ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________________________________________________________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04 квітня 2013 р.

Справа № 4/70/2012/5003

за позовом:Державного підприємства "Одеська залізниця" (вул. Пантелеймонівська № 19, м. Одеса, 65012)

до:Товариства з обмеженою відповідальністю "Вапнярський молокозавод" (вул. Леніна, буд. 157, смт. Вапнярка, Томашпільський район, Вінницька область, 24240)

про стягнення 2 857, 20 грн.

Головуючий суддя Яремчук Ю.О.

Cекретар судового засідання Резніченко Ю.В.

Представники

позивача : не з'явився

відповідача : Липовецький С.І.

ВСТАНОВИВ :

В провадженні суду знаходиться справа за позовом Державного підприємства "Одеська залізниця" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вапнярський молокозавод" про стягнення коштів.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 16.01.2011 року на станцію Вапнярка Одеської залізниці зі станції Шевченко Донецької залізниці, на адресу ВАТ «Вапнярський молокозавод» був направлений вагон № 23618564 з вантажем сіль кухонна, кам'яна по накладній №48045323 від 06.01.2011р.

На проміжній станції Нижньодніпровськ-Вузол було здійснено перевантаження вагону № 23618564 та виявлено, що вагон завантажений більше його вантажопідйомності на 880 кг, про що було складено комерційний акт серії АА №034484/05/1.

На підставі акту загальної форми ГУ-23 №4/П 18 мішків з вагою 900 кг було відвантажено з вагону №23618564 в вагон №23593445, який прибув по накладній № 45181063 на станцію призначення. Вантаж з обох вагонів було отримано відповідачем 16.01.2011р.

Позивач зазначає, що діяв правомірно та згідно до п.4.3 Збірників тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом, затвердженого наказом Мінтрансу № 317 від 26.03.2009 року під час перевезення виявлено завантаження вагона понад його вантажопідйомність, то надлишок вантажу вивантажується і досилається за призначенням зі стягненням з одержувача плати за всю відстань перевезення залізницями України як за самостійну відправку на загальних підставах. Позивач після надсилання 22.03.2012р. на адресу відповідача претензії №296/ДН-1 на суму 3 877,20 грн., звернувся до суду з відповідним позовом про стягнення 2 857,20 грн. (з урахуванням часткової сплати відповідачем по накопичувальній картці № 05030191 від 05.03.2012р. суми 1020 грн.).

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлений, про що свідчить поштове повідомлення № 2654 від 15.03.2013 року, наявне в матеріалах справи.

В судове засідання з'явився представник відповідача, який проти позову заперечив, надавши суду відзив. В обґрунтування поданих заперечень відповідач посилався на те, що, по-перше, позивачем порушено претензійний порядок щодо ненадання усіх необхідних документів, по-друге, позивачем не доведено правильності зважування, оскільки вага 1 мішка солі, виходячи з акту загальної форми (чиста вага солі + мішок), складає 50 кг (900:18=50кг), а, відповідно, 1356 мішків солі важить 1356 х 50=67800кг, що менше вантажопідйомності вагона. По-третє, згідно до ст.24 Статуту залізниць відповідальність за всі наслідки неправильності відомостей у накладній має нести вантажовідправник. Щодо оплати, яка ніби то здійснена відповідачем 05.03.2012 року на суму 850,00 грн.=ПДВ=1020,00 грн. відповідачем не здійснювалась, а самостійно списана позивачем ще до надіслання претензії № 296/ДН-1 від 22.03.2012 року з накопичувальної картки. Тому відповідачу не зрозуміло чому позивач звернувся з претензією на суму 3877,20 грн., а не 2857,20 грн., адже списана сума була до її надіслання. Разом з тим відповідач зазначає, що згідно ст. 24 Статуту залізниць України «Вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ним у накладній. Так, комерційний акт АА № 034484 від 08.01.2011 року ( доданий до позовної заяви складений станцією Нижньодніпровський вузол що: «В документе не правильно указана маса груза ». А відповідач жодних документів по відправці чи відомостей про вантаж не подавав. В цьому ж акті зазначено, що « Грузоотправитель для контрольного взвешивания не явился». Крім того, вантажоодержувач отримав вантаж в тій кількості в якій він був відправлений та не підписував жодного документу про отримання вантажу в більшій кількості. ТАК ТДВ «Вапнярський молокозавод» є неналежним відповідачем.

Крім того, відповідач у відзиві на позов, посилаючись на ст. 223, ч.5. ст.315 ГК України та ст. 137 Статуту залізниць України просив суд застосувати строк позовної давності.

Заслухавши надані в судовому засіданні пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 909 ЦК України та ст. 307 ГК України, за договором перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй відправником вантаж до пункту призначення та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Частина 5 ст. 307 ГК України встановлює, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 6 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.98 оку № 457, накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту залізниць та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Матеріалами справи встановлено, що ДП «Артемсіль» по залізничній накладній № 48045323 від 06.01.2011 року зі станції Шевченко Донецької залізниці відправило на адресу ТОВ «Вапнярський молокозавод» на станцію призначення Вапнярка Одеської залізниці сіль поварену, столову, помолу 1, сорт-1, кам'яна ДСТУ 3583-97, (ГОСТ 13830-97) 1м. 50 кг., чиста вага 67800 кг (в твердому стані), маса тари 200 кг.

Статтею 37 Статуту Залізниць України передбачено, що під час здавання вантажів для перевезення відправник повинен зазначити їх масу у накладній - основному перевізному документі, який підтверджує укладення договору перевезення вантажу.

Відповідно до п. 5. Правил приймання вантажів до перевезення, загальна маса вантажу визначається зважуванням (на вагонних, вантажних та інших вагах) або іншим способом. Тип ваг указується в перевізних документах. Маса вантажу визначається відправником. Про спосіб визначення маси вантажу відправник зобов'язаний зазначити в накладній.

Згідно відмітки, яка зазначена у залізничній накладній № 48045323 у вагоні № 23618564 маса 1356 місць складає брутто 90200 кг, тара 22200 кг, нетто 68000 кг. Спосіб визначення маси -за стандартом. Як видно з матеріалів справи, стандартна маса нетто одного мішка солі складає 50 кг. ± 2,0 кг.

Відповідно до п. 6. Правил приймання вантажів до перевезення, маса тарних і штучних вантажів визначається до пред'явлення їх до перевезення із зазначенням на кожному вантажному місці його маси брутто і нетто. Якщо пред'являються вантажні місця стандартної маси, то зазначати масу на кожному місці не обов'язково, за винятком випадків, коли це передбачено стандартами чи технічними умовами.

Маса тарних і штучних вантажів визначається шляхом підрахунку суми стандартної маси брутто вантажних місць або маси, зазначеної в трафареті. У накладній зазначається маса й кількість місць, а в графі "Спосіб визначення маси" для стандартних місць додатково проставляється стандартна маса брутто і нетто одного вантажного місця.

Згідно ж пунктів 22, 28, 29, 31 Правил видачі вантажів, перевірка маси вантажу на станції призначення провадиться, як правило, тим самим способом, яким цю масу було визначено на станції відправлення.

При цьому, як видно з матеріалів справи, при надходженні вагону № 23618564 на станцію Нижньодніпровськ-Вузол Придніпровської залізниці, вантаж був направлений на комісійне переважування, за результатами якого виявлено завантаження більше вантажопідйомності на 880 кг, про що складено комерційний акт АА №034484/05/1 від 8.01.2011р. Вказаним актом встановлено, що вантаж зважувався на справних 150т.вагонних електронно-тензометричних вагах станції НД-Вузол. Вантажовідправник для контрольного обміру не з'явився.

Враховуючи викладене, суд вважає, що Залізницею не було дотримано п.22 Правил видачі вантажів, про що також було зазначено у наявному в матеріалах справи листі начальника станції Вапнярка від 06.02.2012р.

Разом з тим, аналізуючи доводи відповідача пропуску строку позовної давності, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальні та скорочені строки позовної давності встановлені ЦК України. Однак частиною другою ст. 9 названого Кодексу визначено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання, таким законом є ГК України.

Згідно з п. 5 ст. 315 ГК України та ст.137 Статуту залізниць України позови залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, що випливають із цього Статуту, можуть бути подані відповідно до установленої підвідомчості чи підсудності до суду за місцем знаходження відповідача протягом 6 місяців.

Зазначений шестимісячний термін обчислюється:

а) щодо стягнення штрафу за невиконання плану перевезень - після закінчення п'ятиденного терміну, встановленого для сплати штрафу;

б) в усіх інших випадках - з дня настання події, що стала підставою для подання позову.

Разом з тим, суд зазначає п. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

У відповідності до п. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи, що подія, яка є підставою для подання позову, сталася 16.01.2011р. суд вважає, що позивачем пропущено шестимісячний строк як для подання претензії так і для подання позову. Посилання позивача (що слідує із матеріалів справи) на переривання строку позовної давності 05.03.2012р. судом не можуть бути взяті до уваги у зв'язку з недоведеністю факту вчинення відповідачем дії, що свідчить про визнання нею свого боргу (ч.1 ст. 264 ЦК України).

З урахуванням наведених положень закону, встановлених обставин справи та наданих доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, у зв'язку з чим підстави для покладення на відповідача судових витрат згідно до ст.ст. 44,49 ГПК України відсутні.

Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 43, 49, 82, 83 (п.1), 84, 115, 116 ГПК України, -

ВИРІШИВ :

В задоволенні позовних вимог відмовити.

Повне рішення складено 09 квітня 2013 р.

Суддя Яремчук Ю.О.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Пантелеймонівська № 19, м. Одеса, 65012)

3 - відповідачу (вул. Леніна, буд. 157, смт. Вапнярка, Томашпільський район, Вінницька область, 24240)