АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/768/13 Справа № 434/1476/12 Головуючий у 1 й інстанції - Резніченко М.С. Доповідач - Слоквенко Г.П.

Категорія 19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

« 08» квітня 2013 року м. Дніпропетровськ

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

Головуючого: - Слоквенка Г.П.,

Суддів: - Максюти Ж.І., Кочкової Н.О.,

при секретарі: Надтоці А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську цивільну справу за позовом Харківського національного університету внутрішніх справ до ОСОБА_6 про стягнення витрат, пов'язаних з навчанням і за зустрічним позовом ОСОБА_6 до Харківського національного університету внутрішніх справ про визнання угоди недійсною за апеляційною скаргою Харківського національного університету внутрішніх справ на рішення П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2012 року, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2012 року Харківський національний університет внутрішніх справ (далі -ХНУВС) звернувся до суду із вказаним позовом, в обґрунтування якого посилається на те, що 30.07.2002 р. ОСОБА_6 був зарахований курсантом ХНУВС, а 05.10.2002 р. з ним укладено Угоду про підготовку фахівців за державним замовленням з числа осіб цивільної молоді, рядового і молодшого начальницького складу ОВС та їх працевлаштування. Після закінчення навчання 23.06.2006 р. ОСОБА_6 був відряджений для проходження служби до УМВС України в Кіровоградській області, а 19.02.2008 р. звільнився з ОВС за власним бажанням. За Угодою ОСОБА_6 зобов'язався у разі звільнення з ОВС до закінчення 3-річного терміну перебування на службі за власним бажанням відшкодувати в повному обсязі витрати, пов'язані з його утриманням під час навчання в університеті, в розмірі 11464,40 грн. Просили стягнути на їх користь 11464,40 грн. фактичних витрат, а також судові витрати ( а.с.2).

У вересні 2012 р. ОСОБА_6 подав до суду зустрічний позов про визнання угоди недійсною. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що Угода про підготовку фахівців в ХНУВС за державним замовленням з числа осіб цивільної молоді, рядового і молодшого начальницького складу ОВС та їх працевлаштування від 05.10.2002 р. укладена з порушенням вимог законодавства України, оскільки він на той час не досяг повноліття і не мав достатнього обсягу цивільної дієздатності для вчинення подібних угод ( а.с.32-33).

Ухвалою П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 01 жовтня 2012 року первісний та зустрічний позови було об'єднано в одне провадження.

Рішенням П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2012 року у задоволені позову ХНУВС до ОСОБА_6 про стягнення витрат, пов'язаних з навчанням та зустрічного позову ОСОБА_6 до ХНУВС про визнання угоди недійсною відмовлено, з підстав спливу строків позовної давності ( а.с.64-65).

В апеляційній скарзі представник позивача Харківський національний університет внутрішніх справ, посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову ( а.с. 68).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судом 1 інстанції встановлено, що наказом ХНУВС № 210 о/с від 30.07.2002 р. ОСОБА_6 прийнято на службу в органи внутрішніх справ і зараховано курсантом 1-го курсу факультету № 1 НУВС з 01.08.2002 р. (а.с. 4), а 05.10.2002 р. сторони уклали Угоду про підготовку фахівців в Університеті внутрішніх справ за державним замовленням з числа осіб цивільної молоді, рядового і молодшого начальницького складу ОВС та їх працевлаштування (а.с. 3). Згідно п. 2.5, 3, 6 Угоди ОСОБА_6 взяв на себе зобов'язання у разі звільнення з органів внутрішніх справ до закінчення трирічного терміну перебування на службі за власним бажанням відшкодувати в повному обсязі фактичні витрати, пов'язані з його утриманням під час навчання в університеті.

Наказом № 168 о/с від 23.06.2006 р. ОСОБА_6 відраховано зі складу курсантів та відкомандировано для подальшого проходження служби у розпорядження УМВС України в Дніпропетровській області (а.с. 5).

Згідно наказу № 38 о/с від 19.02.2008 р. ОСОБА_6 звільнено в запас Збройних сил за п. 64 «ж»(за власним бажанням) (а.с. 6).

За розрахунком фактичних витрат, пов'язаних з утриманням ОСОБА_6 у ХНУВС, витрати за період з 2002-2006 р.р. складають 11464,40 гривень, у тому числі комунальні послуги, харчування, речове і грошове забезпечення (а.с. 7, 8, 10-12).

Суд прийшов до висновку, що ОСОБА_6 порушив умови п.п. 2.5, 3, 6 Угоди від 05.10.2002 р., оскільки після закінчення навчання в Університеті не відпрацював трирічний термін та звільнився за власним бажанням, тому мав би відшкодувати витрати у розмірі 11464,40 грн., які зараховуються до державного бюджету і використовуються у порядку, визначеному законодавством.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач за первісним позовом пропустив строк позовної давності, оскільки про порушення свого права дізнався з моменту відрахування ОСОБА_6 зі складу курсантів ХНУВС (23.06.2006 р.), та його звільнення з органів внутрішніх справ (19.02.2008 р), однак до суду звернулася лише у квітні 2012 року.

Однак, з такими висновками суду першої інстанції погодитися неможливо, оскільки суд не врахував, що про звільнення ОСОБА_6 з органів внутрішніх справ, ХНУВС стало відомо 02 лютого 2012 року з листа управління кадрового забезпечення

УМВС України в Дніпропетровській області від 31.01.2012 року №2\17-244 (а.с. 70-74).

Таким чином, суд неправильно застосував норм матеріального права, а саме ч.3 ст.257 ЦК України, що у відповідності до п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Відповідно до ч. 2 статті 52 Закону України «Про освіту» випускники вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов'язані відпрацювати за направленням в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із пунктами 8, 14 Порядку працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 992 від 22 серпня 1996 року випускники, які уклали угоду з вищим навчальним закладом після зарахування на навчання, повинні відпрацювати за місцем призначення не менше трьох років. У разі неприбуття молодого фахівця за направленням або відмови без поважної причини приступити до роботи за призначенням, звільнення його з ініціативи адміністрації за порушення трудової дисципліни, звільнення за власним бажанням протягом трьох років випускник зобов'язаний відшкодувати у встановленому порядку до державного бюджету вартість навчання та компенсувати замовникові всі витрати..

Згідно ч. 7 ст. 18 ЗУ «Про міліцію» курсанти вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України у разі дострокового розірвання договору через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість чи в разі відмови від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ після закінчення вищого навчального закладу, а також особи начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються із служби протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу Міністерства внутрішніх справ України за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов'язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.

Відповідно до довідки Харківського Національного університету внутрішніх справ за період навчання у 2002-2006 роках на утримання відповідача було витрачено 11 464гр. 40коп., з яких на комунальні послуги - 5 090гр. 13коп., харчування - 4 531гр. 23коп., грошове забезпечення 1753гр. 04коп. (а.с.7-11).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 2.5, п. 3, 7 Угоди від 5 жовтня 2002 року, курсант зобов'язується у разі звільнення з органів внутрішніх справ після закінчення навчання до встановленого трирічного терміну за підставами, передбаченими п. 3 Угоди - відшкодувати МВС України витрати за період навчання в повному обсязі. Відповідно до п. 3 Угоди підставами відшкодування МВС України вартості навчання у разі дострокового розірвання угоди є звільнення з органів внутрішніх справ до закінчення 3-річного терміну перебування на службі за власним бажанням без поважних причин та звільнення з органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни, вчинення проступку, несумісного з перебуванням на службі в органах внутрішніх справ (а.с.3).

В порушення угоди, Порядку працевлаштування та ст. 52 Закону України «Про освіту» ОСОБА_6 був звільнений з органів МВС у запас не відпрацювавши встановлені три роки, за п. 64 «є» за порушення службової дисципліни, а тому зобов'язаний відшкодувати вартість навчання.

Посилання ОСОБА_6 та його представника на те, що витрати, пов'язані з утриманням курсанта у вищому навчальному закладі мають відшкодовуватись на користь МВС України - не являється підставою для скасування рішення, оскільки із наданих позивачем довідок (а.с.7-11) вбачається, що вказані витрати понесені саме позивачем. Крім того, угода від 5 жовтня 2002 року про підготовку фахівців за державним замовленням була укладена між відповідачем та Національним університетом внутрішніх справ, а не Міністерством внутрішніх справ України.

Керуючись ст.ст. 209, п.4 ч.1 ст. 309, 316 ЦПК України , апеляційний суд, -

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу Харківського національного університету внутрішніх справ - задовольнити.

Рішення П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2012 року, в частині відмови у задоволенні позову Харківського національного університету внутрішніх справ до ОСОБА_6 про стягнення витрат, пов'язаних з навчанням - скасувати.

Позов Харківського національного університету внутрішніх справ до ОСОБА_6 про стягнення витрат, пов'язаних з навчанням - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь Харківського національного університету внутрішніх справ 11464, 40 грн. витрат пов'язаних з навчанням, а також судові витрати у розмірі 214, 60 грн.

В іншій частині рішення П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 06 листопада 2012 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: