ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2013 року м. Київ К/9991/2859/12

Вищий адміністративний суд України колегією суддів у складі

Гашицького О.В. (суддя-доповідач), Горбатюка С.А., Мороз Л.Л.,

здійснивши попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Олевському районі Житомирської області (далі також - УПФ) та Управління праці та соціального захисту населення Олевської районної державної адміністрації Житомирської області (далі - УПСЗН) про визнання дій протиправними та стягнення невиплаченої пенсії як потерпілому від аварії на ЧАЕС, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою УПФ на рішення Олевського районного суду Житомирської області від 2 липня 2010 року та постанову Апеляційного суду Житомирської області від 15 листопада 2011 року,

установив:

Позивачем у травні 2010 року оскаржено до суду невідповідність статтям 50, 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон

№ 796-ХІІ) виплачуваних йому встановлених статтею 49 та наведеними нормами державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю.

Посилаючись на те, що виплачувані йому з березня 2007 року як державна, так і додаткова пенсії не відповідають розмірам, установленим наведеними нормами Закону № 796-ХІІ, та на відмову УПФ привести їх у відповідність з цим Законом, позивач просив визнати дії УПФ неправомірними і зобов'язати його усунути зазначені порушення шляхом здійснення відповідних перерахунків розмірів державної та додаткової (за шкоду, заподіяну здоров'ю) пенсій, а також стягнути з відповідачів на його користь недоотримані ним із 1 березня 2007 року по 1 квітня 2010 року 119844 гривні державної пенсії та 9860,40 гривні додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю.

Рішенням Олевського районного суду Житомирської області від 2 липня 2010 року позов задоволено частково: дії відповідача визнано неправомірними, стягнуто з УПФ на користь ОСОБА_4 недоотримані 94998,75 гривні державної пенсії та 8155,42 гривні додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, а також зобов'язано УПФ виплачувати ОСОБА_4 з 1 квітня 2010 року пенсію відповідно до статей 50, 54 Закону № 796-ХІІ. У задоволенні позову до УПСЗН відмовлено.

Постановою Апеляційного суду Житомирської області від 15 листопада 2011 року зазначене рішення суду першої інстанції в частині стягнення коштів з відповідача і зобов'язання нараховувати пенсію в майбутньому скасовано та в цій частині ухвалено нове судове рішення, яким УПФ зобов'язано здійснити перерахунок розмірів призначених позивачеві державної пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, згідно зі статтями 54 та 50 Закону № 796-ХІІ відповідно за період із 5 травня 2009 року по 1 квітня 2010 року. У задоволенні позову до УПФ за період із 1 березня 2007 року по 4 квітня 2009 року та зобов'язання здійснювати перерахунок пенсії в подальшому - з 1 квітня 2010 року відмовлено. Постанову суду першої інстанції в іншій частині залишено без змін.

У касаційній скарзі УПФ, посилаючись на порушення судами як апеляційної, так і першої інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їхні рішення скасувати й ухвалити нове - про відмову в задоволенні позову.

Доводів щодо неправильності рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позову відповідачем не наведено. Позивачем рішення судів попередніх інстанцій у порядку касаційного провадження не оскаржено.

Підстави для скасування рішення апеляційного суду та у залишеній ним без змін частині рішення суду першої інстанції відсутні.

Судами встановлено, що позивач належить до категорії 1 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є інвалідом 2 групи, згідно зі статтею 49 Закону № 796-ХІІ одержує державну пенсію та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, на підставі статей 54 та 50 цього Закону відповідно.

Ухвалюючи рішення про визнання протиправними дій відповідача і зобов'язання його здійснити перерахунок розмірів державної та додаткової пенсій, призначених позивачеві, апеляційний суд погодився частково із судом першої інстанції і правильно виходив із того, що з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, згідно з яким положення пункту 41 розділу ІІ Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо нової редакції статті 6 Закону № 796-ХІІ визнано такими, що не відповідають Конституції України, обчислення з 22 травня 2008 року розмірів пенсій виходячи з розміру, встановленого Постановою КМ № 1, є порушенням засад пріоритету законів над підзаконними актами, а тому при розрахунку розмірів державної та додаткової пенсій, передбачених статтями 54, 50 Закону № 796-ХІІ, застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, установлений у законах про держбюджет на відповідний рік, з урахуванням якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.

У 2009 році зміни до статей 50, 54 Закону № 796-ХІІ не вносилися. Статтею 70 Закону України «Про державний бюджет України на 2010 рік» Кабінету Міністрів України було надано право у 2010 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.

Однак названа норма передбачає встановлення в абсолютних сумах розмірів лише тих виплат, вихідним критерієм розрахунку яких є розмір мінімальної заробітної плати. Відповідно її дія не поширюється на спірні відносини сторін, оскільки розмір зазначених соціальних виплат згідно із Законом № 796-ХІІ залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.

Посилання відповідача на положення частини третьої статті 28 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не є перешкодою для застосування зазначеної величини (мінімального розміру пенсії за віком) для розрахунку розмірів інших, пов'язаних із нею, пенсій чи доплат, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого мінімального розміру пенсії за віком, крім передбаченого частиною першою цієї статті.

Отже, висновок судів щодо нарахування розміру зазначених у позові пенсій та виплати позивачеві недоотриманих із 5 травня 2009 року по 1 квітня 2010 року сум пенсій відповідає нормам матеріального права.

Доводи відповідача в його касаційній скарзі цих висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на помилковому трактуванні наведених правових норм.

Статтею 220 КАС встановлено, що суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Якщо відсутні підстави для скасування судового рішення, суд касаційної інстанції відповідно до положень статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ухвалив:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Олевському районі Житомирської області відхилити і залишити без змін постанову Апеляційного суду Житомирської області від 15 листопада 2011 року та у нескасованій нею частині рішення Олевського районного суду Житомирської області від 2 липня 2010 року.

Чинним процесуальним законом не передбачена можливість оскарження цього рішення суду касаційної інстанції. Воно може бути переглянуте Верховним Судом України відповідно до положень статей 235- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді