ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
ПОСТАНОВА
"22" листопада 2006 р. 12:40 | справа № 20-7/229 |
Господарський суд міста Севастополя у складі:
судді - Ілюхіної Г.П.,
при секретарі –Южаніновій Т.В.,
за участю представників:
від позивача –Філіпчак Р.В., представник, довіреність №218 від 01.11.2006;
від відповідача –Інютіна О.В., головний спеціаліст відділу правової роботи юридичного управління, довіреність №1.21-7161 від 20.11.2006;
розглянувши матеріали справи
за Товариства з обмеженою відповідальністю „Аеропорт Бельбек”
адміністративним (99013, м. Севастополь, вул. Качинське шосе 44-а)
позовом
до відповідача Державної служби України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації
(01135, м. Київ, пр. Перемоги, 14)
про визнання недійсним рішення про тимчасове припинення дії Сертифікату Аеродрому №АП 11-06 01.09.2006, виданого 01.08.2005 від 26.09.2006, затвердженого Головою Державіаслужби України Марченко М.О.,
встановив:
03.10.2006 Товариство з обмеженою відповідальністю „Аеропорт Бельбек” звернулось до господарського суду м. Севастополя з адміністративним позовом (вх. №2301) до Державної служби України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації про визнання недійсним рішення про тимчасове припинення дії Сертифікату Аеродрому №АП 11-06 01.09.2006, виданого 01.08.2005 від 26.09.2006, затвердженого Головою Державіаслужби України Марченко М.О.
Підставою визнання зазначеного рішення недійсним позивач вважає той факт, що рішення підписано Марченко М.О., в цей термін не виконуючим обов’язки голови Державіаслужби і у якого відсутні повноваження для підписання даного рішення.
Зазначена позовна заява ухвалою суду від 04.10.2006 залишена без руху для усунення недоліків в строк до 17.10.2006, оскільки подана без дотримання вимог статті 106 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.1-2).
17.10.2006 позивач на виконання вимог ухвали від 04.10.2006 надав матеріали з виправленими недоліками позовної заяви (вх.№28662) (а.с.33-35).
Ухвалою суду від 17.10.2006 відкрито провадження по справі, прийнято рішення про призначення підготовчого провадження та проведення попереднього судового засідання з метою всебічного та об’єктивного розгляду і вирішення справи в одному судовому засіданні протягом розумного строку в порядку статті 110 Кодексу адміністративного судочинства України, прокурор та позивач зобов’язались надати певні докази та документи (а.с.36-37).
Законодавство, що регулює спірні правовідносини, норма матеріального права, яка порушена при прийнятті оспорюваного рішення, позивачем в адміністративному позові повторно не вказані.
У ході підготовки справи до судового розгляду проведені наступні дії:
– вирішено питання про склад осіб, які беруть участь у справі;
– визначені факти, які необхідно встановити для вирішення спору і які з них підлягають доказуванню;
– з’ясовано, якими доказами позивач буде обґрунтовувати свої доводи та, що вони подані у встановлений судом строк;
– з’ясовано, якими доказами відповідач буде обґрунтовувати свої заперечення, та інші питання, необхідні для розгляду справи.
Ухвалою суду від 14.11.2006 справу призначено до судового розгляду в судовому засіданні (арк.с.66-67).
Відповідач в відзиві на позов (вх.№ 32063) позовні вимоги не визнав по мотивам, викладеним в ньому основні з яких полягають в тому, що постановою Кабінету Міністрів України № 957 від 12.07.2006 Марченка М.О. звільнено з посади Голови Державної служби України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації, однак ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 01.08.2006 було зупинено дію зазначеної вище постанови; Дніпровський районний суд м. Києва постановою від 04.09.2006 по справі за позовом Марченка М.О. до Кабінету Міністрів України про скасування постанови та поновлення на посаді визнав постанову Кабінету Міністрів України № 957 незаконною, зобов’язав Кабінет Міністрів України її скасувати, поновив Марченка М.О. на посаді Голови Державної служби України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації, судом допущено негайне виконання постанови в частині поновлення на посаді Марченка М.О. і він продовжує трудові відносини і виконує свої службові обов’язки з посиланням на статтю 255 Кодексу адміністративного судочинства України; постанова Кабінету Міністрів України № 1310 від 13.09.2006 про призначення на цю посаду Колісника А.А. не виконувалась, Колісник А.А. не був звільнений з посади першого заступника і не був призначений на посаду голови і не приступав до виконання обов’язків голови, так як був відсутній внутрішній наказ; постановою Кабінету Міністрів України № 1496 від 25.10.2006 Колісника А.А. призначено заступником Міністра транспорту та зв’язку України; Державіаслужба діяла в межах своїх повноважень і відповідно до Правил сертифікації цивільних аеродромів України, затверджених наказом Державіаслужби № 796 від 25.10.2005 (арк.с. 42-45).
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, вислухавши представників сторін, суд, -
в с т а н о в и в:
З’ясовані наступні обставини:
01.08.2005 строком до 01.08.2008 аеродрому „Севастополь (Бельбек)” видано сертифікат № АП 1106 (арк.с. 7-9).
12.09.2006 за результатами перевірки Державіаслужби України було складно Акт міжсертіфікаційного обстеження аеродрому „Севастополь (Бельбек)”, який затверджено 25.09.2006 (арк.с.12-24).
26.09.2006 затверджено головою Державіаслужби Марченко М.О. рішення директора Департаменту аеродромів та аеропортів Суворова О.М. про тимчасове припинення дії зазначеного сертифікату аеродрому „Севастополь (Бельбек)” (арк.с.25).
13.09.2006 постановою Кабінету Міністрів України № 1310 Головою Державної служби України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації призначено Колісника А.А. (арк.с.26).
12.07.2006 постановою Кабінету Міністрів України № 957 голову Державної служби України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації Марченко М.О. звільнено з посади (арк.с.68).
01.08.2006 ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва зупинено дію постанови Кабінету Міністрів України № 957 від 12.07.2006 (арк.с.46).
04.08.2006 постановою Дніпровського районного суду м. Києва по справі № 2-а-311/1-2006:
- визнано незаконною постанову Кабінету Міністрів України № 957 від 12.07.2006 про звільнення з посади голови Державної служби України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації Марченка М.О.;
- скасовано постанову Кабінету Міністрів України № 957 від 12.07.2006 про звільнення з посади голови Державної служби України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації Марченка М.О.;
- поновлено Марченко М.О. на посаді голови Державної служби України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації;
- допущено негайне виконання постанови в частині поновлення на посаді Марченко М.О. (арк.с.47-48).
25.10.2006 постановою Кабінету Міністрів України № 1484 Колісника А.А. звільнено з посади Голови Державної служби України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації (арк.с.49).
25.10.2006 постановою Кабінету Міністрів України № 1496 Колісника А.А. призначено заступником Міністра транспорту та зв’язку України (арк.с.50).
13.11.2006 довідкою відділу кадрів Державної служби України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації підтверджено знаходження Марченка М.О. на посаді голови Державної служби України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації з 09.03.2005 (указ Президента України № 437/2005 від 05.03.2005) по теперішній час (арк.с.55).
02.11.2006 постановою Кабінету Міністрів України № 1526 „Про утворення Державної авіаційної адміністрації” прийнято рішення про його утворення на базі Державного департаменту авіаційного транспорту та Державної служби України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації, які ліквідуються; Міністерство транспорту та зв’язку України є правонаступником Державної служби України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації (арк.с.69-76).
15.11.2006 розпорядженням № 564-р „Про утворення комісії з ліквідації Державіаслужби та Укравіатрансу” Колісника А.А. призначено головою ліквідаційної комісії, який надав представнику відповідача нову довіреність (арк.с.77).
Спір виник у зв’язку з тим, що позивач на дату пред’явлення позову мав відомості про те, що голова Державної служби України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації Марченко М.О. 12.07.2006 звільнений з цієї посади, так як з 13.09.2006 на цю посаду призначено Колісника А.А., тому вважав, що Акт ненормативного характеру індивідуальної дії, прийнятий 26.09.2006 підписано не уповноваженою особою.
Правовідносини сторін регулюються статтями 19, 124 Конституції України, статтями 8, 9, 14, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, статтею 11 Закону України „Про судоустрій”, „Правилами сертифікації цивільних аеродромів”, затвердженими наказом Державіаслужби № 796 від 25.10.2005.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Статтями 8, 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.
Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Аналогічні положення містяться в статті 11 Закону України „Про судоустрій”, зокрема, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, об'єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиціальність) судових рішень для інших судів, органів прокуратури, слідства, дізнання визначається процесуальним законом.
Згідно зі статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.
Одним із принципів практики Європейського Суду з прав людини є покладення обов’язку та тягаря надання доказів на того, хто стверджує, а не заперечує.
„Правилами сертифікації цивільних аеродромів”, затвердженими наказом Державіаслужби № 796 від 25.10.2005 встановлено, що Державіаслужба здійснює контроль за діяльністю сертифікованих аеродромів з метою визначення аеродромів до експлуатації та підтримки їх діяльності на рівні сертифікаційних вимог шляхом проведення інспекційних перевірок.
Підставами для проведення позапланової інспекторської перевірки аеродрому, зокрема, є інформація про зниження рівня безпеки польотів і АБ;
У разі, якщо спеціаліст, який інспектує, вважає, що безпека польотів або АБ потребують вжиття негайних заходів, він може припинити виконання польотів, якщо вони суттєво суперечать вимогам забезпечення безпеки польотів та АБ, і негайно надати керівництву Державіаслужби інформацію про загрозу безпеці польотів і АБ для прийняття відповідного рішення.
У разі невідповідності сертифікаційним вимогам та умовам Сертифіката Державіаслужба може застосувати такі заходи:
- обмежити умови експлуатації аеродрому;
- тимчасово припинити дію Сертифіката;
- анулювати Сертифікат.
Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.
Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово.
Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.
Форми, найменування і порядок прийняття актів державними чи іншими органами залежать від місця даного органу в системі відповідних органів та його компетенції і регламентуються Конституцією України, відповідними законами України та положенням (статутом) про такий орган.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.
Недодержання вимог правових норм, які регулюють порядок прийняття акта, у тому числі стосовно його форми, строків прийняття тощо, може бути підставою для визнання такого акта недійсним лише у тому разі, коли відповідне порушення спричинило прийняття неправильного акта. Якщо ж акт в цілому узгоджується з вимогами чинного законодавства і прийнятий відповідно до обставин, що склалися, тобто є вірним по суті, то окремі порушення встановленої процедури прийняття акта не можуть бути підставою для визнання його недійсним, якщо інше не передбачено законодавством.
У випадках коли державний чи інший орган, акт якого оспорюється, ліквідовано в установленому порядку, відповідачем у справі може бути орган, до компетенції якого віднесено виконання функцій ліквідованого органу.
На дату прийняття постанови відповідача не ліквідовано і не виключено з державного реєстру.
Частиною другою статті 20 Господарського кодексу України передбачено можливість захисту кожним суб'єктом господарювання своїх прав та законних інтересів шляхом визнання повністю або частково недійсними актів, зокрема, органів державної влади, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання.
Позивач не вказав в позовній заяві та не надав суду додатково: яка норма матеріального права порушена відповідачем при прийнятті рішення, не вказав законодавство, яке регулює спірні правовідносини.
Все вищеперелічене дає суду право для висновку про необґрунтованість позовних вимог та правомірність і законність заперечень відповідача.
Згідно зі статтями 87, 94, 98 Кодексу адміністративного судочинства України належні позивачеві судові витрати по справі судом віднесені на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 19, 124 Конституції України, статтями 14, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, статтею 11 Закону України „Про судоустрій”, „Правилами сертифікації цивільних аеродромів”, затвердженими наказом Державіаслужби № 796 від 25.10.2005, статтями 8, 9, 14, 50, 51, 69, 70, 71, 87, 94, 98, 110, 111, 122, 158-163, 167, 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
постановив:
1. В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили через десять днів з дня її проголошення або з дня її складання в повному обсязі відповідно до ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Севастопольського апеляційного господарського суду через суд першої інстанції шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення або з дня складення в повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або поданням апеляційної скарги в 10-денний строк без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження в порядку ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Г.П. Ілюхіна
Постанова складена
в повному обсязі
27.11.2006