КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" квітня 2013 р. Справа№ 37/317-11/437-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Авдеєва П.В.

Куксова В.В.

при секретарі судового засіданні - Марченко Ю.І.,

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 09.04.2013 року по справі № 37/317-11/437-2012 (в матеріалах справи)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Центренерго», м. Київ, на рішення господарського суду міста Києва від 17.01.2013 року (оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України 22.01.2013 року) по справі № 37/317-11/437-2012 (головуючий суддя - Смирнова Ю.М., судді Ковтун С.А., Літвінова М.Є.)

За позовом Державного агентства резерву України

до Публічного акціонерного товариства «Центренерго»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Укренерговосток-1»

про стягнення 1 545 995,09 грн.

ВСТАНОВИВ:

У липні 2008 року Державний комітет України з державного матеріального резерву (правонаступником якого є Державне агентство резерву України) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з публічного акціонерного товариства «Центренерго» 1 545 995,09 грн. відсотків за користування тимчасовою позичкою, 3 % річних та інфляційних витрат за договором № 5 від 02.02.1998.

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.06.2012 року у справі № 37/317 позов задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.07.2012 року рішення господарського суду міста Києва від 06.06.2012 року у справі № 37/317 залишене без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.09.2012 року рішення господарського суду міста Києва від 06.06.2012 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.07.2012 року у справі № 37/317 скасовано, а справу передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Під час нового розгляду рішенням господарського суду міста Києва від 17.01.2013 року позов задоволено повністю, стягнуто з публічного акціонерного товариства «Центренерго» на користь державного агентства резерву України 1 179 097,89 грн. боргу, 326 401,70 грн. збитків від інфляції 40 495,50 грн. три проценти річних з простроченої суми; стягнуто з публічного акціонерного товариства «Центренерго» в доход Державного бюджету України 30 919,90 грн. судового збору.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, відповідач, публічне акціонерне товариство «Центренерго», звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення та прийняти нове, яким у позові відмовити повністю.

Апеляційну скаргу скаржник мотивує тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду обставинам справи. Скаржник зазначає, що місцевим господарським судом не надано належної оцінки договору № 5, умовам мирової угоди № Юр-2/191-2003 по справі № 23/662, зокрема її п. 2.2.

Розпорядженням в.о. голови Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2013 року для розгляду апеляційної скарги по справі № 37/317-11/437-2012 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Яковлєв М.Л., судді Авдеєв П.В., Куксов В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.02.2013 року по справі № 37/317-11/437-2012 апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Центренерго», м. Київ, прийнято до провадження і призначено перегляд рішення на 19.03.2013 року.

14.03.2013 року до канцелярії Київського апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшла заява про прийняття додаткової ухвали по справі про повернення надлишково сплаченого судового збору.

Державним агентством резерву України, м. Київ, на підставі ст. 96 ГПК України надало суду заперечення на апеляційну скаргу, в якому позивач просить у задоволенні апеляційної скарги відповідача на рішення господарського суду міста Києва від 17.01.2013 року у справі № 37/317-11/437-2012 відмовити повністю, а рішення залишити без змін.

У зв'язку з неявкою у судове засідання, призначене на 19.03.2013 року, представників третьої особи ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.03.2013 року відкладено розгляд справи та зобов'язано сторони надати додаткові докази.

29.03.2013 року до канцелярії Київського апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшли додаткові пояснення та документи витребувані ухвалою суду.

Представник відповідача був присутнім в судових засіданнях та надавав свої пояснення, якими підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 17.01.2012 року скасувати та прийняти нове, яким у позові відмовити повністю.

Представник позивача в судових засіданні надавав свої пояснення та просив рішення господарського суду міста Києва від 17.01.2013 року залишити без змін, а апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Центренерго», м. Київ, - без задоволення.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, причини неявки не повідомив. З матеріалів справи вбачається, що ухвали про прийняття апеляційної скарги та про відкладення разом з конвертами, повідомленнями про вручення поштового відправлення та довідкою відділення поштового зв'язку з зазначенням причини повернення, що направлено третій особі, було повернуто з причин того, що адресат вибув.

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. А тому, примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначкою «адресат вибув» та з урахуванням наявності всіх необхідних матеріалів справи для розгляду, можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення апеляційним судом процесуальних дій. А відтак, колегія суддів апеляційного суду вважає, що третя особа була належним чином повідомлена про час та місце розгляду апеляційної скарги (п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»).

Враховуючи викладене, а також наявність в матеріалах справи всіх необхідних для перегляду рішення доказів, апеляційний суд вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутністю представника третьої особи, проти чого також не заперечують представники сторін, присутні у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, виступ представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду міста Києва від 17.01.2013 року по справі № 37/317-11/437-2012 - залишається без змін, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Слід зазначити, що відповідно ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно ст. 4 ЦК Української РСР (в редакції яка діяла з 03.12.1996 року), цивільні права та обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки.

Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають: з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; з адміністративних актів, у тому числі для державних, кооперативних та інших громадських організацій - з актів планування; в результаті відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки, літератури і мистецтва; внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а так само внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав; внаслідок інших дій громадян і організацій; внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання цивільно-правових наслідків.

Відповідно до ст. 153 ЦК Української РСР (в редакції яка діяла з 03.12.1996 року) договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Статтею 154 ЦК Української РСР (в редакції яка діяла з 03.12.1996 року) передбачено, що коли сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому обумовленої форми, хоч би за законом для даного виду договорів ця форма і не потребувалась. Якщо згідно з законом або угодою сторін договір повинен бути укладений в письмовій формі, він може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами та ін., підписаними стороною, яка їх надсилає. В передбачених законом випадках договір може бути укладений шляхом прийняття до виконання замовлення.

Державний комітет України з державного матеріального резерву є центральним органом виконавчої влади, основним завданням якого, відповідно до Закону України «Про державний матеріальний резерв» та постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Державний комітет України з державного матеріального резерву» від 08.06.2006 № 810, є управління державним резервом.

Державний резерв матеріальних цінностей є особливим державним запасом і може використовуватися лише за рішенням Кабінету Міністрів України.

Стаття 12 Закону передбачає вичерпний перелік підстав відповідно до яких здійснюється відпуск матеріальних цінностей з державного резерву. Однією з таких підстав є відпуск матеріальних цінностей у порядку тимчасового позичання.

Відповідно до ст. 2 Закону, позичання матеріальних цінностей з державного резерву - це відпуск матеріальних цінностей з державного резерву на договірних засадах з наступним поверненням до державного резерву тієї ж кількості аналогічних матеріальних цінностей або, у разі неможливості їх повернення, - з відшкодуванням за рішенням Кабінету Міністрів України грошової вартості на час повернення, але не менше, ніж на час відпуску, з наступним спрямуванням одержаних коштів на закладення відповідної кількості матеріальних цінностей.

Відпуск матеріальних цінностей з державного резерву в порядку тимчасового позичання провадиться за рішенням Кабінету Міністрів України.

У зв'язку з чим, на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 73-2 від 23.01.1998 року між Державним комітетом України по матеріальних резервах (комітет, позивач) в подальшому правонаступником якого є Державне агентство резерву України та Центренерго (підприємство, відповідач) в подальшому правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Центренерго» було укладено договір тимчасового позичання вугілля № 5 від 02.02.1998 року, згідно з яким позивач зобов'язався відпустити відповідачу 1712360,294 т. вугілля, а останній повернути до 01.10.1998 року згідно узгодженого графіку отримане вугілля або здійснити оплату його вартості на поточний спеціальний рахунок, а також щомісячно перераховувати позивачу додатково 0,1% від вартості вугілля за фактично використане вугілля (п. 2.1- п. 2.3 договору) (а.с. 10-12, 65, т. 1).

Крім того, договором встановлено плату за користування вугіллям в розмірі 0,1 % вартості на протязі 8 місяців в сумі 1 030 461,28 грн. (п. 3 договору).

Пунктом 4.1. передбачено, що підприємством в термін до 01.10.1998 року включно повертає продукцію до держрезерву на підприємства Міненерго.

Відповідно до п. 8.1. договору термін його дії встановлений до 01.10.1998 року.

Однак, як вбачається відповідачем умови договору не виконано та продукцію вчасно не повернуто.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших активів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Разом з тим ч. 1 ст. 530 ЦК України встановлює, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Правові наслідки порушення зобов'язання регламентовані ст. 611 ЦК України, а саме, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Оскільки, зобов'язання відповідачем не виконано належним чином у встановлений строк позивачем нараховано 1 545 995,09 грн. відсотків за користування тимчасовою позичкою, 3 % річних та інфляційних витрат за договором № 5 від 02.02.1998 року про що подано відповідний позов до суду.

Разом з тим, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 28.12.2002 року № 2045 "Про погашення заборгованості та впорядкування розрахунків підприємств електроенергетики з Державним комітетом з державного матеріального резерву" продовжено до 1 січня 2023 року строк повернення органічного палива, відпущеного з державного резерву у порядку тимчасового позичання підприємствам електроенергетики, зокрема, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23.01.1998 № 73-2 (а.с. 163-164, т. 2).

На виконання зазначеної постанови Кабінету міністрів України 13.03.2003 року господарським судом міста Києва була затверджена мирова угода № Юр-2/191-2003 року по справі № 23/662 за позовом Державного комітету України з державного матеріального резерву до ВАТ «Центренерго» про стягнення відсотків за користування кредитом в розмірі 1 030 461,28 грн. (а.с. 88-90, т. 1).

Пунктом 2.1. мирової угоди сторони досягли згоди, що заборгованість ВАТ «Центренерго» перед Держкомрезервом України по Договору № Юр № 5 складає 1 030 461, 28 грн. - відсотки за користування.

Згідно п. 2.2. мирової угоди ВАТ «Центренерго» погашає заборгованість до 2023 року шляхом:

- оплати відсотків за користування у розмірах, визначених в п. 2.1. мирової угоди шляхом щоденного відрахування на реєстраційний рахунок коштів у обсязі не менше одного відсотка сум, отриманих на поточний рахунок згідно з алгоритмом розподілу коштів оптового ринку електричної енергії.

Зважаючи на вищезазначене, з укладенням мирової угоди між сторонами по справі досягнуто згоди щодо умов повернення до Держкомрезерву України природного газу, відпущеного на виконання Постанови Кабінету Міністрів України № 73-2 від 23 січня 1998 року, а саме встановлено фіксований розмір, строк та порядок сплати відсотків за користування тимчасовою позичкою на момент укладання угоди.

Виконання зобов'язань по мировій угоді здійснюється у порядку встановленому Протоколом виконання мирових угод від 04.02.2003 року (а.с. 95, т. 1), укладеного між ВАТ «Центренерго» та Держкомрезервом України на виконання Постанови № 2045.

Відповідно до даного протоколу мирова угода по справі № 23/662 виконується у сьому чергу після повного погашення заборгованості за договором від 04.02.2003 року № Юр-7-1/168-2003 року, договором від 04.02.2003 року № Юр-2/190-2003, мирової угоди по справі № 31/15, мирової угоди по справі № 31/130, мирової угоди по справі № 31/128, мирової угоди по справі № 31/127, але у будь-якому випадку ВАТ «Центрернерго» зобов'язано виконати мирову угоду до 2023 року (п. 3 протоколу від 04.02.2003 року).

Як було повідомлено представником позивача у судовому засіданні апеляційної інстанції більша частина мирових угод зазначених у протоколі боржником виконано.

У зв'язку з чим відповідач зазначає, що між ним та позивачем на сьогоднішній день відсутні зобов'язальні правовідносини, які б регулювали сплату відповідача відсотків за користування тимчасовою позикою за договором № 5 та існують зобов'язання по сплаті фіксованого розміру відсотків по мировій угоді, однак з зазначеним колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 2 вищезазначеного Закону позичання матеріальних цінностей з державного резерву - відпуск матеріальних цінностей з державного резерву на договірних засадах з наступним поверненням до державного резерву тієї ж кількості аналогічних матеріальних цінностей або, у разі неможливості їх повернення, - з відшкодуванням за рішенням Кабінету Міністрів України грошової вартості на час повернення, але не менше, ніж на час відпуску, з наступним спрямуванням одержаних коштів на закладення відповідної кількості матеріальних цінностей.

Відповідно до абз. 4 п. 5 ст. 12 Закону за позичання матеріальних цінностей з державного резерву передбачається плата, розмір якої визначається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, і не може перевищувати розміру облікової ставки Національного банку України.

Пунктом 16 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву" № 1129 від 8 жовтня 1997 року передбачено, що розмір плати за тимчасове позичання матеріальних цінностей із державного резерву встановлюється у відсотках до їх вартості в межах розміру облікової ставки Національного банку, що діє на момент позичання, і фіксується в договорі. В разі зміни облікової ставки Національним банком розмір зазначеної плати може бути переглянутий за домовленістю сторін договору з внесенням до нього відповідних змін.

Відповідно до умов укладеної між сторонами мирової угоди від 04.02.2003 року, затвердженої ухвалою господарського суду міста Києва від 13.03.2003 року, у справі № 23/662, стосовно виконання рішення цього ж суду від 17.12.2002 року, не внесено змін до спірного договору щодо розміру та порядку сплати суми за позичання матеріальних цінностей.

Крім того, оскільки договором № 5 від 02.02.1998 року встановлено, що сума в розмірі 1 030 461, 28 грн. є платою за користування вугіллям на протязі 8 місяців, то позивачем правомірно нараховано заборгованість та штрафні санкції за період з 01.05.2006 року по 16.07.2008 року.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції на весь час прострочення, а також 3 відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Також, оскільки, уповноваженим державним органом у встановленому порядку вирішено питання про продовження строку повернення матеріальних цінностей, позичених на підставі як попереднього рішення Уряду, так і договору, укладеного на його виконання, то обов'язки ВАТ «ДЕК «Центренерго» щодо сплати 0,1 % за користування тимчасовою позичкою, які передбачені пунктом 2.3 ст. 2 договору тимчасового позичання № 5, а також нараховані інфляційні витрати та 3 % річних, за невиконання даного грошового зобов'язання, підлягають сплаті, а саме: 1 179 097,89 грн. боргу, 326 401,70 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення та 40 495,50 грн. 3% річних з простроченої суми.

Крім того, колегією суддів було встановлено та досліджено те, що ухвалою господарського суду міста Києва від 09.02.2004 року порушено провадження у справі № 15/76-б-43/624-б про банкрутство ПАТ «Центренерго».

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14.05.1992 № 2343-ХІІ (Закон) конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, тобто до 09.02.2004 року.

На сьогоднішній день справа про банкрутство боржника перебуває на стадії підготовчого засідання що підтверджується ухвалою господарського суду міста Києва по справі № 15/76-б-43/624-б від 06.06.2011 року, на строк до закінчення процедури погашення заборгованості, визначену ЗУ „Про заходи спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно - енергетичного комплексу".

Останньою ухвалою по справі про банкрутство ПАТ «Центеренерго» від 28.01.2013 року про забезпечення вимог кредиторів, було зупинено стягнення по ряду виконавчих документів.

Відповідно до Закону конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.

Публікація про порушення провадження у справі про банкрутство відбулась 08.04.2006 року в офіційному друкованому органі - газеті «Урядовий кур'єр» № 67.

У зв'язку з чим, Державний комітет України з державного матеріального резерву подав заяву № 2/2379 від 06.05.2006 року про визнання його конкурсним кредитором на суму 1 535 534 665,10 грн. та внести зазначену суму до реєстру вимог кредиторів 3 черги.

До зазначених кредиторських вимог також ввійшла і сума заборгованості за договором № 5 від 02.02.1998 року та рішенням господарського суду міста Києва від 17.12.2002 року № 23/662, а саме: 45 416 881,36 грн.

Разом з тим, відповідно до п. 54 постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 15 передбачено, що Закон і ГПК не містять приписів стосовно заборони прийняття судом позовної заяви до боржника, щодо якого вже порушено справу про банкрутство, а також стосовно вирішення спору за цим позовом по суті. Порушення справи про банкрутство не віднесено статтею 62 ГПК до підстав для відмови судом у прийнятті позовної заяви. Тому суди мають у встановленому ГПК порядку приймати позовні заяви до особи, щодо якої порушено справу про банкрутство і вирішувати спір за цією вимогою по суті за правилами позовного провадження до опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство. Після публікації оголошення господарський суд на підставі частини першої статті 79 ГПК ухвалою суду зупиняє позовне провадження і роз'яснює позивачу зміст і наслідки частини другої статті 14 Закону, в якій зазначено, що вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку що позовні вимоги щодо стягнення 1 545 995,09 грн. відсотків за користування тимчасовою позичкою, 3 % річних та інфляційних витрат за договором № 5 від 02.02.1998 року заявлені правомірно та підлягають розгляду по суті з винесенням відповідного рішення, що і було здійснено судом першої інстанції.

Щодо посилань скаржника на те, що ним сплачено заборгованість по даному спору, що підтверджується платіжними дорученнями № 12293 від 26.12.2006 року на суму 121 947,00 грн. та № 12345 від 27.12.2006 року на суму 908 514,28 грн., колегією суддів не беруться до уваги, оскільки в зазначених платіжних дорученнях в призначеннях платежу зазначено, що здійснена сплата за користування матеріальними цінностями по договору № 5 від 23.01.1998 року на виконання рішення суду № 23/662 від 13.03.2003 року в той час як рішення по даній справі № 37/317-11/437-2012 було прийнято лише 17.01.2013 року

Що ж до посилань скаржника на те, що між сторонами укладений договір №7894/02 про списання заборгованості від 16.12.2011 року, то колегією суддів він не береться до уваги, оскільки стосується виключно сум основного боргу за вугілля, списання відсотків у зазначеному договорі не врегульовано, що слідує як безпосередньо із самого договору, так і з наявних в справі акта звірки заборгованості та розшифровки до нього від 25.12.2011 року (а.с. 43-46, 68, т. 2).

Інші доводи апеляційної скарги внаслідок їх безпідставності та необґрунтованості не можуть бути підставою для скасування рішення місцевого суду.

За правилами ст. 4-7 ГПК України, судове рішення приймається колегіально за результатами обговорення усіх обставин справи.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень та подати до суду відповідні докази.

Як встановлено ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Виходячи з викладеного вище, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду міста Києва від 17.01.2013 року у справі № 37/317-11/437-2012 - залишається без змін.

З огляду на вищезазначене, керуючись ст. ст. 4-7, 33, 43, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Центренерго», м. Київ, на рішення господарського суду міста Києва від 17.01.2013 року по справі № 37/317-11/437-2012 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 17.01.2013 року у справі № 37/317-11/437-2012 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 37/317-11/437-2012 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя Яковлєв М.Л.

Судді Авдеєв П.В.

Куксов В.В.