Головуючий суду 1 інстанції - Лукінова М.В.
Доповідач - Ступіна Я.Ю.
Справа № 2/1210/10545/2012
Провадження № 22ц/782/868/13
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 квітня 2013 р. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області у складі:
головуючого судді: Ступіної Я. Ю.,
суддів: Темнікової В. І., Коновалової В. А.,
при секретарі Тищенко І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луганську апеляційні скарги ОСОБА_2 та ПАТ «Краснодонвугілля» на рішення Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 29 січня 2013 р. у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Краснодонвугілля» за участю третьої особи відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Краснодоні Луганської області про відшкодування моральної шкоди,-
в с т а н о в и л а:
В жовтні 2012 р. позивач звернувся з позовом до відповідача, вимоги якого згодом уточнив, посилаючись на такі обставини. Працюючи на підприємствах відповідача, він отримав професійне захворювання: висновком МСЕК йому встановлено 25 % стійкої втрати професійної працездатності, внаслідок втрати якої йому завдана моральна шкода, у відшкодування якої просив стягнути 25 000,00 грн. та допустити негайне виконання судового рішення.
Рішенням Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 29.01.2013 р. позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача в рахунок відшкодування моральної шкоди 3 000,00 грн. та в дохід держави судовий збір у розмірі 114,70 грн. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити за необгрунованістю та за пропуском строку звернення до суду.
В судове засідання позивач та його представник не з'явилися, що на підставі ч.2 ст. 305 ЦПК не перешкоджає розглядові справи, оскільки вони були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Представник відповідача Гущин в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу відповідача, просив її задовольнити; апеляційну скаргу позивача не визнав, просив відмовити в її задоволені.
Представник третьої особи Гребенар не заперечував проти доводів апеляційної скарги позивача, просив визначити позивачу розмір моральної шкоди на розсуд суду.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла такого висновку.
Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Задовольняючи частково позов, суд виходив з доведеності наявності у позивача моральної шкоди, заподіяної внаслідок професійного захворювання та втрати професійної працездатності, прямого причинного зв'язку між порушенням відповідачем обов'язку щодо забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці й негативними наслідками від професійного захворювання.
Такі висновки суду є законними і обґрунтованими.
З матеріалів справи вбачається, що позивач, 1957 року народження, працюючи на шахті «Самсонівська-Західна» ПАТ «Краснодонвугілля» у шкідливих умовах праці, отримав професійне захворювання: висновком МСЕК від 26.06.2007 року йому встановлено 25 % втрати професійної працездатності з 25.05.2007 року по 01.06.2009 року по професійному захворюванню, яка була підтверджена при повторному огляді МСЕК 30.01.2008 року та 23.11.2011 року - безстроково.
Згідно з випискою з історії хвороби позивача йому був встановлений діагноз: хронічна пояснично-хрестова радікулопатія, стадія неповної ремісії з статико-динамічним порушенням, больовим компонентом - захворювання професійне змішаної етіології; вібраційна хвороба 1 стадії - захворювання професійне, хронічний бронхіт II стадії, фаза ремісії, прикореневий пневмосклероз ЛН-0, а також ряд супровідних діагнозів, у зв'язку з чим позивачеві протипоказана робота в умовах запиленості, з токсичними засобами, у несприятливих метеоумовах, зі значним фізичним навантаженням, рекомендовано динамічний нагляд лікарів.
Згідно з актом розслідування хронічного професійного захворювання від 19.02.2007 року № 5 професійне захворювання виникло внаслідок порушення правил техніки безпеки, гігієни праці, невикористання засобів індивідуального захисту, запиленості повітря робочої зони, виконання протипилових заходів не у повному обсязі.
У зв'язку з цими обставинами з 08.11.2007 року позивачеві за його заявами були призначені страхові виплати відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Краснодоні Луганської області.
Відповідно до вимог частини першої статті 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.
Частиною другою статті 214 ЦПК України встановлено, що при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу.
Отже, при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, колегія суддів враховувала висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 18 квітня 2012 р. N 6-26цс12.
Відповідно до вимог статті 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в пп. 1-1.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (зі змінами), відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII "Про охорону праці" у редакції Закону від 21 листопада 2002 року № 229-IV, КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Законом України від 23 лютого 2007 року N 717-V "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" внесені зміни до абзацу 4 статті 1, підпункту "е" пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28, а також виключено частину третю статті 34 вказаного Закону, скасовано право потерпілих на виробництві громадян на відшкодування їм моральної (немайнової) шкоди за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.
В рішенні Конституційного Суду України від 8 жовтня 2008 року у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень підпункту "б" підпункту 4 пункту 3 статті 7 Закону України "Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзаців другого, третього пункту 10, пункту 11 розділу І Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (справа про страхові виплати), зазначено, що хоча і скасовано право застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, яке вони мали відповідно до приписів первинної редакції Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", проте Конституційний Суд України вважає, що саме право цих громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Встановлений законодавцем розподіл обов'язків щодо відшкодування моральної шкоди потерпілим на виробництві від нещасного випадку та професійного захворювання не суперечить вимогам статті 22 Конституції України.
Отже, відшкодовуючи моральну шкоду із відповідача, суд правильно виходив з того, що моральна шкода повинна бути відшкодована позивачу відповідачем як роботодавцем.
Хоча суд помилково зазначив, що відповідач є особою, яка володіє джерелом підвищеної небезпеки, та помилково посилався на положення ст.ст. 1167, 1168 ЦК, які не регулюють спірні правовідносини, які виникли з трудових правовідносин та врегульовані ст.ст. 173, 2371 КЗпП України, але це не впливає на правильність зазначеного висновку суду.
Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про необґрунтованість вимог позивача через відсутність висновку МСЕК про наявність моральної шкоди, то колегія суддів погоджується з висновком суду, що такі заперечення є необґрунтованими, оскільки згідно ст.59 ч.2 ЦПК щодо допустимості доказів норми КЗпП або будь-якій інший закон не вимагає підтвердження саме висновком МСЕК наявність моральної шкоди.
Доводи апеляційної скарги відповідача щодо неправильного застосування судом при вирішені питання дотримання позивачем строку звернення до суду положень п. 3 ст. 268 ЦК України, а не ст. 233 КЗпП є необгрунтованими.
Судом при вирішені цього питання правильно застосовані положення п. 3 ст. 268 ЦК України, згідно якої позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, а не ст. 233 КЗпП, з огляду на положення ст. 9 ЦК України та п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, хоча суд помилково зазначив, що наявний спір не є трудовим.
Інші доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують правильних висновків суду щодо обов'язку відповідача відшкодувати позивачу моральну шкоду і щодо доведеності наявності у позивача моральної шкоди, заподіяної внаслідок професійного захворювання та втрати професійної працездатності.
При визначені розміру моральної шкоди 3 000,00 грн., суд виходив з характеру професійного захворювання та з принципів розумності, виваженості і справедливості.
Зазначені висновки не в повній мірі відповідають установленим обставинам справи, а саме відсотку втрати працездатності позивача, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду в цій частині, збільшив розмір стягнутої з відповідача суми у відшкодування моральної шкоди: з 3 000,00 грн. на 5 000,00 грн.
За таких обставин колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відповідача відхилити, а апеляційну скаргу позивача задовольнити частково.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 305, 307, 309, 316, 319, 325 ЦПК України, колегія суддів,-
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу ПАТ "Краснодонвугілля" відхилити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Краснодонського міськрайонного суду Луганської області від 29 січня 2013 р. змінити в частині розміру стягнутої з ПАТ "Краснодонвугілля" на користь ОСОБА_2 моральної шкоди, збільшив її розмір з 3 000,00 грн. на 5 000,00 грн.
В решті рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подання касаційної скарги.
Головуючий:
Судді: