Справа № 2- 3193/2007 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ       УКРАЇНИ

23 серпня 2007року

Приморський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого    - судді Турецької І.О.

при секретарі - Скоріній Т.С.

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_3

від відповідача - ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі справу за позовом    ОСОБА_1 до ОСОБА_2   про визнання договору купівлі - продажу недійсним та визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Представник відповідачки заперечував проти задоволенню позову по наступним підставам.

1.              Позивачка ОСОБА_1, 12.05.2006 р., звернувшись до суду за захистом своїх порушених прав, пропустила без поважних причин, строк позовної давності, встановлений ст. 71 ЦК України ( в ред. 1963 p.).

2.              Вимоги ОСОБА_1 про визнання угоди - купівлі продажу квартири АДРЕСА_1, яка відбулася 19 червня 1998 р. - недійсною, по підставам того, що вона є мнима ґрунтуються тільки на її ствердженнях. Дана угода була оформлена на «Одеської Універсальної біржі товарів та послуг» відповідно до вимог закону України "Про товарну біржу" і всі обставини, які в ньому викладені відповідають дійсності, а саме обставини, що продавець продав, а покупець купив нерухоме майно, що гроші були передані покупцем продавцю до підписання договору в тому числі правильно вказана і ціна нерухомого майна - 11 118 грн.

Лише в останньому судовому засіданні представник пояснив, що сума,   за яку була продана квартира складає - 70 000 грн.

3.              Відповідачка ОСОБА_2 відповідно до вимог закону зареєструвала право власності на нерухоме майно в органах ОМБТІ та РОН і дозволила позивачки проживати у спірної квартирі, допомагати її в організації будівельних робіт та сплачувати за комунальні послуги.

4.              Вперше ОСОБА_1 звернулася до відповідачки з вимогами про переоформлення на неї спірної квартири у лютому 2006 р.. У зв'язку з тим, що ОСОБА_2 ніколи не давала згоду на те, щоб безкоштовно оформити спірну квартиру на позивачку, між позивачкою та її братом ОСОБА_2 відбувся конфлікт, в результаті якого, позивачці були причинені тілесні ушкодження.

5.              Причини на які вказує позивачка, як на підстави укладання мнимої угоди, а саме кримінальне переслідування та конфіскація майна не відповідають дійсності, тому що позивачкою в той період часу були придбані: автомобіль "Мазда 626" 1993 p., вартістю 10 000 доларів США, дорога меблі, нерухоме майно у вигляді продовольчого магазину, вартістю, приблизно - 20 000 доларів США.

6.              Суд не повинен використовувати, як докази пояснення свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5,ОСОБА_6, які були допитані у судовому засіданні за клопотанням позивачки по наступним підставам:

показання   свідків   ОСОБА_4   та  ОСОБА_5   не   містять   інформацію   щодо   предмета доказування, тому є неналежними доказами;

свідок ОСОБА_6, не міг назвати джерела своєї обізнаності, щодо певної обставини.

Для підтвердження своїх заперечень, а саме для підтвердження факту передачі відповідачкою позивачці грошових коштів за придбану квартиру, представник відповідачки, ще 07 серпня 2006 р. в

 

2

своїх запереченнях на позов, просив допитати в якості свідків: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10.

Вирішити це клопотання суд не міг, тому що відповідачка та її представник не приймали участь у судових засіданнях. В подальшому, відповідно до вимог ст.134 ЦПК України, представник 18.05.2007 р. подав відповідну заяву про забезпечення доказів.

Ухвалою від 01 червня 2007 p., представнику відповідачці був поновлений строк на надання доказів і судом, за його клопотанням, були витребувані письмові докази і викликані у наступне судове засідання вищеперелічені свідки.

Однак, 23 серпня 2007 р. свідки до судового засідання не з'явилися і представник відповідачки, суду повідомив, що вони знаходяться на відпочинку і будуть у м. Одесі не раніш жовтня місяця. Суд, закінчив з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами без допиту даних свідків, вважаючи, що представник відповідачці, порушив вимоги ч.ч.3 та 4 ст.10 ЦПК України, які зобов'язують сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. На суд не покладається обов'язок зі збирання доказів. Він лише сприяє всебічному й повному з'ясуванню обставин справи шляхом роз'яснення особам, які беруть у ній участь, їхніх прав та обов'язків, попередження про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій, а також здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Суд, виконав свій обов'язок, задовольнивши клопотання  сторони про виклик свідків та допит їх у судовому засіданні   і надав   час для   його виконання   більш   2 місяців. Ніяких повідомлень, про неможливість прибуття до суду, відповідно до вимог ч.3 ст.50    ЦПК України, від свідків не поступало.

Позивачка та її представник, підтримуючи у судовому засіданні вимоги про визнання договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного 19 червня 1998 року на «Одеської Універсальної біржі товарів та послуг»   з ОСОБА_2 недійсним та визнання права власності на дану квартиру, обґрунтовували їх наступним.

В 1997 р. ОСОБА_1 на підставі договору про дольову участь у будівництві стала власником квартири АДРЕСА_1.

В тому ж році її, в зв'язку із здійсненням підприємницької діяльності почали переслідувати правоохоронні органи. Остерігаючись можливої конфіскації майна, якщо її визнають винної в скоєні злочину, позивачка пропонувала ОСОБА_2 (зараз ОСОБА_2) укласти мниму угоду, відносно належної її квартири. В той період часу, ОСОБА_2 була нареченою її брата ОСОБА_11, а в подальшому вони зареєстрували шлюб і ОСОБА_2 була привласнено прізвище - ОСОБА_2. 19 червня 1998 року на «Одеської Універсальної біржі товарів та послуг» вони уклали мниму угоду, відповідно до якої: ОСОБА_1 продала, а ОСОБА_2 купила квартиру АДРЕСА_1.

По ствердженню позивачки, ця угода була здійснена лише для виду, без наміру створити юридичні наслідки, так як вона не отримувала від покупця гроші, а покупець не отримав квартиру. Дійсно, вона від імені покупця зареєструвала в органах МБТІ та РОН за ОСОБА_2 право власності на спірне нерухоме майно, переслідуючи мету, в подальшому, коли буде позитивне вирішене питання про те, що вона не підлягає кримінальної відповідальності, знову укласти мниму угоду для набуття права власності на спірну квартиру.

В підтвердженні позовних вимог, ОСОБА_1 надала суду копії договорів, які укладалися нею відносно обслуговування спірної квартири: на придбання меблі; на користування послугами зв'язку; на підключення кабельного телебачення; на прибирання прибудинкової території; на охорону майна, що знаходиться в квартирі. Крім того, позивачка надала суду 3-ій екземпляр протоколу обшуку, якій проводився робітниками міліції по її місцю проживання, копії квитанції по сплаті комунальних послуг, копію договору з AT "Стикон" про дольову участь у будівництві.

На думку ОСОБА_1, доказом того, що угода була мнимою, свідчить той факт, що ОСОБА_2 через рік, а саме у червні 1999 р. придбала у особисту власність квартиру АДРЕСА_2, зареєструвалася в неї і з цього періоду проживає там із своєю сім'єю.

 

3

Також, про мнимість угоди свідчать матеріали кримінальної справи порушеної по факту крадіжки із квартири АДРЕСА_1, в яких, є пояснення, в тому числі і її брата ОСОБА_2, з приводу належності спірної квартири.

Відносно пропуску строку позовної давності, передбаченого ст. 71 ЦК України (ред. 1963 p.) позивачка пояснила, що вона не вважає його пропущеним, так як про порушення свого права на оформлення в передбаченому законом порядку права власності на квартиру, вона дізналася у лютому 2006 p..

Починаючи з дня оформлення мнимої угоди і до 26 лютого 2006 р., по ствердженню позивачки, відповідачка готова була переоформити на неї квартиру і визнавала за нею права власності на спірне нерухоме майно.

Це підтверджується наступними доказами:

технічнім паспортом, якій вона від імені відповідачки заказала в КП МЕТИ та РОН для здійснення відчуження квартири на свою користь і якій був виготовлений 06.03.2006 p.; талоном зняття з реєстраційного обліку за місцем проживання та адресним листком вибуття і з яких вбачається про її намір зареєструватися за адресою: АДРЕСА_1;

обставинами того, що вона з грудня 1998 р. по теперішній час проживає в даної квартирі. 26 лютого 2006 р., як слідує із пояснень позивачки, вона у присутності батьків відповідачки, її чоловіка, свого батька, поставила питання про переоформлення спірної квартири на своє ім'я. Однак, відповідачка і її чоловік   відмовилися від цих дій, посилаючись на те, що поки не будуть вирішені питання про сплату долі ОСОБА_2, яка вкладена в приміщення магазину, вони не переоформлять нерухомість на ім'я позивачки. Після цього, виникла сварка в процесі якої, ОСОБА_2 наніс її побої, що підтверджується медичною довідкою.

Спростовуючи доводи представника відповідачки про те, чому вона не розпорядилася іншим багато вартісним майном для того, щоб уникнути конфіскації, ОСОБА_1 пояснила, що автомобіль її був необхідний для здійснення підприємницької діяльності, а магазин був придбаний у 2000 p., коли вже не існувало погроз для конфіскації майна.

Також в підтвердженні доводів позивачки, по її клопотанню були допитані свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6.

З'ясував обставини справи та перевірив їх доказами, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими і підлягаючими задоволенню в повному обсязі з наступних підстав. Судовим розглядом встановлені наступні фактичні обставини справи.

23 вересня 1996 р. між ОСОБА_1 та AT „Стикон" був укладений договір про дольову участь у будівництві жилого будинку по АДРЕСА_1 ( на теперішній час перейменована в АДРЕСА_1) і розмір її долі складав 66,97 кв. м. 3-х кімнатної квартири №64 на 6 поверсі.

24  листопада 1997 р. ОСОБА_1 отримала на дану квартиру свідоцтво про право власності. Будучи приватним підприємцем, ОСОБА_1 отримувала значні доходи. Цей факт сторони не оспорювали. Як вбачається із протоколу обшуку від 14.07.1997 р. за місцем проживання позивачки її батька за адресою: АДРЕСА_3 робітниками ОГСБЕП та податкової міліції був проведений обшук та вилучені документи. Ця обставина, підтверджує доводи позивачки про те, що у неї були причини для складання мнимої угоди.

19 червня 1998 року на «Одеської Універсальної біржі товарів та послуг» між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1.

Аналіз обставин справи, а також наявних в неї доказів, дає суду можливість зробити висновок про те, що дана угода була мнимою.

Так, по - перше необхідно зазначити, що відповідачка по справі, на момент укладення мнимої угоди, була нареченою, а потім стала жінкою рідного брата позивачки.

На думку суду, ці обставини, свідчать про те, що позивачка довіряла даним особам і у неї не було сумнівів, що за її першою вимогою, вона знову буде зареєстрована власником спірного нерухомого майна. По - друге, незважаючи на те, що право власності на спірну квартиру було зареєстровано в ОМБТІ та РОН за відповідачкою, всі функції власника по її користуванню, володінню - виконувала позивачка. З наданих доказів вбачається, що в період з 1997 р. по 2000 р. позивачка купувала меблі в дану квартиру (а.с. 17-25).

В жовтні 2000 р. нею був укладений договір на користування кабельним телебаченням.

 

4

В грудні 2003 р. укладений договір з житловим комунальним органом про прибирання

прибудинкової території за спірною адресою.

Позивачка, користуючись послугами зв'язку у 1999 p., а потім у 2004 р. уклала договір на установку телефону. Також, нею в якості доказів надані квитанції та розрахункові книжки на оплату комунальних послуг.

Після того, як в квартирі позивачки відбулася крадіжка, вона у 2004 р. уклала договір на охорону квартири з встановленням сигналізації.

З матеріалів кримінальної справи, яка була витребувана судом і копії якої, приєднані до матеріалів справи, вбачається, що 28.10.2004 р. з квартири АДРЕСА_1 були викрадені ювелірні вироби та гроші, які належали позивачці.

З протоколу допиту ОСОБА_1 як потерпілої (а.с. 101) вбачається, що вона, розповідаючи про обставини злочину, вказує, що квартира, в якої вона проживає, належить - її. В якості свідка по даної кримінальної справі був допитаний брат позивачки - ОСОБА_2 (а.с.115), якій розповив, що в квартирі у ОСОБА_1 він бував іноді, 1 раз у 2 тижня.

Ключі від даної квартири йому дала сестра, коли вселялася в цю квартиру. Йому був невідомий код, яким відкривався сейф в квартирі у ОСОБА_1 і він не мав від нього ключа.

Тобто, матеріали кримінальної справи, свідчать про те, що власником спірної квартири всі допитані особи, вважали ОСОБА_1.

В судовому засіданні були допитані в якості свідків сусіді позивачки - ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які пояснили, що з моменту заселення будинку АДРЕСА_1, позивачка проживає у квартирі № 64. Вони вважають, що вона власник даної квартирі, так як постійно користується нею.

Допитаний в якості свідка батько позивачки - ОСОБА_12, суду підтвердив факт складання мнимої угоди, стверджуючи, що відповідачка не покупала квартиру та не передавала гроші ОСОБА_1

Суд, розв'язуючи спір, керувався вимогами цивільного кодексу України в редакції 1963 р., тому що на момент виникнення даних правовідносин, діяв даний закон.

Глава 20 ЦК України, регулювала права та обов'язки сторін по договору купівлі - продажу.

Так, стаття 224 ЦК України зобов'язувала продавця передати по договору купівлі - продажу майно у власність покупця, а покупця прийняти майно у власність і сплатити на нього грошову суму.

Якщо, продавець в порушення договору не передасть покупцю продану річ, покупець, згідно з вимогами ст. 230 ЦК України, має право вимагати передачі йому проданої речі і відшкодування збитків, які причинені затримкою виконання, або відмовитися від виконання договору і вимагати відшкодування збитків.

Як вбачається з наданих доказів, сторони не вчиняли ніяких дій по виконанню договору купівлі - продажу нерухомого майна, а саме продавець його не передав, а покупець не прийняв і не сплатив гроші.

Так, докази по справі свідчать про те, що відповідачка, являючись власником квартири АДРЕСА_2, постійно там проживала зі своєю сім'єю.

Відповідачка, починаючі з 1998 р. не скористалася вимогами ст.232 ЦК України яка захищає

порушені права покупця,   шляхом звернення до суду з вимогами про усунення перешкод в

користуванні власністю, про відшкодування збитків, причинених невиконанням договору, про розірвання договору та повернення грошей.

Частина 1 ст.58 ЦК України, передбачає, що недійсною є угода, яка укладена про людське око, без наміру створити юридичні наслідки. Дана угода повинна бути визнана недійсною, незалежно від мети її укладення. Всі вищеперелічені ознаки даної угоди, вбачаються з договору, якій сторони оскаржують.

Оскільки, квартира фактично осталася у володінні позивачки, суд, не застосовує наслідки, які наступають в разі визнання угоди недійсною, а саме - повернення майна.

Однак, за даною угодою, була проведена реєстрація права власності за відповідачкою в ОМБТІ та РОН, тому необхідно в цієї частині, вирішити питання про повернення сторін у первісний стан.

Суд, вважає, що за угодою, яка є мнимою і не відповідає вимогам закону, відповідачка не може набути права власності на нерухоме майно, це право фактично залишилося за позивачкою. Тому, для того, що б це право власності, позивачка зареєструвала в органах реєстрації нерухомого майна, суд, повинен визнати за нею дане право.

Вирішуючи питання про наслідки закінчення строків позовної давності, суд приходить до

наступного. Стаття 71 ЦК України, передбачала загальний строк позовної давності - 3 роки.

 

5

Стаття 74 ЦК України, зобов'язувала суд, незалежно від закінчення строку позовної давності розглядати вимоги по захисту порушених прав.

Виходячи із змісту ст..71 ЦК України, строк позовної давності розповсюджується на вимоги позивача, у якого існує цивільне право і воно дійсно порушено. Незаконні вимоги не захищені строком позовної давності.

Судом, зроблений висновок про те, що вимоги ОСОБА_1 є законні, тому вони захищені строком позовної давності.

Стаття 76 ЦК України передбачає, що право на позов виникає із дня коли особа узнала або повинна була узнати про порушення свого права.

Як, вбачається з пояснень позивачки, представника відповідачки, свідка ОСОБА_6 26 лютого 2006 р. відбувалася сімейна порада , на якої вирішувалося питання про переоформлення спірної квартири на позивачку і на якої, відповідачкою було прийнято рішення про відмовлення в цьому. До даного часу, позивачці не відмовляли в поновленні її прав на нерухоме майно, визнавали її право нього, тому початок строку позовної давності у позивачки почався з 26.02.2006 р. Дані обставини підтверджуються технічнім паспортом, якій позивачка від імені відповідачки заказала в КП МБТИ та РОН для здійснення відчуження квартири на свою користь і якій був виготовлений 06.03.2006 p., а також довідкою про зняття позивачки з реєстрації з місця колишнього проживання для проведення реєстрації за адресою: АДРЕСА_1.

Пояснення ОСОБА_2 в частині, яка стосується передачі відповідачкою позивачці грошей за придбану квартиру є суперечливими. Так, в одному із судових засідань, він стверджував, що продавцю була передана сума, яка вказана у біржовому договорі, а в останньому судовому засіданні, він заявив, що квартира була придбана ОСОБА_2 за 70 000 грн.. Ці пояснення, суд не може прийняти до уваги, тому що їх непослідовність свідчить про те, що представник говорить неправду, а крім того, вони спростовуються іншими доказами. Також спростовуються доказами,, заперечення представника,   що він з відповідачкою дозволили ОСОБА_1 проживати в спірної квартирі і робити там ремонт, укладати різного роду договори. Доводи представника про те, що позивачка в період з 1997 р. по 2000 р. придбала багатовартісне майно, яке оформила на себе не боячись його конфіскації, не спростовують, на думку суду, факт укладення між сторонами мнимої угоди.

Даючи, пояснення з приводу даних фактів, позивачка пояснила, що приміщення магазину, яке вона придбала за 20 000 доларів США, відбулося у 2000 році, в той час у неї не існувало таких підстав, які б могли свідчити про притягнення її до кримінальної відповідальності. Однак, навіть якщо б і існували причини для конфіскації майна, вона б була згодна втратити приміщення магазину, ніж житла.

На той період часу, вона проживала з неповнолітнім сином і втрата житла, потягла б за собою певні зміни у них в житті, а саме: неможливість реалізації своїх звичок, бажань, втрату роботи, страх відчутися на вулиці з неповнолітньою дитиною.

Придбання у 1997 р. за 10 000 доларів США автомобілю "Мазда 626" 1993 р. випуску,  було викликано, згідно пояснень позивачки, необхідністю по виконанню робіт, як приватного підприємця.

Розглядаючи справу по суті, суд повинен вирішити питання про розподіл судових витрат. Так, при подачі позову ОСОБА_1 сплатила судовий збір в сумі 51 грн., тому що не була визначена сума позову. Суд, вважає, що ринкова вартість квартири, на яку позивачка просить визнати за нею права власності, зобов'язує її здійснити доплату судового збору у розмірі 1 649 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6, 10, 11, 130, 208, 209, 212-215,218 ЦПК України, суд

ВИРИШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі - продажу недійсним та визнання права власності - задовольнити.

Визнати договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 19 червня 1998 року на «Одеської Універсальної біржі товарів та послуг» між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - недійсним.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі    1 649 (одна тисяча шістсот сорок дев'ять) грн..

Рішення суду набирає законної сили після закінчення  10 денного строку на подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в 20 денний строк, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.