У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2006 року                                                                                                    м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - приватний нотаріус ОСОБА_6, про визнання недійсним договору дарування, а також за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні належною йому частиною квартири та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 листопада  2002 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 19 лютого 2003 року,

в с т а н о в и л а :

У серпні 2001 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до суду із зазначеним вище позовом, який обґрунтовували тим, що їм на праві приватної власності належить частина квартири АДРЕСА_1 (70/100), а інша частина цієї квартири (30/100) належала ОСОБА_4, який обіцяв її продати позивачці. Разом з тим, в подальшому ОСОБА_4 подарував належну йому частину квартири ОСОБА_5 Вважаючи договір дарування 30/100 частин квартири АДРЕСА_1 таким, що укладений з метою приховати інший договір, а саме договір купівлі-продажу цієї частини квартири, просили на підставі ч.2 ст.58 ЦК УРСР визнати його недійсним.

У зустрічному позові ОСОБА_5 просив усунути перешкоди в користуванні належною йому частиною квартири з боку ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та зобов'язати їх відшкодувати завдану йому моральну шкоду.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2002 року в задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 відмовлено, а зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_5 в користуванні належною йому частиною (30/100) квартири АДРЕСА_1. В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 19 лютого 2003 року рішення суду першої інстанції залишене без зміни.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, не погоджуючись із судовими рішеннями, просять їх скасувати у зв'язку із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а справу направити на новий судовий розгляд.

Відповідно до частини 2 статті 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно із статтею 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки з матеріалів справи та змісту касаційної скарги не вбачається порушень судами норм матеріального та процесуального права, то колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Керуючись ст.ст. 332, 336 - 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2002 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 19 лютого 2003 року - залишити без зміни.

Ухвала оскарженню не підлягає.

          Судді :                                                                    Л.І. Охрімчук

                                                                                           Є.Ф. Левченко

                                                                                           Ю.Л. Сенін