Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/1783/2013 р. Головуючий у 1 інстанції: Гончаренко П.П.

Суддя-доповідач Кочеткова І.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2013 р. м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Савченко О.В.,

суддів: Кочеткової І.В.,

Стрелець Л.Г.,

при секретарі Мосіній О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи П'ята державна нотаріальна контора м. Запоріжжя, Запорізька районна державна нотаріальна контора Запорізької області, Приватний нотаріус Запорізького районного нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_9 про встановлення юридичного факту, визнання права власності у порядку спадкування за законом, визнання частково недійсним свідоцтв про право на спадщину за законом та договору дарування,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 12 лютого 2013 року,

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2009 року ОСОБА_7 звернулася до суду із позовом до територіальної громади Розумівської сільської ради Запорізького району Запорізької області, ОСОБА_4 про визнання права на спадщину на 1/5 частку житлового будинку АДРЕСА_1. В обґрунтування своїх вимог зазначала, що являється єдиним спадкоємцем першої черги після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_10, в установленому законом порядку прийняла спадщину, подавши відповідну заяву до нотаріальної контори, проте оформити свої спадкові права не може, оскільки правоустановчий документ на спадкове майно не пройшов державної реєстрації.

У січні 2010 року третя особа із самостійними позовними вимогами ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання права на спадщину, визнання частково недійсними свідоцтва про право на спадщину і договору дарування.

Зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер її батько ОСОБА_11, якому на праві власності належала інша 1/5 частка житлового будинку АДРЕСА_1.

Вказану частку житлового будинку батько успадкував після смерті свого батька ОСОБА_12 Спадкоємцями інших 4/5 часток житлового будинку відповідно до свідоцтва про право на спадщину являлися ОСОБА_10, ОСОБА_13, ОСОБА_5, ОСОБА_14

Нотаріальна контора відмовила їй в оформленні спадщини через відсутність державної реєстрації на правоустановчому документі і помилку в написанні ім'я по-батькові померлого в цьому документі. Посилаючись на те, що фактично вступила в управління спадковим майном, інших спадкоємців першої черги не має, а спадкоємці за заповітом відмовилися від спадщини, просила про задоволення позову.

В ході розгляду справи ОСОБА_3 доповнила і уточнила свої вимоги і просила визнати на підставі ст.229 ЦК України частково недійсними свідоцтво про право на спадщину, видане у 1989 році спадкоємцям померлого ОСОБА_11 і укладений у жовтні 2009 року договір дарування 2/5 часток житлового будинку, за яким ОСОБА_5 і ОСОБА_6 подарували успадковані частки житлового будинку ОСОБА_8

В обґрунтування своїх вимог зазначала, що при оформленні спадщини після смерті ОСОБА_12 у 1989 році державним нотаріусом були неправильно визначені частки спадкоємців, внаслідок чого частка, що припадала її батькові, замість ? склала 1/5.

Ухвалою Запорізького районного суду від 17 грудня 2012 року позов ОСОБА_7 залишений без розгляду в порядку ст.207 п.3 ЦПК України у зв'язку з повторною неявкою позивача у судове засідання.

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 12 лютого 2013 року ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі про скасування судового рішення і ухвалення нового про задоволення позову ОСОБА_3 посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

За змістом ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті рішення з одних лише формальних міркувань.

Встановлено, що предметом спору являється житловий будинок АДРЕСА_1, власником якого був ОСОБА_12, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ( а.с.62 том 1).

Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_12 були діти ОСОБА_10, ОСОБА_13, ОСОБА_15, та онуки ОСОБА_16 і ОСОБА_14, батько яких ОСОБА_17 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 В установлений ст.549 ЦК УРСР шестимісячний строк всі спадкоємці звернулися до Запорізької державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини і 18 лютого 1989 року спадковий будинок був розділений в рівних частках між всіма спадкоємцями, про що Запорізькою районною державною нотаріальною конторою було видано свідоцтво про право на спадщину за законом (а.с.56-63 том1).

1 вересня 2009 року ОСОБА_13 подарував належну йому 1/5 частку житлового будинку ОСОБА_4 16 лютого 2010 року ОСОБА_16 і ОСОБА_14 подарували належні їм 2/5 часток житлового будинку ОСОБА_8 (том1: а.с.34, 145).

ОСОБА_10 і ОСОБА_15 свідоцтво про право на спадщину на належні їм частки спірного будинку в Запорізькому МБТІ не зареєстрували (том1: а.с. 41, 76).

ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (том1: а.с.6).

Батько апелянта ОСОБА_15 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (том1: а.с.103).

Відмовляючи ОСОБА_3 у задоволенні позову про визнання частково недійсними свідоцтва про право на спадщину від 18.02.1989 року, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що за життя ОСОБА_15 протягом одинадцяти років він не оспорював правильність розподілу спадщини між спадкоємцями померлого у 1988 році ОСОБА_17 Ні ОСОБА_15, ні його правонаступники не могли не знати про порушення його права на 1/20 частку житлового будинку, проте в установлений ст. 71 ЦК УРСР трирічний строк за захистом порушеного права не зверталися, доказів в обґрунтування поважності причин пропуску строку позовної давності суду не надавали.

Розпорядження відповідачами своїми частками у спадковому будинку не порушує права апелянта ОСОБА_3 Остання не наділена правом оспорювати укладений між відповідачами договір дарування 2/5 часток будинку з підстав, визначених у ст.229 ЦК України, оскільки не була стороною цього правочину, тоді як ст. 229 ЦК України передбачена можливість визнання правочину недійсним у разі помилки особи, яка вчинила правочин щодо обставин, які мають істотне значення.

Відмовляючи ОСОБА_3 у задоволенні позову в частині визнання права на спадщину на 1/5 частку спірного будинку після смерті ОСОБА_15, суд першої інстанції виходив з того, що оформлення спадщини має відбуватися через нотаріальну контору. Відповідачі не являються спадкоємцями померлого ОСОБА_11 і право ОСОБА_3 на спадкування частки житлового будинку не оспорюють.

Такі висновки суду являються правильними і відповідають фактичним обставинам справи.

Як зазначено у п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 30.05.2008 року „Про судову практику у справах про спадкування", свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Проте, ОСОБА_3 не надала суду письмову відмову нотаріуса у видачі їй свідоцтва про право на спадщину, а відтак суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про те, що апелянт не позбавлена можливості оформити свої спадкові права в нотаріальній конторі.

Крім того, позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання права на спадщину заявлені до неналежних відповідачів. Як вбачається із матеріалів справи, до складу спадкового майна, що залишилося після смерті ОСОБА_11, входили 1/5 частка спірного будинку, а також будинок АДРЕСА_2, спір з приводу якого розглядався іншим судом у 2005 році між спадкоємцями за заповітом ОСОБА_11 - ОСОБА_3, ОСОБА_18 і ОСОБА_19 (том1: а.с.105).

До участі у цій справі, ні ОСОБА_18, ні ОСОБА_19 судом не залучалися, хоча саме між зазначеними особами у 2005 році був спір з приводу спадщини ОСОБА_11

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8 право ОСОБА_3 на спадщину не порушують і відмовив їй у задоволенні позову.

Судом повно і всебічно з'ясовані обставини справи, що мають для неї значення, висновки відповідають цим обставинам і набутим доказам, характер правовідносин між сторонами по справі судом визначений правильно, норми матеріального і процесуального права не порушені, застосовані вірно, постановлено законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст.307,308,313, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 12 лютого 2013 року у цій справі залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: