8 грудня 2006 року                                                                                      м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1до Львівської залізниці про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою ОСОБА_1на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 3 листопада 2003 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 1 березня 2004 року,

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Львівської залізниці про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Зазначав, що працював у відповідача машиністом тепловозу локомотивного депо та наказом № НОМЕР_1 на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України був звільнений з роботи.

Посилаючись на те, що його було звільнено з роботи незаконно, просив поновити на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з розрахунку 1 807 грн. 25 коп. за кожен місяць.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 3 листопада 2003 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Львівської області від 1 березня 2004 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі  судові рішення, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Відсутні й передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у  х  в  а  л  и  л  а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1відхилити.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 3 листопада 2003 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 1 березня 2004 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.