8 грудня 2006 року                                                                                      м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2про стягнення аліментів, за касаційною скаргою ОСОБА_1на рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 13 квітня 2004 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 17 серпня 2004 року,

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.

Зазначала, що перебувала з відповідачем у шлюбі, який був розірваний 24 липня 1998 року. Від шлюбу мають дочку - ОСОБА_3, 1987 року народження, яка після розлучення проживала з відповідачем.

Ухвалою Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 19 грудня 2000 року була затверджена мирова угода про визначення місця проживання дитини, за умов якої неповнолітня дочка до 1 червня 2001 року повинна була проживати з відповідачем, а з 1 червня 2001 року - з нею.

З 19 січня 2000 року вона сплачувала аліменти на користь чоловіка на утримання дочки у розмірі ¼ частини всіх видів її заробітку.

Посилаючись на те, що дочка з 1 червня 2001 року періодично проживає з нею та, що вона може забезпечити краще утримання дочки, просила стягнути з відповідача аліменти на утримання дочки у розмірі ¼ частини всіх видів заробітку, починаючи з 14 листопада 2002 року і до її повноліття, визнати таким, що втратив чинність виконавчий лист № НОМЕР_1 року в частині стягнення з неї аліментів на користь відповідача на утримання дочки, починаючи з 14 листопада 2002 року до її повноліття, стягнути з відповідача на її користь 121 грн. 40 коп. - утримані з її заробітної плати аліменти за жовтень 2003 року.

Рішенням Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 13 квітня 2004 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 17 серпня 2004 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Відсутні й передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у  х  в  а  л  и  л  а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1відхилити.

Рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 13 квітня 2004 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 17 серпня 2004 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.