивача з відстрочкою платежу протягом 120 днів з моменту поставки товару та підписання акту прийому-передачі.

Отже, товар, поставлений за накладною №2/42 від 07.08.2012, мав бути оплачений до 05.12.2012, а згідно накладної №3/43 від 12.08.2012 - до 10.12.2012.

Проте, як зазначає позивач у позовній заяві, відповідачем зобов'язання за договором в частині оплати переданого товару не виконані; заборгованість за товар, переданий відповідно до вищевказаних актів прийому-передачі, на момент розгляду справи складає 7080952,32 грн.

Під час розгляду справи по суті, до прийняття рішення у ній, відповідач не надав доказів оплати відповідної заборгованості, тобто не спростував тверджень позивача про наявність заборгованості за поставлений товар у вказаному розмірі.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Отже, відповідач, не виконавши зобов'язання з оплати переданого товару, встановлені умовами договору, допустив порушення зобов'язання.

Враховуючи зазначене, вимоги в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 7 080 952,32 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи встановлення факту прострочення грошового зобов'язання відповідачем, вимоги в частині стягнення процентів за період з 06.12.2012 по 09.04.2013 є обґрунтованими. Оскільки розмір процентів розрахований позивачем правильно, відповідні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі - з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 71453,66 грн. процентів.

Вимоги в частині стягнення збитків від інфляції за період з дня прострочення до моменту подання позовної заяви (з урахуванням відсутності відомостей про індекс інфляції за лютий та березень 2013 року на момент подання відповідної заяви) є обґрунтованими та підлягають задоволенню у розмірі, заявленому позивачем - 28323,81 грн.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення 178217,34 грн. штрафних санкцій з посиланням на ч.6 ст.231 ГК України.

Посилання позивача на вказану норму у позховній заяві як на підставу наявності у відповідача обов'язку оплатити відповідні штрафні санкції є помилковим, оскільки відповідна норма не встановлює певну відповідальність за вчинене відповідачем порушення; така норма є загальною.

Так, в силу ч.6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Із змісту відповідної норми вбачається, що вона не встановлює певну відповідальність за певне порушення і не визначає конкретного розміру штрафних санкцій.

Відповідно до вказаної норми, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Отже, вказана норма не встановлює певний розмір штрафних санкцій і не вказує, що такі штрафні санкції дорівнюють одній обліковій ставці НБУ. Положення частини 6 вказаної норми лише вказують на можливість визначення таких санкцій обліковою ставкою НБУ, який інший спосіб визначення їх розміру не встановлений законом або договором (наприклад, штрафу у твердій сумі, пені у розмірі певного відсотку від суми зобов'язань тощо).

З урахуванням того, що сторонами не встановлено такої відповідальності за порушення зобов'язання з оплати у договорі, а також зважаючи на те, що чинним законодавством також не визначено відповідної відповідальності саме за таке порушення, вчинене відповідачем, не визначення у договорі розміру штрафних санкцій за порушення грошових зобов'язань, вимоги про стягнення 178217,34грн. задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з оплатою позову судовим збором, підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, а саме у сумі 67154,56 грн.

В судовому засіданні оголошена вступна та резолютивна частини рішення; повне рішення складено 12.04.2013.

Керуючись ст. ст. 49, 82-84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» на користь Публічного акціонерного товариства «Укргазвидобування» 7 080 952,32грн. основної заборгованості, 28 323,81грн. втрат від інфляції, 71 453,66грн. процентів, а також 67 154,56грн. в рахунок часткового відшкодування витрат на оплату позову судовим збором.

3.В частині стягнення 178 217,34грн. штрафних санкцій у задоволенні позову відмовити.

4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя А.Р. Ейвазова