ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
16.11.06 Справа № 12/259
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:
Головуючого судді Юрченка Я.О.
суддів Процик Т.С.
Галушко Н.А.
розглянув апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Рівне, м.Рівне № 20642/10-15 від 26.09.2006р.
на постанову Господарського суду Рівненської області від 08.09.2006р.
у справі № 12/259
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Мартекс”, м.Рівне
до Державної податкової інспекції у м.Рівне, м.Рівне
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 02.07.2004р. № 0001912341/0/23-124 та № 0001922341/0/23-124.
За участю представників сторін:
від позивача: Чумак В.О. –представник, Шендрик Д.Д. –директор.
від відповідача: Оніщук В.П. –головний державний податковий інспектор.
Особам, які беруть участь у справі, права та обов’язки, передбачені ст.ст. 49,51 Кодексу адміністративного судочинства України, роз’яснено. Заява про відвід суддів не поступало.
ВСТАНОВИВ:
Постановою господарського суду Рівненської області від 08.09.2006р. у справі № 12/259 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Мартекс», м.Рівне до Державної податкової інспекції у м.Рівне та визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 02.07.2004р. № 0001912341/0/23-124 та № 0001922341/0/23-124.
Постанова місцевого господарського суду мотивована нормами пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, пп.7.2.3 ст. 7, пп.7.4.1 п.7.4 ст.7, пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” та тим, що висновки відповідача про завищення валових витрат на оплату послуг зв’язку на суму 44393,24 грн., завищення валових витрат по охороні громадського порядку на суму 3,0 тис. грн., завищення валових витрат на придбання автотранспортних послуг на суму 545149,24 грн., а відтак невірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість є безпідставними, так як не ґрунтуються на законодавстві, фактичних обставинах та матеріалах справи.
Скаржник, відповідач у справі, з постановою місцевого господарського суду не погоджується, подав апеляційну скаргу, просить постанову суду скасувати, у задоволенні позову відмовити, з підстав наведених в апеляційній скарзі.
Представник відповідача у судовому засіданні вимоги та доводи апеляційної скарги підтримав.
Позивач письмового заперечення на апеляційну скаргу не подав. Представник позивача у судовому засіданні проти вимог та доводів апеляційної скарги заперечив, просив постанову суду залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.
Розглянувши доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши наявні матеріали справи, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що постанову місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 27.05.2004р. по 30.06.2004р. відповідачем було проведено документальну перевірку позивача щодо дотримання останнім вимог податкового законодавства за період з 01.07.2002р. по 31.12.2003р., про що складено акт від 30.06.2004р. „Про результати документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства ТзОВ «Мартекс»за період 27.05.2004р. по 30.06.2004р.” На підставі акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 02.07.2004р.: № 0001912341/0/23-124, яким позивачу було визначено суму податкового зобов`язання по податку на прибуток в розмірі 257364,00 грн., в тому числі 179980,00 грн. основного платежу та 77384,00 грн. штрафних санкцій та № 0001922341/0/23-124, яким було визначено суму податкового зобов`язання по податку на додану вартість в розмірі 193251,00 грн., в тому числі 128834,00 грн. основного платежу та 64417,00 грн. штрафних санкцій.
З приводу оскаржуваних позивачем висновків відповідача в акті перевірки зазначено, що при перевірці правильності визначення скоригованого валового доходу за 2002-2003рр. встановлено включення до складу валових витрат витрати на оплату послуг зв’язку в сумі 44393,24 грн., які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. ТзОВ „Мартекс” в порушення пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” безпідставно віднесено до складу валових витрат вартість послуг по охороні громадського порядку, наданих УМВС в Рівненській області, не пов’язаних з господарською діяльністю підприємства в сумі 3000,00 грн. Товариством було включено витрати не підтверджені відповідними документами на суму 545149,24 грн., чим порушено пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, а саме віднесено до складу валових витрат витрати на придбання автотранспортних послуг, отриманих від ПП Марчук Л.М., яка виступала посередником між ТзОВ „Мартекс” та безпосереднім виконавцем перевезень, на суму 215727,50 грн., які не відображені товарно-транспортними накладними. В порушення пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” позивачем віднесено до складу податкового кредиту ПДВ від вартості послуг, що не відносяться до складу валових витрат на суму 107332,00 грн. При цьому, ТОВ „Мартекс” включено до складу податкового кредиту суми ПДВ, що підтверджені податковими накладними, які заповнені з порушенням вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого ДПА України від 08.10.1998р. № 469, зареєстрованого в Мін`юсті України 28.10.1998р. за № 691/3131, а саме в податкових накладних відсутні обов`язкові реквізити, як от: місце знаходження підприємства, номер свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ та індивідуального податкового номера, інші порушення, що призвело до безпідставного завищення податкового кредиту за рахунок чого ТзОВ „Мар текс” занижено податок на додану вартість на загальну суму 21502,00 грн.
Дослідженням наявних у справі доказів встановлено, позивачем були укладені договори про надання послуг мобільного зв`язку та договори по наданню бізнес-послуг зв`язку найвищої якості № 54/6-05-026/99 від 25.03.1999р. з ЗАТ “Утел” (т.1 а.с.121-128). Розрахунки за надані послуги здійснювались на підставі рахунків за послуги мобільного зв`язку UMC та послуг зв`язку, наданих ЗАТ “Утел”.
Наказами ТзОВ “Мартекс” від 02.01.1999р. 2/т „Про забезпечення телефонного зв`язку” (т.1 а.с.29), від 01.07.1999р. № 2/М “Про впровадження мобільного зв`язку” (т.1, а.с.30), з метою забезпечення телефонного зв`язку було дозволено працівникам підприємства виключно в господарській діяльності підприємства використовувати телефонні номери 62-20-09 та 62-20-32, а саме, для зв`язку з клієнтами підприємства, для забезпечення торгівельної діяльності, для одержання інформації з метою її використання в господарській діяльності підприємства та для інших цілей, безпосередньо пов`язаних з господарською діяльністю підприємства. 01.07.1999р. генеральним директором було затверджено перелік посад, які мають право користуватися засобами мобільного зв`язку та Правила користування мобільним зв`язком на підприємстві (т.1, а.с.31,32). Відповідно до п.4 останніх передбачено, що користування мобільним зв`язком для цілей, не пов`язаних з господарською діяльністю підприємства, забороняються.
Згідно з 5.1 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу (далі –валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Пункт 5.2 ст.5 вказаного Закону конкретизує зміст норми вказаного п.5.1 та визначає вичерпний перелік витрат, що включаються до складу валових витрат.
Так, відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, встановлених п.п.5.3 –5.8 цієї ж статті. Проте п.п.5.3-5.8 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" не містять застережень щодо заборони віднесення до складу валових витрат вартості послуг телефонного, зокрема мобільного зв"язку.
Нормами вказаного Закону не передбачено необхідності доказування платником податку безпосереднього зв’язку здійснених ним витрат саме у зв’язку із підготовкою, організацією, ведення виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці. Тобто, наперед вважається, що всі витрати платника податку є прямо пов’язані з такою підготовкою, організацією, ведення виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці. Це підтверджується положеннями п.5.10 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, який передбачає заборону встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені у цьому Законі.
При цьому Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств”, зокрема, стаття 11 „Правила ведення податкового обліку”, не встановлює вимог до форми чи виду документів, які були б належні для цілей податкового обліку, тобто були б необхідні для включення до складу валових витрат.
Скаржник покликається на пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” та зазначає, що не належать до валових витрат будь-які витрати, непідтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Апеляційний господарський суд вважає таке покликання безпідставними, оскільки дана норма передбачає як підставу для не включення до складу валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких документів, які підтверджують понесені витрати. Проте позивачем були надані суду всі необхідні первинні документи, копії яких знаходяться у матеріалах справи, а саме: накази ТзОВ “Мартекс” від 02.01.1999р. 2/т „Про забезпечення телефонного зв`язку” та від 01.07.1999р. № 2/М “Про впровадження мобільного зв`язку”; договори про надання послуг мобільного зв`язку та договори по наданню бізнес-послуг зв`язку найвищої якості № 54/6-05-026/99 від 25.03.1999р. з ЗАТ “Утел”; рахунки за послуги мобільного зв`язку UMC та послуги зв`язку, надані ЗАТ “Утел”; банківські виписки щодо оплати послуг телефонного, мобільного зв"язку (т.1), якими підтверджується зв'язок здійснених витрат по телефонному, мобільному зв"язку з господарською діяльністю ТзОВ „Мартекс” та відповідно правомірність включення позивачем до валових витрат вартості послуг телефонного, мобільного зв’язку.
Щодо твердження відповідача про необхідність доведення позивачем зв’язку здійснених ним витрат на послуги телефонного, мобільного зв’язку з господарською діяльністю позивача шляхом надання роздруківок (розшифровок) телефонних розмов, то таке твердження скаржника є юридично не спроможним, оскільки за роздруківками послуг зв’язку, де вказуються лише номери телефонів, неможливо встановити суть розмов, а тому такі роздруківки не можуть підтверджувати чи заперечувати зв”язок таких розмов із господарською діяльністю позивача, із підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) чи охороною праці, а відповідно - правомірність віднесення до валових витрат - витрат на послуги зв’язку.
При цьому, судом досліджено надані позивачем роздруківки розмов, з яких вбачається, що розмови здійснювались по номерах телефонів, які вказані в наказі товариства та договорах на послуги мобільного зв`язку UМС, які використовувались для цілей, пов`язаних з господарською діяльністю.
Таким чином, висновок відповідача щодо завищення валових витрат, внаслідок безпідставного віднесення до їх складу вартості телефонних розмов, використання яких підтверджено господарською діяльністю позивача, є безпідставним.
Як вбачається з акту від 30.06.2004р, документальною перевіркою встановлено, що відповідно до договору № 30/09 про надання транспортних послуг вантажними автомобілями по перевезенню вантажів по території України (т.1, а.с.169), укладеного між позивачем та ТзОВ „Вибір” м.Донецьк передбачено, що виконання транспортних послуг фіксується двосторонніми актами, або іншими документами, що мають юридичну силу (п.2.5 договору). Відповідачем зроблено висновок, що в порушення пп.5.3.9 п.5.3.ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” позивачем було включено витрати, не підтверджені відповідними документами на суму 545149,24 грн. до складу валових витрат.
Судом досліджено договір № 30/09 про надання транспортних послуг вантажними автомобілями по перевезенню вантажів по території України від 30.09.2002р., укладений між ТзОВ „Мартекс” та ТОВ „Вибір” м.Донецьк. При цьому, наявні в матеріалах справи докази, а саме належним чином завірені копії актів виконаних робіт та товарно-транспортних накладних свідчать про виконання транспортних послуг (т.1, а.с.170-199).
Судом досліджено договір № 24/06 про надання транспортних послуг вантажними автомобілями по доставці продовольчих товарів клієнта по території України (т.1, а.с.146) від 24.06.2002р., укладений між ТзОВ „Мар текс” та ПП Марчук Л.М. Підставою для розрахунків згідно з п.2.5 Договору є двосторонні акти.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 06.10.2004р. у справі № 2/274 за позовом ПП Марчук Л.М. до Рівненської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення рішення (т.2, а.с.109-112), залишеним без змін Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28.03.2005р. (т.3, а.с.7-8), встановлено, що в ході перевірки використано матеріали позапланової перевірки ПП Марчук Л.М. з питань взаємовідносин з ТзОВ „Мартекс” у 2003 році. Як зазначено у акті перевірки, в ході здійснення підприємницької діяльності підприємець Марчук Л.М. проводить пошук суб’єктів підприємницької діяльності, які мають потребу в перевезенні вантажів по території України, після цього підприємець здійснює пошук транспортних організацій (юридичних та фізичних осіб, які здійснюють перевезення конкретних вантажів по замовленню замовника). По факту виконання перевезень підприємець Марчук складає як із замовником, так і з транспортними організаціями, акти виконаних робіт, які засвідчують факт здійснення перевезення, маршрут та термін перевезення.
Згідно з ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрала законної сили, не доказується при розгляді інших справ, в яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
З огляду на вказану норму та наявність рішення місцевого господарського суду, яке набрало законної сили, зі справи № 2/274, судом встановлено правомірність віднесення витрат по наданню транспортних послуг до складу валових витрат позивача.
В матеріалах справи відсутні, а скаржником не надані результати зустрічних перевірок, які проводилися відповідачем відповідно до п.1.13 акта перевірки (т.1 а.с.12). Однак, в матеріалах справи наявні лише копії листів-запитів про проведення зустрічних перевірок, зокрема щодо надання транспортних послуг. При цьому, відповідач зазначив, що актів зустрічних перевірок по даних запитах не отримано.
Апеляційний господарський суд зазначає, що Державним комітетом України з питань розвитку підприємництва (що діяв до 09.09.2000р.) на виконання Указу Президента України від 03.02.1998р. № 79/98 “Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності” (що діяв до 25.05.2004р., а також в період, що перевірявся з 01.07.2003р. по 31.03.2004р.), було прийнято рішення № 17-02/10 від 16.10.1998р. „Про необхідність усунення порушень вимог Указу Президента України від 03.02.98 № 79/98 „Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності”, яким, зокрема запропоновано Міністерству транспорту України та Державному комітету статистики України в місячний термін внести зміни в наказ № 228/253 від 07.08.1996р. “Про затвердження інструкції про порядок виготовлення, зберігання, перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи”, оскільки вказаний наказ містить норми, які стримують розвиток підприємницької діяльності; виписаний юридично некоректно; при його виданні Мінтранс України перевищив свої повноваження; Інструкція спричиняє значне підвищення витрат підприємця (грошових і часових); в результаті дії цього акту держава несе збитки; він не узгоджується з політикою уряду України, спрямованою на зменшення надмірного регулювання підприємницької діяльності; введення в дію цього акту не призводить до зменшення економічних зловживань. У встановлений строк Міністерство транспорту України та Державний комітет статистики України не вжили заходів щодо виконання рішення Державного комітету України з питань розвитку підприємництва від 16.10.1996р. № 17-02/10.
У відповідності до ч.3 ст.4 Указу Президента України “Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності” № 79/98 від 03.02.1998р. у разі, якщо в місячний строк не вжито заходів щодо виконання рішення Державного комітету України з питань розвитку підприємництва, дія відповідного нормативно-правового акту центрального органу виконавчої влади, голови місцевої державної адміністрації зупиняється до усунення порушень, зазначених у рішенні Державного комітету України з питань розвитку підприємництва. Повідомленням від 07.03.2000р., опублікованому в газеті “Урядовий кур’єр” № 43 зупинено дію наказу № 228/253 від 07.08.1996р. із змінами та доповненнями.
В акті документальної перевірки від 30.06.2004р. вчинено запис: в порушення пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” ТзОВ „Мартекс” безпідставно віднесено до складу валових витрат вартість послуг по охороні громадського порядку, наданих УМВС в Рівненській області, не пов’язаних з господарською діяльністю підприємства в сумі 3,0 тис. грн.
Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, позивачем для виконання основних завдань своєї статутної діяльності були укладені договори оренди адмінприміщення та складських приміщень, які знаходяться в м.Рівне, вул.Старицького, 32 з орендодавцем СП Рівненська КМТП ОСС (т.3 а.с.21-28). При цьому, 28.02.2003р. позивачем з метою забезпечення громадського порядку на території підприємства з УМВС України Рівненської області був укладений договір про забезпечення охорони громадського порядку на території ТзОВ „Мартекс” за адресою: м.Рівне, вул.Старицького,32 (т.1, а.с.129). Судом встановлено, що угода про надання послуг по охороні території підприємства впливає на результат діяльності позивача, витрати по оплаті послуг охорони правомірно віднесено до складу валових витрат.
Пунктом 1.32 статті 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємства” передбачено, що господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Згідно з пп.5.2.1 ст.5.2 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв’язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг).
Щодо посилань відповідача на неправомірне формування позивачем суми податкового кредиту, то слід зазначити, що оскільки, отримані послуги зв’язку, транспортні послуги, послуги по охороні відносяться до валових витрат та правомірно були віднесені позивачем до таких, то на підставі пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” суми податку на додану вартість сплачені (нараховані) у зв’язку з придбанням цих послуг, також правомірно віднесені позивачем до складу податкового кредиту.
В акті документальної перевірки від 30.06.2004р. зазначено, що в порушення пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” позивачем віднесено до складу податкового кредиту ПДВ від вартості послуг, що не відносяться до складу валових витрат на суму 107332,00 грн. При цьому, ТзОВ „Мартекс” включено до складу податкового кредиту суми ПДВ, що підтверджені податковими накладними, які заповнені з порушенням вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого ДПА України від 08.10.1998р. № 469, зареєстрованого в Мін`юсті України 28.10.1998р. № 691/3131, а саме в податкових накладних відсутні обов`язкові реквізити, як от: місце знаходження підприємства, номер свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ та індивідуального податкового номера, інші порушення, що призвело до безпідставного завищення податкового кредиту за рахунок чого ТзОВ „Мартекс” занижено податок на додану вартість на загальну суму 21502,00 грн.
Судом досліджено податкові накладні, що є предметом виключення з складу податкового кредиту, та встановлено відповідність їх вимогам пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, наказу ДПА України № 165 від 30.05.1997р. “Про затвердження форм податкової накладної, книги обліку продаж товарів (робіт, послуг), порядку їх заповнення, та Указу Президента України “Про деякі зміни в оподаткування” від 07.08.1998р. № 857/98.
Підпунктом 7.2.3 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” визначено, що податкова накладна є звітним податковим документом та одночасно розрахунковим документом. Відтак, надані податкові накладні є таким документом, оскільки містять відомості про продавця товару, за якими можливо в разі необхідності провести його перевірку щодо підтвердження зазначених в накладній відомостей, відомості про проданий товар, його вартість, суму податку на додану вартість.
Доводами апеляційної скарги вищевикладеного не спростовано, неправомірності висновків місцевого господарського суду щодо задоволення позову та скасування спірних податкових повідомлень-рішень не доведено.
З огляду на викладене, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстави для скасування постанови місцевого господарського суду відсутні.
Виходячи з наведеного та керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Львівський апеляційний господарський суд УХВАЛИВ:
Постанову Господарського суду Рівненської області від 08.09.2006р. у справі № 12/259 залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.212 КАС України.
Матеріали справи № 12/259 повернути в місцевий господарський суд.
Головуючий суддя Юрченко Я.О.
Суддя Процик Т.С.
Суддя Галушко Н.А.