АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,
факс 284-15-77, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Апеляційне провадження №22-ц/796/5845/13 Головуючий в 1 інстанції - Українець В.В.
Доповідач - Желепа О.В.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 квітня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого Желепи О.В.
суддів Кабанченко О.А., Кулікової С.
при секретарі Дубик Ю.Г.
за участю позивача: ОСОБА_1
Представника позивача: ОСОБА_2
Представника відповідача: Мдзелурі К.З.
Треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 19 лютого 2013 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації в особі Відділу приватизації державного житла: треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання недійсними довіреності, розпорядження та свідоцтва про право власності, -
Заслухавши доповідь судді Желепи О.В., пояснення осіб, що з'явились до апеляційного суду, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -
ВСТАНОВИЛА:
21 вересня 2012 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання недійсними довіреності, розпорядження та свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 3-5, 31).
Свої вимоги мотивує тим, що 26 листопада 1999 року Відділом приватизації державного житла Залізничного району міста Києва видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1. Зазначено, що квартира в рівних частках належить ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_8 та йому, ОСОБА_1.
24 липня 2012 року йому стало відомо, що приватизація з його участю відбулася на підставі довіреності від 4.11.1999 року, яка посвідчена начальником установи, де він відбував покарання.
При цьому, форма довіреності та напис нотаріуса не відповідають вимогам закону. Він не уповноважував свого батька здійснити приватизацію квартири, не уповноважував діяти від його імені та ставити від його імені підписи, особисто заяви про приватизацію квартири не підписував.
Згідно повідомлення Солом'янської районної в місті Києві державної адміністрації, яке надійшло на запит суду, йому стало відомо, що у відповідача відсутнє розпорядження Відділу приватизації державного житла Залізничного району міста Києва від 26 грудня 1999 року № 23437, згідно якого квартира була приватизована.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 19 лютого 2013 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив про його скасування з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
В скарзі посилається на те, що суд не врахував, що він не підписував заяву про приватизацію спірної квартири, яка є нікчемною, а тому відповідно не надавав згоду на приватизацію. Довіреність від 04.11.1999 року видана його батьку повинна бути визнана недійсною, тому, що в ній не зазначені істотні умови, на ній не зазначено особу, яка її посвідчила, відсутні дані про те, для приватизації якої квартири вона видавалась, така довіреність не посвідчена нотаріально, а тому відповідно до ст. 47, 48, 153, 386 ЦК України в редакції 1963 року повинна бути визнана недійсною. Також в скарзі є доводи про те. що оскільки розпорядження органу приватизації в архіві не збереглося, то відповідно суд повинен був зробити висновок про те, що воно і не існувало.
В судовому засіданні апеляційного суду позивач доводи скарги підтримав.
Представник відповідача та третя особа доводи скарги заперечували.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення в цій частині, колегія суддів приходить до висновку, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав
Відмовляючи в задоволенні позову суд вважав встановленими такі обставини.
ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_8 та ОСОБА_1 Відділом приватизації державного житла Залізничного району міста Києва 26 листопада 1999 року видано Свідоцтво про право власності на житло в рівних частках на квартиру АДРЕСА_1 згідно розпорядження № 23437 від 26 листопада 1999 року (а.с.7).
Вироком Солом'янського районного суду міста Києва від 14 березня 2003 року ОСОБА_1 було засуджено за ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст.307 КК України до 5 років позбавлення волі з конфіскацією майна (а.с. 65).
Згідно Свідоцтва про право власності від 15 квітня 2011 року, посвідченого нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_10 та зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 26 липня 2011 року, власником 1/4 частини квартири є третя особа ОСОБА_4 Він придбав цю частину квартири з прилюдних торгів, які відбулися на виконання вироку суду щодо конфіскації майна ОСОБА_1 (а.с. 61).
Відповідно до ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім"ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).
З наданих суду документів вбачається, що відбуваючи покарання в місцях позбавлення волі за попереднім вироком, 4 листопада 1999 року ОСОБА_1 власноручно написав доручення, яким доручив своєму батькові ОСОБА_7 оформити всі необхідні документи для приватизації квартири.
Дійсність цього доручення посвідчив начальник установи, в якій відбував покарання позивач 12.11.1999 року та завірив печаткою установи (а.с. 25), що не суперечить ч. 3 ст. 65 ЦК України (в редакції Закону 1963 року).
Згідно зі ст. 386 ЦК України (в редакції Закону 1963 року) за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.
Зі змісту доручення вбачається, що позивач доручив своєму батькові "оформити всі необхідні документи для приватизації квартири" (а.с. 25).
На виконання волі ОСОБА_1 до Відділу приватизації житла були надані документи, що стосуються характеристики квартири та довідка форми № 3, з якої вбачається, що позивач засуджений до позбавлення волі на строк 6 років, проте в силу ст. 71 ЖК України він не був визнаний таким, що втратив право користування жилим приміщенням і за ним зберігалося право на житло та, відповідно, на приватизацію квартири.
У матеріалах приватизаційної справи міститься заява з проханням оформити приватизацію квартири за підписом двох повнолітніх зареєстрованих осіб ОСОБА_7 і ОСОБА_11 та доручення ОСОБА_1 з проханням оформити всі необхідні документи для приватизації квартири (а.с. 24, 25).
Доручення, видане позивачем своєму батькові написано останнім власноручно та за своїм змістом свідчить про волевиявлення щодо приватизації квартири.
Вирішуючи питання про передачу квартири сім'ї позивача у власність, Відділ приватизації дотримався вимог Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та в його діях не вбачається порушень прав позивача.
Враховуючи наявні документи та право осіб на отримання у власність житла, було прийнято оспорюване розпорядження № 23437 від 26 листопада 1999 року та видано Свідоцтво про право власності на житло.
Зазначене розпорядження було виготовлене в двох примірниках, один з яких було надано власникам житла, під час отримання ними свідоцтва про право власності - отримане ОСОБА_7 (а.с. 86-87), а другий - передано до архіву Залізничної районної державної адміністрації міста Києва разом з приватизаційною справою (а.с. 35).
Суд встановив, що відсутні правові підстави для визнання розпорядження № 23437 від 26 листопада 1999 року недійсним через втрату оригіналу розпорядження переданого до архіву Залізничної районної державної адміністрації м. Києва.
Вказані обставини, які суд вважав встановленими, та які мають значення для правильного вирішення спору є доведеними.
Висновки суду про недоведеність заявлених позовних вимог відповідають цим обставинам та вимогам Закону.
Доводи апеляційної скарги про нікчемність доручення, через те, що вона не була нотаріально посвідчена не приймаються апеляційним судом, тому, що суд правильно виходив з того, що доручення посвідчено керівником установи, в якій відбував на той час покарання позивач, що не суперечить вимогам Закону.
Позивач не оспорював свій підпис на дорученні наявному в матеріалах справи.
Посилання в скарзі на те, що в дорученні не було зазначено № кватири, документи для приватизації якої доручалось оформити, також не можуть бути враховані, тому, що позивач на час оформлення доручення не мав право на приватизацію іншої квартири, окрім спірної в якій був зареєстрований.
Доводи скарги про те, що в дорученні не зазначено особу, якою воно посвідчене, спростовується текстом доручення з якого вбачається, що підпис на дорученні посвідчений начальником установи , який завірений печаткою установи. Доводи представника позивача, про можливе підроблення печатки є лише припущеннями, які належними доказами не підтверджені.
Суд правильно виходив з того, що видаючи розпорядження про приватизацію спірної квартири в 1999 року на підставі наявного в справі доручення, відповідачем не порушувались права позивача, за яким зберігалося право на житло у спірній квартирі і приватизація якої відбулася в тому числі і на позивача, який висловив свою волю на приватизацію .
Доводи скарги про те, що заява на приватизацію не містила підпису самого позивача, не свідчить про незаконність приватизації, так як така заява була підписана особою, якій позивач довірив оформити всі необхідні документи для приватизації.
Вирішуючи спір суд правильно виходив з того, що станом на 1999 рік, на момент приватизації, права позивача ніяким чином не порушувались, а тому останній і не звертався з позовом до 2012 року.
Звернення до суду в 2012 році з даним позовом, пов'язане з намаганням позивача уникнути конфіскації майна, яка відбулася за вироком 2003 року.
Доводи скарги з приводу не збереження розпорядження про приватизацію квартири в архіві не свідчать про порушення вимог закону при здійсненні приватизації.
Суд першої інстанції повно встановив обставини, що мають значення для даної справи. Висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні. Доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.
Суд при винесенні рішення правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому колегія суддів відхиляє апеляційну скаргу.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 19 лютого 2013 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Судді: