РІВНЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
м.Рівне, вул. Дубенська, 25-б, тел: (0362) 22-25-06
Справа № 716/2241/201
Номер провадження 1/570/14/2013
П О С Т А Н О В А
06 березня 2013 року
Рівненський районний суд - суддя Коробов С.О.,
при секретарі Данчук Л.А.
з участю прокурора Літковця А.О.,
захисників ОСОБА_1,
ОСОБА_2,
обвинувачених ОСОБА_3,
ОСОБА_4,
розглянувши в порядку попереднього розгляду кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України,
в с т а н о в и в :
Вказана кримінальна справа передана для розгляду судді Коробову С.О. після відводу судді Сидоренка С.М. за заявою підсудного ОСОБА_4 (Постанова суду від 11 лютого 2013 року та Розпорядження щодо призначення повторного автоматичного розподілу справ від 14 лютого 2013 року). Судовий розгляд по справі був розпочатий відведеним суддею, однак, після отримання двох об'єднаних справ у одне провадження інший суддя повинен провести підготовку справи до розгляду, для чого необхідно провести досудовий попередній розгляд. При призначенні справи до розгляду необхідно з'ясувати питання, передбачені ст. 237 КПК України 1960 року, зокрема чи складено обвинувальні висновки відповідно до вимог закону.
За обвинувальними висновками об'єднаної кримінальної справи ОСОБА_3 та ОСОБА_4 обвинувачуються у розбої (нападі на ОСОБА_5 з метою заволодіння чужим майном), поєднаному:
- із насильством, небезпечним для здоров'я особи, яка зазнала нападу,
- також поєднаний з проникненням у сховище,
- який був вчинений за попередньою змовою групою осіб та
- особою (в частині обвинувачення ОСОБА_3), яка раніше вчиняла розбій.
Прокурор під час виступу в попередньому засіданні заявив, що справа може бути призначена до судового розгляду, стверджуючи, що досудове слідство проведене всебічно, повно і об'єктивно, порушень, які б перешкоджали призначенню справи до судового розгляду, прокурором при затвердженні обох обвинувальних висновків не виявлено, а обвинувальні висновки відповідають вимогам ст. 223 КПК України 1960 року.
Однак з таким висновком неможливо погодитись. За п. 5 ч. 1 ст. 237 КПК України 1960 року при попередньому розгляді справи суддя з'ясовує, чи не було допущено під час порушення справи, провадження досудового слідства таких порушень КПК України, без усунення яких справа не може бути призначена до судового розгляду. З матеріалів справи вбачається, що такі порушення по справі були допущені.
Справа не може бути призначена до судового розгляду у зв'язку з:
- невиконанням вимог ст. 217 КПК України 1960 року;
- порушенням права особи на захист;
- неконкретністю обвинувачення та
- невідповідністю обвинувального висновку вимогам закону. Прокурор при його затвердженні не виконав вимог п. 7 ст. 228 та п. 1 ст. 229 КПК України 1960 року.
За даними матеріалів кримінальної справи щодо ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 126) слідчий обмежився підшиванням незареєстрованого повідомлення потерпілому про закінчення досудового слідства, не пересвідчившись у отриманні потерпілим цього повідомлення, хоча по виділеній щодо ОСОБА_3 кримінальній справі потерпілий приходив до слідчого на його виклик і підписував протокол про оголошення йому про закінчення розслідування та про право на ознайомлення з матеріалами справи. Вказане вище повідомлення не містить дати його виходу з міліції та реєстраційного номера (вказаний вище а.с. 126), що свідчить про реальне невідправлення його потерпілому, порушення норм як діловодства, так і вимог процесуального закону.
За роз'ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України від 11 лютого 2005 р. № 2 "Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування" кримінальна справа у будь-якому разі не може бути призначена до судового розгляду, якщо було порушено ви моги КПК про обов'язковість пред'явлення матеріалів розслідування для ознайомлення.
Відповідно до ст. 217 КПК України 1960 року, визнавши досудове слідство закінченим, слідчий повідомляє про це потерпілого та його представника, цивільного позивача і роз'яснює їм право ознайомитися з матеріалами справи, про що слідчий має скласти відповідний протокол або додає копію письмового повідомлення. Однак, матеріали справи не містять ані протоколу, ані належно зареєстрованого повідомлення про виконання цих вимог щодо потерпілого у справі по обвинуваченню ОСОБА_4 (повідомлення без належних реквізитів і даних про відправлення не вважається юридично значимим документом).
Відповідно до вимог ст. 223 КПК України 1960 року в обвинувальному висновку повинні бути зазначені показання кожного з обвинувачених.
За ст. 223 КПК України в описовій частині мають бути зазначені доводи, викладені обвинуваченими на свій захист та результати їх перевірки і наведені обставини, що підлягають доказуванню по кримінальній справі.
Як вбачається з матеріалів справи, обвинувачені під час досудового слідства давали, і достатньо докладно, показання по суту справи. Тому викладена в цих показаннях захисна позиція обвинувачених повинна бути зазначена в обвинувальному висновку.
В обвинувальному висновку по даній справі відсутнє наведення наслідків перевірки доводів обвинувачених про те, що вони не вчиняли розбою і вину свою не визнають. Заперечення своєї вини підсудним ОСОБА_4, зокрема, проігноровані слідчим і, замість наведення доказів на спростування захисної версії підсудного наведені його визнавальні показання, ініційовані призначеним йому захисником.
Так у матеріалах кримінальної справи щодо ОСОБА_3 (т. 2 на а.с. 99) зазначено, що вину у пред'явленому йому обвинуваченні він не визнає, а далі слідчим передруковані його показання, дані ним як підозрюваним, де детально розписуються певні обставини справи. Даних про перевірку тих обставин, які відповідно до закону підлягають доказуванню і обвинуваченим категорично не визнаються, цей суперечливий протокол допиту не містить. Суд не оцінює цей протокол з точки зору належності чи допустимості. Суд лише вказує на факт відсутності за даними обвинувального висновку будь-яких даних на спростування захисної версії обвинуваченого, відсутність дій з боку слідчого по перевірці «невизнання вини» (слідчий навіть не формулює питань до обвинуваченого з приводу з'ясування конкретних обставин, які не визнаються ним).
В описовій частині обвинувального висновку мають бути наведені докази на підтвердження кожної з обставин, зазначених в ст. 64 КПК України. Враховуючи, що по справі є декілька обвинувачених, і вони обвинувачуються у вчиненні декількох злочинів, докази мають бути наведені щодо кожного обвинуваченого і щодо кожного злочину.
При затвердженні обвинувального висновку прокурор не звернув увагу, що замість наведення доказів слідчий виклав докладний зміст показань кожного з допитаних свідків і потерпілих близько до протоколів допиту, без будь-якого аналізу, без зазначення того, які докази і на підтвердження яких обставин містяться в цих показаннях.
В обвинувальному висновку вимагається не дублювання протоколів допитів, а зазначення того, яку саме обставину підтверджує чи спростовує той чи інший свідок та потерпілий і наведення з його показань лише тих обставин, які є доказом по справі.
Про неможливість призначення справи до судового розгляду у зв'язку з неконкретністю пред'явленого обвинувачення вказує пленум Верховного Суду України № 6 від 30 травня 2008 року „Про практику застосування кримінально-процесуального законодавства при попередньому розгляді кримінальних справ у судах першої інстанції" (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 14).
За ст. 223 КПК України в резолютивній частині обвинувального висновку коротко викладається суть обвинувачення, а докази наводяться в описовій частині. Порушуючи цю вимогу слідчий в резолютивній частині наводить посилання на докази (висновки судово-медичної експертизи), а в описовій частині, навпаки, не наводить доказів (фактів, які б підтверджували чи спростовували обставини, що за ст. 64 КПК України підлягають доказуванню у кримінальній справі).
За ст. 161 КПК України судовий розгляд відбувається на засадах змагальності і суд не може за сторону обвинувачення наводити докази, вибираючи необхідне із всього опису подій, викладених слідчим. Тому наведення доказів в обґрунтування обвинувачення покладається на сторону обвинувачення.
Справа також підлягає поверненню на додаткове розслідування у зв'язку з неконкретністю пред'явленого обвинувачення. Так, зазначаючи у обох обвинувальних висновках щодо обох обвинувачених таку кваліфікуючу обставину, як вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб, слідчий та, в подальшому, прокурор жодним чином не зазначають (не конкретизують) в порушення положень статей 26-29 КК України - у чому полягала попередня змова між обвинуваченими, хто яку роль повинен був виконувати, хто мав керувати транспортним засобом (посібництво), хто повинен був здійснювати об'єктивну сторону розбою - заподіювати удари, тілесні ушкодження (хто мав бути виконавцем), тощо. Вказані обставини істотно можуть вплинути як на кваліфікацію, так і на розмір покарання (за положеннями ст. 29 КК України).
За роз'ясненням постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 8 "Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві" суди повинні вимагати від органів досудового слідства, щоб постанова про притягнення як обвинува ченого була конкретною за змістом. Недодержання органами досудового слідства вимог статей 132 і 142 КПК може бути підставою для повернення справи на додаткове розслідування.
Суд вважає що об'єднана кримінальна справа не може бути призначена до судового розгляду і підлягає поверненню на додаткове розслідування у зв'язку з істотними порушеннями кримінально-процесуального законодавства, зокрема, порушенням права на захист.
Суд вважає, що вказана неконкретність обвинувачення є істотним порушенням обвинувачених на захист, що за ст. 246 КПК України, вимагає повернення справи на додаткове розслідування.
Крім цього, як зазначено обвинуваченим ОСОБА_4 у його скарзі, наданій суду (т. 3, а.с. 26), адвокат, призначений всупереч його волі слідчим йому захисником, «змусив свідчити проти себе» за допомогою «підступу та обману, задля підвищення своєї кар'єри», підбурював його давати показання у формі визнання вини та не надавав реальної юридичної допомоги. Крім цього, вказаний адвокат був захисником неповнолітнього свідка ОСОБА_6, який надавав показання проти ОСОБА_4.
Крім того, за положеннями п.1 ч.2 ст. 61 КПК України, взагалі адвокат ОСОБА_7 в подальшому не може бути захисником ОСОБА_4, оскільки він надавав допомогу як захисник по цій же справі неповнолітньому свідку ОСОБА_6, інтереси якого суперечать інтересам захисту ОСОБА_4.
Як роз'яснив Верховний Суд України в п. 2 постанови Пленуму від 24 жовтня 2003 р. № 8 "Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист у кримінальному судочинстві" згідно з п. 3 ч. 2 ст. 370 КПК України істотне порушення чинного законодавства, яке регламентує право на захист, у передбачених законом випадках тягне скасування судових рішень. Зокрема, вони підлягають обов'язковому скасуванню тоді, коли таке порушення по збавило чи обмежило підозрюваного, обвинуваченого, підсудного або їх захисників у здійсненні цього права і перешкодило чи могло перешкодити суду всебічно, повно та об'єктивно розглянути справу і постановити законне й обґрунтоване судове рішення.
Крім того, по справі не дотримані вимоги ст. 223 КПК України про наведення доказів в обвинувальному висновку. При попередньому розгляді суд не оцінюючи доказів з погляду на їх достовірність, належність, допустимість та переконливість зобов'язаний перевірити посилання на них в обвинувальному висновку, як виконання вимог ст. 223 КПК України. Виконуючи цей обов'язок і не оцінюючи доказів по суті та перевіряючи лише наявність посилань на них слідчим суд встановив таке:
Слідчий в обвинувальному висновку не навів жодного доказу для підтвердження наявності, суті та часу попередньої змови обвинувачених на вчинення злочину групою осіб.
Що стосується вимоги про наведення доказів щодо інших обставин, які підлягають доказуванню за ст. 64 КПК України, то замість наведення доказів слідчий передрукував до обвинувального висновку протоколи допитів потерпілого та свідків не зазначивши, які докази для підтвердження чи спростування яких саме обставин (місце, час, інші обставини вчинення злочину, що мають юридичне значення, кваліфікуючі обставини справи, та обставини, що обтяжують чи пом'якшують покарання) містять ці протоколи допитів. Доказами ж є фактичні дані, які стосуються обставин, котрі підлягають доказуванню.
Посилаючись в обвинувальному висновку на протоколи огляду місця події, відтворення обстановки та обставин події слідчий, знову ж таки, зазначаючи про факт проведення ним таких слідчих дій, не вказав, які ж докази були встановлені при цих слідчих діях, які обставини вони підтверджують чи спростовують, як можуть бути використані в процесі доказування по справі.
Зазначаючи в обвинувальному висновку, що висновком судово-медичної експертизи доводиться вина конкретної особи у вчиненні розбою, слідчий не зазначив, які ж докази з цієї експертизи, на його переконання, свідчать про заподіяння тілесних ушкоджень конкретними особами чи особою, чому він вважає, що судово-медичні дані можуть свідчити про заподіяння тілесного ушкодження конкретною особою, як вони підтверджують або визначають вину (психічне ставлення особи до вчиненого) та її форму.
Не виконана слідчим і вимога ст. 223 КПК України про наведення доводів, викладених на свій захист обвинуваченим ОСОБА_4, який не визнав себе винним за ч. 3 ст. 187 КК України і результати їх перевірки.
Під час проведення досудового слідства не виконана вимога п. 4 ст. 64 КПК України про доказування розміру шкоди, завданої злочином.
Прокурор відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 228 КПК України зобов'язаний був перевірити, чи відповідає обвинувальний висновок вимогам закону, а за ст. 229-231 КПК України при необхідності скласти новий обвинувальний висновок або повернути справу слідчому для додаткового розслідування. Не зважаючи на те, що слідчий не послався в обвинувальному висновку на жодних доказ, замінивши наведення доказів перераховуванням проведених слідчих дій та передруковуванням протоколів проведених ним допитів, прокурор свої обов'язки за ст. 228-231 КПК України не виконав.
Вказані істотні порушення кримінально-процесуального законодавства перешкоджають призначенню справи до судового розгляду, а тому вимагають повернення справи на додаткове розслідування.
Як встановлено в ч. 3 ст. 246 КПК України суд, повертаючи справу з попереднього розгляду на додаткове розслідування, вправі вказати, які слідчі дії повинні бути проведені при додатковому розслідуванні. Користуючись цим правом суд вважає за необхідне вказати, що при додатковому розслідуванні необхідно виконати вимоги п. 3 ст. 64 КПК України про доказування обставин, що впливають на ступінь тяжкості злочинів, обставин попередньої змови, розподілу ролей та спрямування умислу попередньої змови кожного з обвинувачених, обставин, що характеризують особи обвинувачених, пом'якшують та обтяжують покарання.
У зв'язку із тим, що справа розглядається за правилами КПК України 1960 року та за відсутності обґрунтованих клопотань сторін про зміну чи скасування запобіжних заходів обвинуваченим попередньо обрані судом запобіжні заходи не підлягають зміні чи скасуванню.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 237, 246 КПК України 1960 року, п. 11 Перехідних положень КПК України від 13.04.2012 № 4651-VI, суд
постановив :
Кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України повернути прокуророві Рівненського району Рівненської області в порядку ст. 246 КПК України 1960 року на додаткове розслідування.
Запобіжні заходи щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_4 залишити попередні - взяття під варту.
На постанову протягом семи діб з дня її винесення сторони можуть подати апеляції до Апеляційного суду Рівненської області.
Суддя Коробов С.О.